Духовні скріпи над Парижем: чи стануть вибори президента Франції битвою друзів Путіна

Президентська виборча кампанія, яка де-факто стартувала у Франції 19-20 листопада, має для України особливе значення.

Адже президент цієї країни – повноправний учасник «нормандського формату». А сама Франція – другий після Німеччини наріжний камінь Європейського Союзу. Її слово має ключове значення в питаннях подовження антиросійських санкцій, прогресу в питаннях імплементації угоди про асоціацію та безвізового діалогу Україна-ЄС.

Сумна історія

На жаль, офіційний Париж ніколи не мав особливої ​​прихильності до нашої країни. Можливо, це пояснюється відвертим русофільством, яким Франція була просякнута весь час, починаючи з поразки в Наполеонівських війнах. Можливо, причина у традиційній неприязні французів до британського, а пізніше до американського політичного і культурного домінування у світі. Адже саме англосаксонські країни завжди підтримували Україну. Як би там не було, саме уряд Жоржа Клемансо в 1918-20 рр. гаряче підтримував анексію УНР російськими білогвардійцями, а Західної України – поляками. Не відрізнялися зайвою теплотою відносини Києва і Парижа і в новітній історії.

Президент Ніколя Саркозі був одним із тих, хто завалив надання Плану дій із надання членства в НАТО для України і Грузії на саміті Альянсу в Бухаресті в 2008 році. Природно, щоб «не провокувати» Москву. Москва жест оцінила – три місяці по тому російські війська вдерлися до Грузії.

Після початку кремлівської агресії проти нашої країни Париж підтримав європейські санкції проти РФ і взяв найсерйознішу участь у «нормандському форматі». Крім того, французький уряд відмовилося продавати росіянам раніше побудовані для них новітні десантні кораблі класу «Містраль». Але в цих питаннях Єлисейський палац більше слідував генеральній лінії, накресленій у Берліні.

Загалом же, ставлення до нашої країни у Франції залишалося куди прохолодніше, ніж в Німеччині. Рівень підтримки – значно нижче. А рекомендації Києву робити подальші поступки в рамках Мінського процесу лунали куди наполегливіше.

Не можна не зазначити, що у Франції, в порівнянні зі Сполученими Штатами або Великобританією, нижче традиції спадкоємності в зовнішній політиці. Від того, хто буде наступним головою держави, багато в чому залежить, чи не зміниться на 180 градусів курс офіційного Парижа щодо україно-російського конфлікту.

Праймеріз «республіканців»

Нинішній президент Франсуа Олланд навряд чи балотуватиметься на другий термін. Міграційна криза укупі з не зовсім продуманою економічною і податковою політикою дуже серйозно знизили рейтинги панівної соціалістичної партії. Відповідно, реальні шанси на вихід у другий тур мають двоє кандидатів: лідер ультраправого «Національного фронту» Марін Ле Пен і кандидат, висунутий провідною правоцентристською партією «Республіканці» (колишній «Союз за народний рух»).

Замість того щоб автоматично висунути свого лідера, екс-президента Ніколя Саркозі, «Республіканці» вирішили вперше в історії партії провести внутрішньопартійні праймеріз.

Спочатку позиції Саркозі всередині партії були поза конкуренцією. Але дуже скоро його почав витісняти 71-річний мер Бордо, колишній прем’єр-міністр часів президентства Жака Ширака Аллен Жюппе. Ближче до дати проведення праймеріз Жюппе і зовсім став лідером перегонів, суттєво потіснивши друга Путіна Саркозі на другий план.

Аллен Жюппе, який має репутацію технократа, вів кампанію під гаслом об’єднання країни. Він обіцяє примирити роз’єднане французьке суспільство, робить наголос на економіці та освіті й обігрує тему «щасливої ідентичності».

Щодо Кремля Жюппе налаштований цілком адекватно: він закликає не скасовувати санкції до повного виконання Мінських домовленостей, не визнає анексію Криму і називає бомбардування Алеппо військовим злочином. На відміну від багатьох правих політиків, Жюппе підтримав рішення президента Олланда не передавати Росії побудовані для неї вертольотоносці «Містраль».

Усе складалося більш-менш передбачувано. І непогано для нашої країни. Соціологи пророкували перемогу Аллену Жюппе, який, ставши кандидатом від правих, мав вийти у другий тур із Марін Ле Пен. Попри провідні позиції Ле Пен (відрив якої, за даними опитування центру Ipsos, уже становить 29%), кандидат від «Республіканців» мав усі шанси виграти вибори, акумулювавши голоси правоцентристів, соціалістів, зелених – усіх тих, хто боявся б перетворення республіки Шарля де Голля на антиєвропейську і ксенофобську країну, які перемогли духовні скріпи.

На жаль, останнім часом підсумки народного волевиявлення спрогнозувати буває просто неможливо. Так сталося і цього разу: перший тур праймеріз із розгромним рахунком виграв колишній прем’єр-міністр при президентові Ніколя Саркозі 61-річний Франсуа Фійон. Усупереч усім прогнозам і опитуваннями, Франсуа Фійон отримав 44,2% голосів. Тоді як під час кампанії його рейтинг коливався близько 10%. На другому місці опинився Аллен Жюппе з 28,5%. Ніколя Саркозі, який посів третю сходинку (20,6%), покинув президентські перегони.

Давній друг Путіна

Франсуа Фійон – ще більший друг Володимира Путіна, ніж Саркозі. В єдиному докладному розслідуванні, присвяченому відносинам Путіна і Фійона й опублікованому ще в січні 2014 року журналом L’Express, наголошувалося, що з усіх французьких політиків саме Франсуа Фійон краще за всіх знає Володимира Путіна. Як писав L’Express, Фійон із Путіним на «ти», у них давні й тісні зв’язки. Настільки тісні, що коли у Фійона померла матір, Путін подарував йому пляшку вина урожаю 1931 року – року народження покійної.

Франсуа Фійон і Володимир Путін «по-справжньому поважають один одного», – говорить у коментарі Le Point один із соратників переможця першого туру праймеріз Жан де Буаю (Jean de Boishue). У 2013 році російський президент запрошував Фійона на свою підмосковну дачу, того ж року французький політик їздив на Валдайській форум. Не дивно, що в передвиборчій боротьбі прихильниками Фійона стали депутати Тьєррі Маріані (головний лобіст російських інтересів у Франції) і Ніколя Дьюік, двічі приїжджали до окупованого Криму у складі парламентської делегації в 2015 і 2016 роках.

Фійон першим із французьких правих обурився заявою президента Франсуа Олланда про можливе скасування зустрічі з Володимиром Путіним у жовтні, після якого Путін скасував візит до Парижа.

Звичайно ж Франсуа Олланд повинен прийняти Путіна! Ми що, повинні оголосити війну Росії?!, – обурювався політик.

Він також неодноразово виступав за скасування санкцій.

Необхідно скасувати санкції проти Росії якнайшвидше. Це був божевільний жест. Обмежувальні заходи ніяк не вплинули на Росію у сфері міжнародної політики, а лишень ускладнили відносини з нею, – говорив кандидат.

Фійон підтримав і військову кампанію Росії в Сирії.

 Потрібно радіти тому, що вона (Росія) втрутилася. Інакше «Ісламська держава» була б ще сильнішою, – пояснював Фійон в інтерв’ю правоконсервативному виданню Valeurs actuelles.

Гідні суперники

Можна стверджувати, що позиції Франсуа Фійона щодо Кремля практично ідентичні поглядам Марін Ле Пен. Крім цього, двох правих політиків об’єднує ще й «духовноскріпність». Обидва – практикуючі католики. Обидва не вітають гомосексуальні шлюби. Обидва налаштовані відверто вороже що до мусульман, мігрантів і будь-яких «не таких».

Потенційне президентство і Фійона, і Ле Пен означатиме різкий крен праворуч у, здавалося б, найбільш вільній і ліберальній країні Європи. Для України ж обидва варіанти надто небажані. Хоча Франсуа Фійон здається трохи меншим із двох зол. Хоча б тому, що не піддає сумніву членство Франції в Європейському Союзі і НАТО. Значить Єлисейський палац все ж буде змушений дослухатися до думки Берліна і Вашингтона. Якою мірою – питання.

Марін Ле Пен ж веде свою кампанію на відверто антиєвропейських гаслах, обіцяючи повторити Brexit вже у Франції. У разі реалізації цього сценарію, демонтаж одного зі стовпів ЄС цілком здатний моментально обрушити всю конструкцію. Це саме те, чого у Кремлі чекають найбільше.

Як би там не було, у Аллена Жюппе є ще кілька днів для того, аби переламати ситуацію на свою користь: другий і остаточний тур праймеріз відбудеться найближчої неділі, 27 листопада.

Але якщо кандидатом стане Фійон, ще залишається надія на висхідну зірку французької політичної сцени, колишнього міністра економіки Еммануель Макрона. Цей молодий політик може здатися виборцям усе ж привабливішою фігурою, ніж Фійон і Ле Пен. Проти Макрона грає робота в надто непопулярному зараз уряді Франсуа Олланда, загальна втома суспільства від соціалістів, а також час: вибори відбудуться вже у квітні наступного року.

У будь-якому разі, українцям і європейцям краще бути заздалегідь готовими до негативного варіанту розвитку подій. Зараз надії на перемогу Жюппе або Макрона виглядають відверто примарними. Зовсім нещодавно розворот країни, яка подарувала світові лібералізм, світськість і ідеї гуманістів, у бік закритості, нетерпимості і мракобісся, здавався рішуче неможливим. Але не слід забувати, що і слово «шовінізм» – французького походження.

Максим Вікулов