Придністровський глухий кут: куди приведе невизнану республіку її новий президент

Кандидатів було шестеро. Однак четверо з них: лідер місцевих комуністів Олег Хоржан, генеральний прокурор Олександр Делі, колишній голова Конституційного суду Володимир Григор’єв, підприємець і блогер Ірина Васілакій – утворили необхідну демократичну масовку.

На її тлі розігралася битва за вищу посаду в сепаратистському регіоні між чинним президентом Євгеном Шевчуком і головою Верховної ради Вадимом Красносельським. У підсумку після підрахунку 100% бюлетенів останній набрав 62% голосів, а Шевчук набрав лише 28%.

Двоє з «Шерифу»

Сказати, що Придністров’я є олігархічною республікою  – нічого не сказати. Власники холдингу «Шериф» і є єдині олігархи, бо холдинг у сепаратистському регіоні – це все. Відповідно, йому, безпосередньо або побічно, належить практично все. Від єдиної торговельної мережі та автомобільних заправок, до оператора мобільного зв’язку. Також єдиного.

Власники холдингу – місцеві олігархи Віктор Гущин та Ілля Казмаль. Відкрито вони в політику не втручаються, це їм і не потрібно. Для вирішення політичних питань холдинг створив свою кишенькову партію «Оновлення», що має більшість у парламенті.

Цікаво, що обоє основні кандидати на виборах починали свою діяльність саме в «Шериф». Шевчука в 1998 році  взяли на посаду заступника директора. З 2000 року він – депутат парламенту. Після того як в 2005 році партія «Оновлення» отримала більшість у Верховній раді, її лідер Євген Шевчук стає спікером. Однак шляхи його та партії розходяться, і в липні 2010 року його змістили з посади голови. На президентських виборах 2011 року він балотувався як незалежний.

Вадим Красносельський із силовиків. Він очолював службу безпеки «Шерифу», був міністром внутрішніх справ ПМР із січня 2007 до лютого 2012 року. ЄС заборонив йому в’їзд на свою територію. У 2015 році голосами депутатів від партії «Оновлення» Красносельського обрано спікером парламенту.

Хоча обидва основні кандидати – вихідці з однієї корпорації, їхні відносини далекі від ідеальних. Останній період президентства Шевчука відзначений сильним протистоянням законодавчої і виконавчої гілок влади. З наближенням дати виборів мало не доходило до рукопашної.

Важкий спадок

До обрання Шевчука президентом, регіон 20 років очолював Ігор Смирнов. Хоча він і брав участь у виборах в 2011 році, але посів лише третє місце і вибув із боротьби. Тоді за Шевчука, який багато обіцяв виборцям, зокрема й боротьбу з корупцією, проголосували більш ніж 73% виборців. Однак практично нічого у нього не вийшло.

Хоча Шевчук всіляко підкреслював свою незалежність, але без підтримки Москви обійтися не міг. До того ж агресія Росії проти України зрушила позицію Києва в бік більшого контролю за кордоном. У результаті агенти підприємницької діяльності ПМР мали реєструватися в Молдові і платити там відповідні податки. Без цього продукцію придністровських підприємств через кордон не пропускали. Це завдало сильного удару економіці регіону, яка здебільшого функціонує в «сірій зоні».

Тут і у Москви з грошима стало значно гірше внаслідок падіння цін на нафту, санкцій Заходу і контрсанкцій Росії. Довелося зважитись на непопулярні заходи – скорочення зарплат і пенсій. Хоча потім ці гроші й повернули, люди їх не пробачили. До того ж стараннями опозиційних депутатів розкрили значні розкрадання зі сплаченням за газ і електроенергію.

Улітку вибухнув великий скандал у зв’язку з продажем електроенергії з Придністров’я Молдові за заниженою ціною. В результаті бюджет недоотримав $ 65-70 млн, що для регіону дуже багато. З’ясувалося, що за цією схемою стояла фірма, заснована Шевчуком. До цього додалися нез’ясовані моменти з газом. Населення за нього платить, а «Газпром», який постачає блакитне паливо до ПМР, грошей не отримує. Куди вони діваються, ніхто в Тирасполі пояснити не може або не хоче. За всі роки накопичилися мільярдні борги, і ніхто не збирається їх повертати.

Спроби Москви змусити це робити Молдову провалилися. Кишинів за ПМР платити категорично відмовився. Щось подібне відбувається на Донбасі. Росія газ сепаратистам постачає фактично безкоштовно, ніхто грошей за нього не поверне. Там теж значні суми, які цілком можна зарахувати в платню за агресію й імперські фантоми Кремля.

Усе це істотно підірвало електоральну підтримку Шевчука, якому залишалося сподіватися лише  на адміністративний ресурс і підтримку Москви.

Тут все виявилося складніше. З огляду на вплив «Шерифу», використовувати адміністративний ресурс вдалося в обмежених формах. Тому президент обрядився в тогу борця з корупцією, як йому здавалося, це повинно було привернути симпатії виборців. На численних банерах було гасло «Повернемо народу 250 мільйонів доларів», що стало ключовою складовою кампанії Шевчука. З передвиборних виступів президента випливало, що ще за часів президентства Ігоря Смирнова «Шериф» користувався значними пільгами, а ПМР за 10 років не отримала від холдингу майже $1 млрд.

Не забарився заклик до «Шерифу» добровільно внести до бюджету ці гроші. Залишилося не дуже зрозумілим, чому сума раптом зменшилася до $250 млн. Немає нічого дивного в тому, що кандидат від «Шерифу» Красносельський багато говорив про соціальні проекти, які реалізує холдинг, і про їхню важливість для громадян ПМР. Перераховувалися нові виробництва, відкриті вже або  ті, які планували відкрити найближчим часом. Усе це робочі місця, зарплати і перераховані податки.

Підтримав Красносільського  колишній президент Ігор Смирнов, який спокійно живе в ПМР, незважаючи на те, що Шевчук обіцяв відповідальність усіх за допущену корупцію. Як Красносельський, так і Смирнов основну увагу приділяли численним корупційним скандалам, зокрема махінаціям із найбільшим підприємством у регіоні – металургійним заводом у Рибниці.

Економічне й фінансове становище ПМР справді дуже складне. Грошей катастрофічно не вистачає. Як повідомляє агентство ІНФОТАГ, надходження до консолідованого бюджету до початку грудня становили 3,317 млрд руб. ($293,5 млн), тоді як видаткова частина консолідованого бюджету перевищила 5,616 млрд руб. ($497 млн). Це без урахування гуманітарної допомоги та інших надходжень, порівняно невеликих за розмірами. Основну частину витрат становить виплата зарплат бюджетникам – 2,256 млрд руб., а також пенсійне забезпечення – 2,108 млрд руб. Лише за цими двома статтями перевищення витрат над доходами становить понад 1 млрд руб. При цьому йдеться про придністровські рублі. Як покривають дефіцит місцеві фінансисти, вони не повідомляють. Найімовірніше, коштом Росії.

Більш проросійський

Усі кандидати в президенти ПМР завжди навперебій клянуться у вірності Москві і заявляють про непереборне бажання зробити все для вступу регіону до Росії. З одного боку, це зрозуміло. Без фінансової і військової допомоги Кремля сепаратистський регіон довго не протягнув би. До того ж верхівка звикла до розпилювання грошей, що надходять, і не бачить подібних можливостей за певного врегулювання відносин із Молдовою.

На відміну від попередніх виборів, офіційна Москва тримала нейтралітет і не підтримувала жодного з кандидатів. З другого боку, депутати від партії «Єдина Росія» Сергій Чижов і Андрій Силанов активно підтримували Красносільського. Траплялися й проколи. У мережі з’явилося відео, як депутата Чижова докладно інструктують перед записом ролика на підтримку голови парламенту про те, які теплі слова про нього слід говорити.

Загалом обраний президент, принаймні на першому етапі, провадитиме відверто проросійський курс. З очевидною метою – домогтися більшої фінансової підтримки.

В умовах украй незадовільного розвитку ситуації в Сирії для Москви як ПМР, так і Донбас набувають ще більшого значення. Зокрема й у військовій сфері. Обрання відверто проросійського Ігоря Додона президентом Молдови, а також перемога соціал-демократів на парламентських виборах у Румунії розширюють коло російських клієнтів. Не випадково, що новий президент Молдови запропонував зустрітися з Красносельським для обговорення проблем, що накопичилися.

«Я вірю, що спільними зусиллями нам вдасться зрушити процес придністровського врегулювання з мертвої точки, – заявив Додон. – На обох берегах Дністра живуть представники одного народу. У нашій спільній історії були складні періоди, але я вірю, що нас об’єднує значно більше, ніж роз’єднує».

Усе це на екрані видається дуже красивим, але є одна проблема. У Додона немає повноважень вести переговори з будь-яких питань. У Молдові таке право має лише уряд, а він, навпаки, проєвропейський. Слід очікувати озлоблення позиції Москви за всіма конфліктами, від Нагорного Карабаху до Донбасу і Придністров’я. Звідси випливає, що жодних домовленостей із реінтеграції ПМР в Молдову в будь-якому вигляді не буде.

«У нас, на жаль, на сьогодні немає рішення конфлікту, – зазначив редактор молдавського інтернет-ресурсу AVA.MD Андрій Андрієвський. – Про це говорив нещодавно спікер нашого парламенту. Навіть спроба розробити якусь стратегію не вдається, бо Придністров’я не приймає варіанти, які пропонує Кишинів. Політика малих кроків насправді нікуди не веде – це просто топтання на місці. Як багато хто говорить  у Кишиневі, ключ від цієї проблеми лежить не в Тирасполі, а в Москві».

Вибори в ПМР нічого не змінять в розміщенні сил і анітрохи не просунуть процес врегулювання. Більш того, можлива зміна позиції Москви щодо конфлікту в Придністров’ї почнеться з якогось врегулювання на Донбасі. Для всіх це значно важливіший і до того ж гарячіший конфлікт.

Цей процес почнеться за виконання декількох умов.

По перше. Подальше втягування Росії до сирійської авантюри і залучення на Близький Схід дедалі більших ресурсів. Це стане додатковим навантаженням на російський бюджет в умовах економічної кризи.

По-друге. Чітке вибудовування політики Вашингтона з міжнародних питань. Зокрема й щодо України. Тут слід очікувати спроб домовитися з Москвою передовсім щодо Близького Сходу. Чи буде це зроблено коштом України і Молдови, поки сказати неможливо, але така небезпека є. Очевидніше перспективи постануть приблизно до другої половини майбутнього року.

По-третє. Якщо з Заходом Кремлю домовитися не вдасться, то ймовірні наступний етап гонки озброєнь і загальне загострення міжнародної обстановки. За цих умовконфлікт на Донбасі і в Придністров’ї затягнеться до цілковитого перезавантаження влади в Москві.

Юрій Райхель