Стіни нерозуміння: навіщо країни ховаються одна від одної за високими парканами

Politeka оцінила роль масштабних захисних споруд в історії і значення належно обладнаних кордонів в наші дні.

Давня історія і середні століття

З початку історії будь-яке осіле поселення, в якому люди власною працею створювали якийсь продукт, слугувало магнітом для багатьох любителів легкої наживи, які прагнуть цей продукт привласнити. Ватаги кочівників або ж просто розбійників завжди мріяли забрати врожай, начиння і худобу хліборобів, убити чоловіків, викрасти в рабство жінок, а будинки – просто зі шкідливості – підпалити. Ось чому найважливішою турботою спочатку протодержавних утворень, а потім і держави було забезпечення безпеки своїх громадян або підданих.

Перші поселення зміцнювали земляними валами і частоколом. З подальшим розвитком людського суспільства і появою великих міст, їх почали обносити кам’яними стінами. Поступово стіни ставали все вищими, товстішими і хитрішими, перетворюючись на дуже складні інженерно-оборонні споруди. Власне, йшлося про цілі комплекси, що складалися з самої стіни, умонтованих у стіну ходів і комунікацій, веж, що височіли над нею, зубів, за якими захисники могли б ховатися і звідки могли б вести вогонь по ворогові.

У низці випадків стіною укріплювалося не лише місто, а й ціла агломерація з декількох міст і сіл, що лежать між ними. Найраніший приклад такої фортифікаційної структури – комплекс із трьох стін, що оперізують древній Вавилон і околиці. Периметр стін перевищував 8 км, товщина кожної з них сягала до 5,5 м. Конструкцію оточував рів із водою завширшки близько 80 м.

Пізніше були зведені стіни, якими ми можемо милуватися і сьогодні. Так, грандіозні константинопольські стіни у V столітті н.е. оперезали тодішню столицю Візантії, простягнувши на 5630 м, завширшки близько 5 м і приблизно 12-метровій висоті. Найдовша в Європі стіна хорватського міста Стогін простягнулася на 7 км і слугувала для захисту республіки Дубровник від зазіхань Оттоманської Порти. А ось розташована в центральній частині індійського штату Раджастхан велика стіна Кумбалгарх простяглася аж на 36 км. Її зведення зайняло понад ста років.

Поява світових імперій і протяжних царств, накопичення ними незліченних багатств лише множило кількість тих, хто хотів багатства відібрати, а самі імперії – пустити за вітром. Оскільки було що грабувати, цілі народи воліли вести паразитичне існування, харчуючись грабежами і набігами. У такій ситуації, китайські правителі в III столітті до н.е. почали зведення Великої стіни на кордоні осілої цивілізації і великого євразійського степу для захисту від кочівників: спочатку від гунів та інших тюркських народів давнини, пізніше – від монголів, і нарешті, від манжчурів. Будівництво найбільшої споруди на планеті з перервами тривало понад півтори тисячі років. У підсумку безперервна стіна завтовшки 5-8 м і заввишки 6-9 м простяглася приблизно на 10 тис. км. Утім, оборонне значення такої стіни було сумнівним. За часів розквіту Китаю стіна дійсно була нездоланним бар’єром. Але в періоди занепаду агресори легко долали стіну або підкупивши гарнізон, або тому, що певні ділянки фортифікації було просто нікому охороняти.

З протилежного боку материка схожі роботи проводили римляни. У II столітті н.е. імператор Адріан розпорядився звести у Британії стіну, що розділила острів. Метою будівництва зміцнення був захист колонізованого римлянами півдня від набігів пиктів і кельтів. Адріанів вал простягнувся на 117 км, при 3 м завширшки і 4-6 м – заввишки. Перебуваючи на валу Адріана, письменник Джордж Мартін придумав власну літературну «стіну» – єдиний і найпотужніший бар’єр, що захищає цивілізацію від варварства, життя – від смерті, світ людей (нехай недосконалий) – від царства упирів і Білих ходоків.

Стіни у XX столітті

XX стало століттям панування тоталітарних ідеологій, і стіни почали зводити не лише з метою захисту цивілізації від варварства, але також із метою огородити територію комуністичних країн від вільного світу, щоб населення 1/6 частини суші не могло втекти з нашого рідного соціалістичного раю в загниваюче капіталістичне пекло.

У Москві проголосили концепцію «кордон на замку», що передбачає зведення по всьому периметру радянських кордонів невидимої стіни, що намертво відгороджує щасливу державу робітників і селян від іншого світу. Для людей, які бажають вирватися з радянського полону, кордон був дійсно під замком. А ось у частині запобігання контрабанді концепція не діяла. Принаймні, уся 80-і з Афганістану в радянську Середню Азію йшли каравани з опієм, героїном та іншою «інтернаціональною допомогою» від братнього афганського народу.

Зі свого боку, маріонетковий східнонімецький режим Еріка Хоннеккера звів справжню стіну, що оперізувала Західний Берлін. Мета – та ж: запобігти масовому виходу щасливого пролетаріату НДР у світ нелюдської капіталістичної експлуатації і агресивної натовської вояччини. У 1989 році диктаторський режим Хоннеккера, що тримався виключно на радянських багнетах, звалився. У ті ж дні рухнула і Берлінська стіна.

Наші дні. Міграційна криза

Одним із феноменів нашого століття стала міграція небачених масштабів. Величезна кількість кваліфікованих фахівців кинулися у країни Заходу. Але разом із ними туди ж ринули мільйони людей із найубогіших і нестабільніших країн третього світу. Певна кількість біжить від воєн і політичних переслідувань. Але є і ті, хто не проти під шумок перебратися у безнапасні країни, жити там на соцдопомогу, не займаючись нічим корисним.

У 2015 році канцлер ФРН Ангела Меркель пообіцяла, що Німеччина прийме всіх сирійських біженців, які зможуть туди дістатися. Натхнені цією обіцянкою, мільйони людей не лише з Сирії, але з усього Близького Сходу і Африки, рушили до «землі обітованої». Оскільки першою країною Євросоюзу в їхньому маршруті стала Угорщина, то вона і прийняла весь удар на себе. Тисячі і тисячі мігрантів переходили необладнаний угорський кордон аж ніяк не в пунктах пропуску, а там, де їм заманеться, штурмували автобуси і поїзди (до того ж нікому з них думка оплатити проїзд навіть не приходила в голову) і рухалися далі, залишаючи за собою купу сміття. Вимоги прикордонників та поліції, звичайно, ігнорувалися.

Шокований подібними подіями угорський прем’єр Віктор Орбан оголосив про початок будівництва паркану на кордоні Угорщини та Сербії. Тоді ідею розкритикували всі, кому не лінь: від правозахисників до євробюрократів, від релігійних організацій до керівників усіх провідних європейських країн. Угорців звинувачували у фашизмі і нехтуванні всіх мислимих і немислимих прав людини. Чому нормальне обладнання власних кордонів – це фашизм, і як вимога дотримуватися процедури перетину кордону через КПП порушує права добросовісних і законослухняних людей, ніхто, звичайно, не уточнював. Так само як ніхто і не відповідав на питання: якщо всі ці люди дійсно біжать від війни, то чому вони не залишаються в Туреччині, де війни немає? Чому всім неодмінно потрібно до Німеччини або Швеції?

Але буквально через декілька місяців звинувачення на адресу Будапешта стихли. А будівництвом власних «стін» зайнялися ті, хто голосніше за всіх звинувачував угорців: німці, австрійці та хорвати. Ще раніше 33-кілометровий паркан на кордоні з Туреччиною побудувала Болгарія, а до неї – Греція.

Велика мексиканська стіна

Прихід у Білий дім Дональда Трампа активізував дискусію щодо будівництва великої стіни на кордоні з Мексикою. Довжина імовірного спорудження повинна сягнути 3145 км. Його мета – припинити нелегальну міграцію і наркотрафік, а, отже, посилити безпеку країни. Згідно з обіцянками Трампа, будівництво має розпочатися протягом декількох місяців.

Тут плани з обладнання власного кордону піддаються різкій критиці з боку мексиканської влади і правозахисних організацій. Президент Мексики договорився до того, що зведення стіни «принижує гідність мексиканців». Дивна заява, враховуючи, що тисячі законослухняних мексиканців щодня перетинають кордон в офіційних пунктах пропуску. А єдині, чию гідність буде принижено, – наркоторговці та порушники міграційного законодавства.

На Землі обітованій

Але найбільшу ненависть професійних правозахисників викликає стіна, якою Ізраїль відмежувався від палестинських територій – західного берега річки Йордан і сектора Газа. Причому прогресивній громадськості плювати на те, що з палестинських територій триває регулярний обстріл єврейських міст і кібуців, і що в Палестинській автономії править рух ХАМАС, який регулярно засилає до Ізраїлю терористів. Ба більше, на «ізраїльській стіні» працюють контрольно-пропускні пункти, через які вільно проходять всі охочі з належно оформленими документами. Тобто, знову ж таки, стіна покликана зупинити не добропорядних палестинців, а терористів, контрабандистів та інших порушників закону.

Особливо обурюються правозахисники щодо того, що стіна не дозволяє палестинцям в’їжджати до Ізраїлю з метою нелегального (!) працевлаштування (оскільки ті, хто працює легально, в’їжджає без проблем). Питання, чому працевлаштуванням нелегалів має займатися ізраїльський уряд, а не всенародно обраний палестинцями рух ХАМАС, знову ж таки, не ставиться.

Близький Схід, Азія і Африка

Узагалі стіни останнім часом набули на Близькому Сході популярності. Саудівська Аравія відгородилася від жебрака Ємену і нестабільного Іраку (до того ж паркан з останнім простягнувся аж на 900 км). Зміцнює свою смугу на кордоні з Іраком і колишня жертва саддамівської агресії – Кувейт. Цікаво, що часом на Аравійському півострові відгороджуються не лише від жебраків і небезпечних, а й від багатьох і спокійних. Об’єднані Арабські Емірати будують паркан на кордоні з Оманом (хоча султанат Оман і значно багатший, і куди безпечніший за ОАЕ).

Туреччина посилено будує зміцнення на кордоні з Сирією та Іраком, а також відокремила стіною самопроголошену «Турецьку Республіку Північного Кіпру» від грецької частини острова (хоча тут мотиви суто політично: греки-кіпріоти живуть значно краще за своїх турецьких сусідів).

Індія звела стіну завдовжки 3300 км, щоб відгородити спірний прикордонний штат Кашмір від зазіхань одвічного ворога – Пакистану. А Пакистан, зі свого боку, спорудив 2400-кілометровий бар’єр із колючого дроту (частково електрифікований) на кордоні зі сусіднім Афганістаном.

Власний паркан на кордоні з мусульманською Малайзією зводить буддистський Таїланд. Влада Бангкока вважає, що це частково знизить інфільтрацію ісламістів, які вже кілька разів влаштовували теракти у країні тисячі посмішок.

Про те, що 38 паралель, що розділяють дві Кореї, є низкою воістину непереборних укріплень, говорити, думаю, не варто. Крім оборонних функцій, обладнаний кордон не дозволяє корейцям втекти із країни духовних скріп, чучхе і рису, що видається за картками, у країну смартфонів і шоломів віртуальної реальності.

Повертаючись на Близький Схід (конкретніше – у Магриб), ми виявимо ще одну 6-метрову стіну з колючого дроту, обладнану відеокамерами і всілякими датчиками. Це споруда відокремлює іспанська анклав Сеуту від королівства Марокко. Само собою, її одноголосно критикують правозахисники і марокканські влади. Але це не заважає останнім спорудити власний паркан завдовжки майже 3 тис. км, що захищає Марокко від партизанів Західної Сахари.

Значно південніше, одна з найадекватніших і упорядкованіших країн Чорної Африки – Ботсвана – відгородилася електрифікованим парканом від країни переможного чорного расизму – Зімбабве. Свого часу тамтешній диктатор, марксист Роберт Мугабе проводив політику експропріації земель у білих фермерів. Землі відібрали, самим фермерам довелося виїхати. Відтоді Зімбабве занурилася в тотальну бідність і безпросвітність, звідки всі розбігаються, хто куди. Ось і доводиться сусіднім країнам зводити паркани і пускати струм – нібито для запобігання інфекційним захворюванням худоби.

Такі самі проблеми відчуває ще одна країна, побудована на не зовсім адекватних засадах. У 1804 році на Гаїті перемогла негритянська революція, після якої революціонери вирізали не лише всіх білих, але і мулатів, а також утворених чорних. У результаті рівень життя впав нижче плінтуса, а сусідній Домініканській республіці довелося поставити високий паркан на кордоні з Гаїті. Тих же, хто намагається через нього перелізти, домініканські прикордонники прямо через паркан б’ють електрошокерами.

Відгородитися від Москви

Агресивна і неадекватна політика Кремля змусила сусідів Росії подумати про власні «стіни». Зараз уряди країн Балтії активно зводять паркани на російсько-естонському, російсько-латвійському і російсько-литовському кордонах. А ось стіна, яку Україна будує на кордоні з РФ, нікуди не годиться не лише як оборонна смуга, але навіть як перешкода проти контрабандистів і нелегалів.

Світова нестабільність, глобальні міграційні процеси, терористична і військова загроза з боку країн-ізгоїв змушують уряди цивілізованих країн активно зміцнювати свої кордони. Не завжди це робиться вчасно і в достатньому обсязі, але – краще так, ніж ніяк. На жаль, правозахисні організації і світова прогресивна громадськість зайняли відверто деструктивну позицію – наполягаючи на дотриманні прав нелегальних мігрантів, контрабандистів, а часом і терористів, вони відмовляють державі у праві на здійснення своєї базової функції – функції забезпечення безпеки власних законослухняних громадян.

Залишається лише порадіти, що у світі саги Джорджа Мартіна не було представників міжнародних гуманітарних організацій і лівих радикалів. Вони б, напевно, зажадали демонтувати Стіну Півночі, що порушує права Білих ходоків на свободу переміщення. І затаврували б останніми словами Нічний дозор, що закриває ворота перед низками мігрантів, які йдуть на південь.

Максим Вікулов