Уже не знаю, як передається популізм – чи то вампірським укусом ззаду, чи то ще якось, але щось між Гройсманом і Ляшком вочевидь було. Бо Володимир Борисович перед пресою копіював Олега Валерійовича.

Що таке «стиль Ляшка»? Це абсолютна переконаність у власній винятковості, готовність бездоказово нести будь-яку пургу, таврувати всіх, щоб на білому коні опинявся лише лідер радикалів. І останній штрих – обов’язково, до місця і не дуже, згадувати Юлію Тимошенко «незлим тихим словом».

І чого з перерахованого не було в нещодавньому спілкуванні прем’єра зі ЗМІ?

Узагалі-то, мені здавалося, що звіт – це взяти затверджену Радою програму свого уряду і пройтися всіма пунктами: виконано, що не виконано, чому, як покарано винного. Але не тут-то було.

Мало того, що програма уряду з роду декларативно-ліхтарна, як студентська курсова, так ще й Гройсман звітував про виконання того, чого у програмі немає.

На думку чомусь спадають вокзальні наперсткарі.

Наприклад, прем’єр пишається, що з 1 жовтня заплановано підвищення пенсій. А в його програмі обіцяно ще квартальне підвищення мінімальної пенсії.

У звіті прозорий натяк на ринок землі, а також каламутні міркування, що земля не може передаватися іноземцям і великим холдингам. Але у програмі про продаж – ні пів звуку, лише про оренду землі і підтримку фермерства.

Обіцяно цілу антикорупційну реформу, у звіті про це нічого конкретного, а на ділі склоки навколо НАБУ та НАЗК і лідерство у світовому рейтингу корумпованості бізнесу.

Пишіть листи: чому Гройсман не бажає звітувати

І так можна розчаровано препарувати кожен розділ кабмінівської програми. Громадяни України чітко відчувають підвищення комунальних тарифів, а ось підвищення реальних доходів відбувається лише у представників влади, судячи з їхніх декларацій.

Але спантеличує не лише це. Володимир Гройсман навіть зараз, після ухваленого рішення РНБОУ, продовжує публічно стверджувати, що блокада ОРДЛО – це розробка ФСБ, реалізована її агентами. Це він президента Порошенко, який запропонував постанову про блокаду, так викриває?

Але в одному наш прем’єр дійсно унікальний. Зазвичай у наших володарів заведено власну бездарність списувати на «папередніков» рік, ну два. А Володимир Борисович махнув аж на дев’ять! Виявляється, у 2008 році так неправильно управляли країною, що це не дозволяє йому ремонтувати дороги, як він погрожував одразу після обіймання посади!

Не так смішно, як гидко.

Людина без політичної біографії, без визнаних заслуг перед країною, не представляє ні відому партію, ні громадський рух. Призначенець, якого Петро Порошенко за вуха притягнув до Києва в упевненості, що той тихенько виконуватиме, що накажуть. А він раптом роздувся, мов фурункул! І дозволяє собі грубіянити, кого він віддасть за борги, або мудрувати щодо своєї участі у президентській кампанії.

А як щодо розповісти громадськості, що тобою як спікером ВР і прем’єр-міністром зроблено для розірвання газового договору, який тебе не влаштовує? А також інших чинних економічних, культурних та інших договорів з агресором? Невже анексія Криму та окупація Донбасу – недостатні приводи?

Персонаж залишається на посаді лише тому, що голоси за його відставку в Раді є, а ось компромісної фігури на прем’єра немає. Але як лишень з’явиться, то Володимира Борисовича кишнуть негайно, і ніхто навіть не заступиться. Лише лихословитимуть щодо того, що він нам показав замість обіцяного вміння управляти державою.

Саме це, до речі, уже відбулося з Дмитром Вовком, викликаним «на килим» народними депутатами. Але керівник гучної комісії з енергетики і комунальних тарифів повідомив, що ображати його не можна, бо він – у хатці. У відставці, тобто. Звільнено беззаперечною твердою рукою Петра Порошенка при підписанні наказу.

Як на мене, те, що відбувається, – чергове підтвердження того, що розіграний аматорський спектакль про злого чиновника і доброго президента, який піклується про народ. Дуже скидається на примірку сценічних образів на майбутні вибори. Ось лише Гройсман зіпсував картинку, приписуючи звільнення Дмитра Вовка собі.

Зате з головою Національного банку Валерією Гонтаревою все навпаки. Вона вкотре безкомпромісно, ​​але безрезультатно подалася у відставку. Рідкісний випадок, коли чиновник такого високого рівня так наполегливо рветься на волю, а його рішуче не відпускають.

Відставка голови Нацбанку: від кого і куди біжить Гонтарева

Причому НАБУ і навіть Генпрокуратура ведуть щодо Нацбанку розслідування про розкрадання таких космічних сум, на які без керівництва ну ніяк не замахнутися. А перебування на посаді в нас є формою чиновницького імунітету. Сильніше якого лише здача високопоставлених подільників фінансовим органам США.

Те, що президент Порошенко не хоче до літа відпускати Гонтареву з Нацбанку, означає, що вона повинна виконати «дембельський наряд». Щось пов’язане з великими фінансами. І ми пам’ятаємо, що через рефінансування «своїх» банків владі вдалося закумулювати значні кошти.

Знову ж через тарифи зібрані додатково від 7 до 9 млрд грн, а «Нафтогаз» узагалі показав прибуток 26,5 млрд грн. На ці гроші можна не лише мінімалку підвищити. Можна створити у малозабезпечених (вони ж – маломислячі) громадян ілюзію довгоочікуваного підвищення добробуту. І, як правильно помітив Ігар Тишкевич, це характерна ознака можливості дострокових виборів.

А питання про такі вибори в Україні, як і перспективи самої України, могло вирішитися в Москві під час перемовин держсекретаря США Рекса Тіллерсона і президента РФ Володимира Путіна. Але, на щастя, поки не вирішилися.

Слухаючи Сергія Лаврова, хочеться крикнути: «Та підніміть ж йому повіки і вставте сірники!». Бо в упор не бачить фактів протиправної підлої діяльності Росії, які вже бачить світ.

Але Путін не дипломат, Вія зображати не може. Тому США і РФ змогли в Москві лише зафіксувати підходи і позиції.

Росія Путіна в порівнянні зі США слабка й у військовому, і в економічному сенсі. Тому займається гібридністю: називає чорне білим, пишається неправдивими перемогами і глумиться над вигаданими невдачами супротивників.

Слабкій Росії доводиться пускати піну, зображуючи із себе несамовитого – «Тримайте мене семеро, а то зі всіма розберуся»!

Штати – сильні, вони не лише загрожують, а роблять: спочатку розтрощили аеродром у Сирії і лише потім заявили. Сильний може називати речі своїми іменами: Асад – масовий убивця, він не може залишатися при владі. Північною Кореєю править диктаторський режим, з яким час кінчати. Крим анексовано, він не належить до складу Росії. Війна на Донбасі триває за прямої участі Росії.

Ось це і пролунало на попередньому етапі між Тіллерсоном і Лавровим. У тому сенсі, що Штати наполягають на тому, що вважають правильним, а не торгуються баш на баш: Сирію на Україну і бонусом визнання недоімперії супердержавою плюс зняття санкцій.

Від змін «закону Савченко» до контролю бідності: абсурдні плани ВР

Але Тіллерсон підтвердив, що Штати не відмовляються від діалогу. І лишень тому відбулася друга – головна – частина перемовин. В якій суттєвого зближення позицій теж не відбулося. А готовність Путіна повернутися до обміну інформацією про дії в Сирії – це розуміння того, що краще бути попередженим і вчасно зробити ноги, ніж надувати щоки про непрохідну ППО і зловити півсотні крилатих ракет собі на одне місце.

Так що перемовини, а також провокації ще чекають. Але принципово важливо, що адміністрація Дональда Трампа продовжить гнути свою лінію сильного. З Росією чи без неї. І Україна із президентом, прем’єр-міністром та іншими, котрі уявляють себе великими, буде значущою для Штатів лише в разі, якщо сама почне щось із себе представляти.

Ну, або якщо нас, не дай Боже, як сирійців травитимуть якимось V-газом.

Олександр Кочетков, спеціально для Politeka