Падіння американського Леніна: як Стів Беннон програв битву за вплив у Вашингтоні

Цікаво, що метушня навколо «трону» супроводжується стрімким скороченням впливу цього самого трону, нездатного ні провести власних кандидатів до Верховного суду, ні відстояти в суді свої ініціативи в частині міграційної політики, ні навіть провести через контрольований власною партією Конгрес закон про скасування непопулярної Obamacare.

Секунда слави Стіва Беннона

На початку лютого здавалося, що старший радник президента Дональда Трампа зі стратегічних питань Стівен Беннон зосередив у своїх руках основні ниточки управління як мінімум Білим домом.

Тоді, користуючись абсолютною довірою президента, він домігся свого зарахування до складу Ради національної безпеки і виключення звідти своїх опонентів: директора Національної розвідки Дена Коутса і голови Об’єднаного комітету начальників штабів Джозефа Данфорду. Запровадив своєрідне менторство над улюбленою донькою президента Іванкою Трамп і її чоловіком, ще одним старшим радником нового господаря Овального кабінету Джаредом Кушнером. Суттєво потіснив ще одного фаворита – тодішнього радника з національної безпеки Майкла Флінна і запровадив контроль над основними каналами інформування президента.

Промови Трампа і проекти ключових рішень готувалися або редагувалися людьми Беннона, а чимало висловлювань новообраного голови Білого дому з питань внутрішньої і зовнішньої політики цілком збігалися з ідеями редагованого Стівом Бенноном ультраправого сайту Breitbart News. Натхнений наявним впливом, американський «Дарт Вейдер» (в одному з інтерв’ю Беннон назвав героя «Зоряних воєн» зразком для наслідування) почав війну з американською ж пресою, назвавши останню «Ворогами народу». До речі, цю війну гаряче підтримав та вітав і сам Дональд Трамп.

Не обмежившись вагомою роллю у внутрішньополітичних розкладах наймогутнішої країни у світі, Стівен Беннон намагався активно впливати на ситуацію на міжнародній арені. Так, саме він опікувався зв’язками із вкрай правими політиками Європи. Подейкують, що за його ініціативою відома любителька Володимира Путіна і «русского мира» Марін Ле Пен відвідала резиденцію Дональда Трампа в Нью-Йорку, де і зустрілася з обраним президентом Сполучених Штатів. А сайт Breitbart News анонсував запуск французької та німецької версій із метою розкручування на виборах цього року, відповідно, Марін Ле Пен і ультраправої пропутінської партії «Альтернатива для Німеччини». Саме Беннон став одним із лобістів скасування антиросійських санкцій (утім, зустрівшись зі спротивом, він не став на цьому наполягати). Нарешті, саме старший радник зі стратегічних питань висловив упевненість у швидкому початку спершу американо-іранської війни, а потім – протягом п’яти-десяти років – і збройного конфлікту з Китаєм.

Російськими слідами

Ось такими були розклади лишень якийсь місяць тому. Але оскільки ми маємо справу не з аби ким, а із Трампом, то події розвивалися значно швидше, ніж зазвичай.

Спочатку у відставку змушений був подати Майкл Флінн, якого викрили у – скажімо м’яко – дезінформуванні громадськості щодо його контактів із росіянами. Після комітети з розвідки обох палат Конгресу і зовсім зайнялися розслідуванням зв’язків команди Трампа із представниками кремлівського режиму. У приціл американських законодавців потрапили не менш як 20 людей, серед яких низка вищих чиновників адміністрації новообраного президента, включаючи генпрокурора Джеффа Сешнс, а також улюблений зять, уже згадуваний Джерад Кушнер.

Як годиться, розслідування супроводжується скандалами. Так, голова комітету Конгресу у справах розвідки республіканець Девін Нуньєс, який очолює також і комісію з розслідування можливих зв’язків передвиборчого штабу Дональда Трампа з Росією, був розкритикований рядом конгресменів за підігравання Трампу. За словами законодавців, Нуньєс насамперед інформував про перебіг розслідування Білий дім і лише потім – членів Конгресу. Такі звинувачення дещо загальмували процес. Зрештою, Девін Нуньєс відмовився від посади голови комісії, а його місце обійняв сенатор-республіканець Майк Конвей. Що, до речі, було позитивно сприйнято законодавцями: так, член комітету з розвідки палати представників, демократ Адам Шифф заявив, що самовідвід Нуньєса дає можливість для «нового старту» розслідування зв’язків кампанії Трампа з Росією.

Крім того, ЗМІ розкопали інформацію про те, що за дев’ять днів до інавгурації Дональда Трампа його представник, засновник приватної військової компанії Blackwater Ерік Прінс за посередництва влади ОАЕ провів таємну зустріч із невстановленою довіреною особою Володимира Путіна на Сейшелах. На якій сторони нібито домовилися про створення «запасного» каналу зв’язку між Путіним і Трампом.

Очевидно, відчувши, що справа набуває серйозного обороту, Майкл Флінн погодився розповісти все, що йому відомо про контакти команди колишнього патрона з російськими в обмін на імунітет. Водночас Комітет Сенату з розвідки відмовився надати Флінну такі гарантії. Також у своїй податковій декларації цьогоріч екс-радник із нацбезпеки вказав отримання гонорарів від низки російських компаній, включаючи пропагандистський телеканал Russia Today, «Волга-Дніпро» і «Лабораторію Касперського».

Тріумф слабкості

Розслідування щодо зв’язків команди Трампа з росіянами серйозно підірвало позиції нової адміністрації всередині самих Сполучених Штатів.

Зокрема, у лютому суд скасував перший міграційний наказ голови держави, а в березні на невизначений термін було заблоковано і другий, значно краще опрацьований, документ. У відповідь президент не зміг зробити зовсім нічого, обмежившись словами про безпрецедентне судове свавілля. Крім того, Трамп понад 2 місяці не міг призначити свого висуванця до Верховного суду – кандидатуру судді Нілу Горсача до останнього блокували сенатори-демократи, які вважали Горсача надто консервативним.

Але найболючіший удар Трамп отримав 24 березня, коли стало зрозуміло, що в Нижній палаті Конгресу бракує голосів для скасування обамівського варіанту реформи охорони здоров’я (Obamacare). Скасування Obamacare було наріжним каменем передвиборчої кампанії Дональда Трампа і гаряче вітається усіма республіканцями. Проте за кілька хвилин до голосування стало відомо, що від 28 до 35 конгресменів-республіканців із різних причин не готові підтримати президентський законопроект. Одні вважали запропонований Трампом варіант скасування занадто м’яким і поверхневим. Інші, навпаки, побоювалися занадто радикальних наслідків скасування. Як би там не було, законопроект довелося відкликати, після чого слабкість Білого дому стала особливо очевидною.

Зовнішньополітичні кульбіти

Не краще для нової американської адміністрації відбуваються справи і у сфері зовнішньої політики. Спроби Трампа «відвести» США зі світової сцени, зосередившись на внутрішніх справах, наткнулися на протидію всього американського істеблішменту.

Зрештою, Дональду Трампу довелося і самому підтвердити свою прихильність НАТО і американської присутності в Європі. Крім цього, Трамп легко знайшов спільну мову з лідерами Великобританії, Японії, Південної Кореї і Канади. А ось зустріч із канцлером ФРН Ангелою Меркель закінчилася досить прохолодно.

Прагнення голови Білого дому вибудувати «конструктивні», у його розумінні, відносини з господарем Кремля Володимиром Путіним були зустрінуті вороже не лише Конгресом, але і практично всіма ключовими членами адміністрації самого Дональда Трампа. Включаючи, до речі, держсекретаря Рекса Тіллерсона, чиї заяви на адресу агресивної політики Москви в Україні та Сирії усе жорсткішають. Залишившись на російському напрямку у практично цілковитій ізоляції, Трамп продовжує робити нічого не значущі, часто суперечливі, заяви.

Усе більше і більше спостерігачів звертають увагу на відсутність у нинішньої адміністрації як єдиної концепції зовнішньої політики, так і людей, відповідальних за її вироблення і реалізацію. Є підстави вважати, що Рекс Тіллерсон усе більше схожий на маргінальну фігуру, чий вплив на формування зовнішньополітичних пріоритетів мізерний.

До останнього моменту за право вважати себе причетними до вирішення доль планети боролися новий радник із національної безпеки Герберт Макмастер, старший радник зі стратегічних питань Стівен Беннон і зять президента, старший радник Джаред Кушнер. Причому вплив Кушнера останнім часом серйозно зріс. Зятя президента нерідко називають тіньовим держсекретарем. Відомо, що Кушнер і Беннон зайняли діаметрально протилежні позиції з питання відносин із Китаєм. Якщо «американський Ленін» Стів Беннон відстоював конфронтаційний сценарій, то Джерад Кушнер ратував за конструктивний діалог. Зараз є всі підстави вважати, що взяв гору підхід Кушнера (який також розділяє держсекретар Рекс Тіллерсон, радник з нацбезпеки Герберт Макмастер і голова Пентагону Джеймс Меттіс).

Падіння фаворита

За повідомленнями американських ЗМІ, в останні тижні Стів Беннон стрімко програвав битву за вплив у Білому домі.

Так, колишній «підопічний» Беннон Джаред Кушнер використовував проти екс-наставника його нездатність захистити власноруч підготовлені накази щодо обмеження міграції та нормально провести скасування Obamacare. Спостерігачі зазначають, що останнім часом Беннон практично не з’являвся на засіданнях Радбезу та інших важливих зустрічах. 4 квітня стало відомо, що Стівена Беннона виключено з оновленого складу Ради національної безпеки США. Вважається, що за цим стоять не лише «підступи» президентського зятя, а й принципова позиція радника з національної безпеки. Герберт Макмастер послідовно відстоював ідею, що громадянським радникам зовсім не місце в ситуаційній кімнаті Білого дому.

Падіння сірого кардинала і «американського Распутіна» Стівена Беннона, з одного боку, означає, що істеблішмент потроху повертає собі вплив у західному крилі Білого дому. Що, безумовно, є позитивним моментом для стабільності Капіталійскому пагорба, що змучився за адекватністю. З іншого боку, ми спостерігаємо стрімке посилення впливу зятя президента Кушнера, який фактично підім’яв під себе вироблення та реалізацію зовнішньої політики офіційного Вашингтона. Так що американському політичному класу (а разом із ним – і всьому світу) доведеться навчитися мати справу з новим фаворитом. Що поробиш: у Вашингтоні нині переважають сімейні цінності.

Максим Вікулов