В останні кілька років виборчі кампанії у провідних західних країнах нагадують американські гірки. Нікому не відомі люди раптом стають лідерами народних симпатій, геть вибиваючи важкоатлетів із політичного сідла.

Європейський вибір між правими і лівими

Настрої електорату, як правило, неодноразово змінюються і на стадії партійних праймеріз, і безпосередньо під час передвиборчих кампаній, що супроводжуються численними корупційними і навіть шпигунськими скандалами. Зрештою, ім’я переможця шокує істеблішмент, політичних експертів і журналістів.

Передісторія

Традиційно за прихильність французького виборця боролися дві провідні політичні сили. З одного боку – соціалісти, які є традиційною європейською партією лівоцентристського спрямування. З іншого – правоцентристи, які вважають своїм духовним батьком легендарного генерала Шарля де Голля. Останні неодноразово змінювали свою назву: «Об’єднання незалежних республіканців» почали називати «Об’єднанням на підтримку республіки», пізніше – «Союзом за народний рух» і, нарешті, «Республіканцями». Кандидатів у президенти і в парламентарії, як і всюди в Європі, висував партійний з’їзд відповідної партії.

Однак до минулого року політичний ландшафт у Франції стрімко змінився. Вкрай непопулярний президент-соціаліст Франсуа Олланд потягнув за собою на дно рейтинг Соціалістичної партії. Водночас невичерпний потік мігрантів, зростання злочинності і наркотрафіку, перетворення цілих районів Парижа та інших міст у закриті арабо-африканські гетто, безпрецедентне зростання рівня терористичної загрози призвели до зростання популярності правих радикалів і ксенофобів, які обіцяють залізною рукою навести лад, депортувати всіх нелегалів, вивести країну з Європейського Союзу і повернути Францію до споконвічного, «духовного» коріння. Так, у велику гру стрімко увірвалася Марін Ле Пен зі своїм «Національним фронтом», а соціалісти з цієї гри випали.

У підсумку, на початок передвиборчої кампанії (осінь минулого року), ситуація виглядала так: до другого туру повинна вийти Ле Пен і кандидат від правоцентристів. Який, зі свого боку, у другому турі отримує голоси помірних правих (тобто свої власні), центристів і лівих, набирає значно більш як 50% (слава богу, шовіністи і прихильники «Національного фронту» у Франції у стабільній меншості), і з тріумфом в’їжджає в Єлисейський палац.

Популярні новини зараз

Нове фото сина Пугачової і Галкіна наробило шуму в мережі: "Немає нічого спільного"

Нові правила карантину в Україні з 6 грудня: "Навіть за наявності COVID-сертифікатів, заборонено..."

Автобус з пасажирами впав у річку по дорозі на весілля, багато жертв: "церемонія так і не відбулася"

Раптово обірвалося життя відомого російського актора: розкрита причина трагедії

Чмерковський після "Танців з зірками" та "Холостяка" зізнався, за що йому соромно: "Попіарилися, потім розбіглися"

Показати ще

Загадка полягала лише в тому, кого висунуть своїм кандидатом «Республіканці»: у 2016 році партія вперше в історії вирішила провести праймеріз. Під час внутрішньопартійної боротьби, що розгорнулася між екс-президентом Ніколя Саркозі і колишнім прем’єр-міністром Аленом Жюппе, номінацію несподівано виграв ще один екс-прем’єр, Франсуа Фійон – поборник консервативних цінностей, жорсткої міграційної політики і близький друг господаря Кремля Володимира Путіна.

Духовні скріпи над Парижем: чи стануть вибори президента Франції битвою друзів Путіна

Так, другий тур ризикував перетворитися на арену симпатиків Москви, та й до того ж переконаних мігрантофобією. Питання було лише в тому, кому саме дістанеться жадане президентство – відвертій радикалці Ле Пен або помірнішому Фійону. Тривалий час Марін Ле Пен займала перший рядок у соцопитуваннях, Франсуа Фійон, відповідно, другий.

Ситуація кардинально змінилася в січні цьогоріч. Сатиричне видання «Canard Enchaine» опублікувало статтю, з якої випливало, що дружина кандидата від правоцентристів Пенелопа Фійон протягом 15 років вважалася помічницею свого чоловіка (тоді – депутата парламенту), отримавши за свою працю загалом близько мільйона євро (плюс доплати і бонуси ). За французькими законами це не заборонено, але є один тонкий момент: ніхто зі співрозмовників газети в парламенті не міг пригадати, щоб тоді ще депутату допомагала дружина. Вона, загалом, навіть на роботі не з’являлася, хоча зарплату отримувала справно.

Крім того, з’ясувалося, що старші діти депутата Фійона надавали рідному батьку юридичні послуги на десятки тисяч євро, навіть не маючи дипломів про закінчення університету.

Скандал, який спалахнув, миттєво потягнув рейтинги люблячого чоловіка і турботливого батька вниз. З початку лютого соціологи віддають друге місце вже не йому, а незалежному кандидату, лідеру заснованої ним же партії «Вперед!» (En marche!), 39-річному Еммануелю Макрону.

Хто такий Макрон?

Блискучий політик, володар багатьох талантів і наймолодший в історії Франції кандидат у президенти є гарним оратором, досвідченим інтелектуалом, чудово знається у філософії, економіці, політиці і соціальних питаннях. Крім того, він говорить на декількох мовах, віртуозно грає на фортепіано, славиться поетичними і акторськими талантами.

Вражає і не зовсім звичайна історія кохання нинішнього фаворита президентських перегонів. Будучи 15-річним юнаком, Еммануель пристрасно полюбив свою вчительку французького, 40-річну Брижитт Тронье – заміжню жінку із трьома дітьми. Роман тривав і після переїзду Макрона з рідного Ам’єна до Парижа. Зрештою, учителька розлучилася зі своїм чоловіком, і в 2007 році закохані зіграли весілля.

Трамп проти медіа: навіщо президент США вступив на стежку війни з пресою

«Я сказала собі: якщо не зроблю цього, то моє справжнє життя пройде повз», – пояснила свій вчинок новоспечена мадам Макрон. Сам же кандидат у президенти став не лише щасливим чоловіком, але і дідом: наразі у 39-річного Макрона семеро онуків.

Закінчивши найпрестижнішу у Франції Національну школу управління і встигнувши попрацювати в банку Ротшильда (де він заробив мільйони), Макрон приєднався до соціалістів, з якими і почав у 2012 році свою політичну кар’єру як радник новообраного президента Франсуа Олланда з макроекономічних питань. У 2014 році Еммануель Макрон став міністром економіки в уряді прем’єр-міністра Мануеля Вальсу. Бачачи, що президент Олланд веде Соціалістичну партію до катастрофи, Макрон почав роботу над власним політичним проектом, який і було офіційно представлено у квітні 2016-го. Чотири місяці по тому, у серпні, Еммануель Макрон пішов із посади міністра економіки і зосередився на виборчій кампанії.

Ініційований Макроном «діалог із народом» (опитування виборців про те, які проблеми хвилюють їх найбільше) дав досить швидкі плоди. За півроку команда кандидата зібрала 25 тисяч анкет, провела численні обговорення, семінари, круглі столи та кілька масових заходів. До кінця осені до руху «Вперед!» приєдналися майже сто тисяч осіб, а по всій Франції відкрилося близько 1700 осередків.

Критики дорікають Еммануеля Макрона у відсутності виразної ідеології і передвиборчої програми. Певною мірою кандидат поводиться, як типовий популіст – обіцяючи кожному те, що він хоче почути. Обіцянки зменшити податковий тягар йдуть рука об руку із планами збільшення соціальних виплат, зменшення державного регулювання бізнесу – з посиленням захисту прав працівників, прискорена інтеграція мусульман у французьке суспільство сусідить зі скасуванням будь-яких обмежень в одязі і ритуалах. Однак така риторика дозволяє нарощувати кількість прихильників як серед соціал-демократів і діячів профспілкового руху, так і в колі переконаних центристів і лібертаріанців.

Водночас, позиціонуючи себе як антисистемного кандидата, Макрон акцентує увагу на потребі радикальних змін. За його словами, уся післявоєнна політична і соціальна архітектура Франції застаріла і потребує докорінного реформування в епоху цифрових технологій і глобалізації. Він наголошує свою прихильність до традиційних республіканських цінностей – свободи, рівності, братерства, світськості тощо, що ріднить його як із соціалістами, так і з помірно правими.

Погляди Макрона на зовнішню політику відрізняються більшою конкретикою. Він є переконаним прихильником поглиблення європейської інтеграції. Наголошуючи важливість франко-німецького тандему, кандидат нещодавно відвідав Берлін, де, у нехарактерній для французького політика манері, виступив на бездоганній англійській і чітко зазначив, що Франція може бути успішною винятково в рамках єдиної Європи.

Відносини з Росією та перебіг кампанії

Еммануель Макрон до останнього моменту не артикулював свого ставлення до Росії і її агресивної політики щодо України. У січні минулого року, будучи міністром економіки, він допускав зняття антиросійських санкцій у разі виконання Москвою Мінських домовленостей. Під час же виборчої кампанії кандидат Макрон вважав за краще обходити україно-російську війну стороною.

Однак росіяни самі вважали за краще ініціювати відповідну «дискусію». Бачачи, що ідеальні для них розклади «Ле Пен проти Фійона» йдуть у небуття і всі французькі плани зазнають краху, Кремль, замість роботи з налагодження контактів зі штабом нового лідера перегонів, повівся надто істерично і нерозумно. Російські ЗМІ, експерти та провладні політики, за сприяння WikiLeaks, що давно перетворився на зливний бачок ФСБ, почали на чому світ стоїть поносити Макрона, поширюючи про нього наклепницьку і неправдиву інформацію, а російські хакери організували свої фірмові кібератаки на штаб несимпатичного їм кандидата.

Вибір президента Трампа: між захистом демократії та замашками диктатора

Наразі штаб кандидата від «республіканців» Франсуа Фійона робить просто титанічні зусилля, щоб повернути собі другу сходинку в рейтингу електоральних симпатій. У якийсь момент це майже вдалося – до 20-го лютого рейтинги Фійона і Макрона практично зрівнялися. Але вже 22 лютого ще один кандидат на головну посаду у країні, французький політик-центрист Франсуа Байру, чий рейтинг коливався в межах 5-6%, відмовився балотуватися у президенти, закликавши своїх прихильників голосувати за Еммануеля Макрона.

Крім математичного зростання рейтингу, альянс Макрон-Байру дав новий імпульс виборчої кампанії лідера перегонів. З цього моменту показники Еммануеля Макрона стрімко пішли вгору.

У Фійона ж, навпаки, усе дуже сумно. 25 лютого прокуратура порушила судове слідство проти нього і його дружини. Їх підозрюють у розкраданні державних коштів, зловживанні соціальними благами, співучасті і приховуванні цих злочинів.

До речі, не все так уже добре і у лідера ультраправих – Марін Ле Пен. Крім скандалу з російськими «кредитами» розміром не менш як 9 млн євро, Ле Пен, подібно Франсуа Фійону, також зловживала фіктивним працевлаштуванням своїх людей на хлібні посади. Деякий час її нинішній начальник штабу і охоронець значилися асистентами депутата Європарламенту Марін Ле Пен, що сукупно коштувало платникам податків 340 тис. євро.

Ле Пен передбачувано відмовилася повертати гроші, а її помічники були 22 лютого взяті під варту. Днями комітет Європарламенту із правових питань проголосував за зняття недоторканності і з самої подруги Путіна.

За останніми опитуваннями, у першому турі, який відбудеться 13 квітня, більше за всіх набирає Марін Ле Пен – 27% голосів. У потилицю їй дихає Еммануель Макрон із 25%. Замикає трійку Франсуа Фійон, до якого прихильні 19% опитаних французів. Кандидати, що перебувають сильно зліва від центру – ідейний соціаліст Бенуа Амон і лідер лівих радикалів Жан-Люк Меланшон – набирають, відповідно, 13% і 12%. Утім, Амон і Меланшон зі змінним успіхом ведуть перемовини про об’єднання, так що геть скидати їх із рахунків не варто.

У другому турі Еммануель Макрон здобуває розгромну перемогу над настільки милою Кремлю Ле Пен – 61% проти 39%. Утім, динаміка для Макрона позитивна. Настільки, що він днями заявив про намір обійти лідера ультраправих уже в першому турі.

До першого туру французького свята народного волевиявлення залишилося трохи більш як місяць. Чималий строк, з огляду на темпи розвитку подій. Водночас сьогоднішня динаміка дає чималу надію на те, що друзі Кремля, ксенофоби і шовіністи (а за сумісництвом, як виявилося – знатні казнокради) цього разу не дорвуться до влади в одній із ключових держав Європи.

Максим Вікулов

Фото: Vincent Capman/www.parismatch.com