Земельні вибори в Німеччині і тріумф залізного канцлера Меркель

Земельні вибори в Німеччині зазвичай не мають загальнонаціонального значення. Виборців там більше цікавлять місцеві проблеми, ніж загальнофедеральні. У минулому неодноразові поразки правлячої в Бонні й тепер у Берліні партії на земельних виборах анітрохи їй не заважали домогтися переконливої ​​перемоги на виборах федеральних. Донедавна місцеве голосування розглядали як непрямий результат популярності партії та її керівництва. Цього разу ситуація змінилася і суттєво.

Зліт і падіння популістів

У політичній історії післявоєнної Німеччини завжди вистачало популістів. Як лівих, так і правих. У певні моменти вони домагалися непоганих результатів не лише на місцевих, а й на федеральних виборах.

Проте практично ніколи їм не вдавалося повторити свій успіх і більшість із них кануло в лету. Виняток становлять ліві. Як колишні комуністи, так і близькі до них ідеологічно ліві соціал-демократи. Перших підтримують на сході країни в землях, утворених на території колишньої НДР, другі мають ядерний електорат у всіх землях, але він поступово скорочується.

Правий популізм, не лише в Німеччині, харчується так званим євроскептицизмом. Це своєрідна форма націоналізму. Додатковий імпульс він набув від посилення хвилі міграції, пов’язаної з конфліктами в Сирії та Лівії. У певний момент здавалося, що хвиля протистояння міграції, яка здійнялася, захлесне Європу, а Німеччину із Францією перш за все. Саме тоді почався, як здавалося, тріумфальний рух правих популістів із партії Alternative fur Deutschland, AfD (Альтернатива для Німеччини, АДГ).

У 2016 році AfD на земельних виборах у Саксонії-Ангальт отримала 24% голосів, у Мекленбурзі – Передній Померанії – 21% – рідній землі Ангели Меркель, у Берліні – 14,2%. Усе це землі колишньої НДР. Цікаво, що при русі на захід успіхи AfD були меншими. У Баден-Вюртемберзі лише 15%, у Рейнланд-Пфальці – 13%, у Нижній Саксонії – 7,9%.

Усе це відбувалося на тлі британського Вrexit і консультативного референдуму в Нідерландах, а також успіхів правих популістів в Австрії, Національного фронту у Франції. Звідси думка, що об’єднаній Європі настав кінець. Звичайно, найбільше раділи в Москві. Відкорковували шампанське за Трампа і рахували дні, коли на прийдешніх виборах у головних європейських країнах євроскептики здобудуть рішучу і остаточну перемогу. Розчарування було невдовзі.

Для початку Трамп виявився зовсім не своїм. Навіть навпаки. В Австрії праві популісти отримали відчутний удар. Їхній кандидат у президенти не пройшов. Навесні поточного року новини з європейських електоральних полів для Кремля почали надходити ще невтішніші.

У Нідерландах на парламентських виборах Партія свободи на чолі з Гертом Вільдерсом домоглася відносного успіху, який можна вважати схожим на поразку.

На земельних виборах у Саарі AfD задовольнялася лише 5,9%. Показово, що колишні комуністи з ультралівої партії Linke отримали 12,9%, втратили приблизно 4% в порівнянні з минулими виборами. Однозначні невдачі правих призвели до тертя і розколів. Частина керівництва пішла з AfD, і тепер створює нову.

Результати виборів у Саарі мали ще один вимір. Незадовго до них змінилося керівництво Соціал-демократичної партії, СДПН. Її новий лідер Мартін Шульц представлявся новим типом керівника і суттєво підняв рейтинг партії. Про нього заговорили як про майбутнього канцлера і що правлінню Меркель настав кінець. Майбутні тоді вибори у трьох землях мали визначити тренд на німецькій політичній сцені до вересня, коли відбудуться вибори в бундестаг.

Усе це пояснює підвищену увагу до земельних виборів у землі Шлезвіг-Гольштейн. Вони мали відповісти на два питання. По-перше, чи набуло падіння популярності правих з AfD стійку динаміку або в них ще є суттєвий електоральний потенціал? По-друге. Осічка соціал-демократів і особисто Шульца в Саарі, що СДПН втратила близько 1% голосів і суттєво відстала від християнських демократів – це тенденція чи проста випадковість?

Ще однією характерною деталлю виборів у Шлезвіг-Гольштейн стало значне падіння інтересу до правих з AfD. Їхні можливі результати мало кого турбували.

Усе підтвердилося в голосуванні 7 травня. За даними опитувань, християнські демократи з партії Ангели Меркель ХДС і соціал-демократи із СДПН повинні були мати приблизно рівні результати, причому другі трохи більше. Бюлетені розподілилися протилежно. ХДС не лише утримав свої позиції – 32%, але додав 1,2%. Їхні опоненти і можливі партнери в коаліції соціал-демократи отримали 27,2%, їхні втрати становили 3,2%.

Праві з AfD отримали 5,9%, а ліві з Linke не подолали п’ятивідсотковий бар’єр і в ландтаг не увійшли. Замість них там будуть ліберали з Вільної демократичної партії з 11,5% і зелені з 12,9%.

Особливістю землі Шлезвіг-Гольштейн є той факт, що там проживають данська і фризька національні меншини. Їхні інтереси захищає Союз південношлезвігських виборців – земля Шлезвіг-Гольштейн розташована на півдні півострова Ютландія. Це унікальна для Німеччини партія, бо єдина звільнена від потреби проходження п’ятивідсоткового бар’єра і тому завжди присутня в земельному ландтазі. На останніх виборах Союз набрав 3,3% голосів, і матиме своїх депутатів.

Історично належність Шлезвіг-Гольштейна була причиною воєн між Данією і Пруссією. З другої половини XIX століття ця територія увійшла до складу Пруссії, а потім Німеччини. У 1920 році північний Шлезвіг за результатами плебісциту було повернуто Данії, а за конституцією ФРН права і мови данської і фризської меншин захищені, зокрема і подібним чином.

Тепер вся увага до виборів у найнаселенішій землі – Північний Рейн-Вестфалія. Однак там основна боротьба розгорнеться між ХДС і СДПН. Праві і ліві популісти зсуваються на політичну периферію. Певний вплив вибори у Шлезвіг-Гольштейн, безсумнівно, матимуть і на виборців у землі Північний Рейн-Вестфалія.

Відновлення Європи

Попри всі негативні наслідки через наплив мігрантів, єдність ЄС не лише не ослабла, а навіть зміцнилася. Факт виходу Британії нічого в цьому не змінює.

Зараз мало хто згадує, що спочатку Європейська економічна спільнота – попередник ЄС – замислювалася його творцями французьким президентом де Голлем і німецьким канцлером Аденауером як противага Британії та США. Англія довго розглядала європейську єдність як загрозу для себе і не завжди охоче йшла на співпрацю з європейськими організаціями. Так що Вrexit цілком можна розглядати, як повернення до первісного стану.

Треба віддати належне далекоглядності Ангели Меркель, її залізній хватці, коли в обстановці тотальної критики через наплив мігрантів і буквально стогонів з усіх кінців вона сказала своїм співвітчизникам та маловірам в інших країнах: Wir schaffen das – Ми впораємося з цим. І впоралися. Не лише в Німеччині, але й інших країнах. Проблеми, звичайно, залишаються, але їхня гострота стала незрівнянно меншою.

Другий дуже важливий факт. Потенціал підтримки так званих євроскептиків не росте. Навпаки, він знижується і безпосередньої загрози єдності Європи не має. Президентські вибори у Франції закріпили цю тенденцію. Поразка Національного фронту, до речі, уже друга, показує, що суттєвих перспектив супротивників європейської єдності в одній із головних країн континенту, принаймні, не більшає, якщо не меншає.

У цих умовах майбутні вибори в землі Північний Рейн-Вестфалія і потім вересневе голосування в бундестаг набуває внутрішньополітичний характер для Німеччини. Хто стане старшим партнером у коаліції ХДС і СДПН, для доль Європи не має особливого значення. Як Меркель, так і Шульц – переконані європейці.

Президент Франції Макрон у своїй політиці орієнтуватиметься на партнерство з Німеччиною і це дасть додаткову динаміку доцентровим процесам в Європі.

Кому від усього цього погіршало, так це Путіну і Ко. Очевидно промальовується сталість курсу ЄС і НАТО на протистояння з Росією. Зміцнення позицій європеїстів нічого хорошого московській політиці не несе, тому її центр ваги зміщуватиметься в бік спроб можливих домовленостей із Вашингтоном.

Знову на порядку денному давно виношуваний у Першопрестольній обмін пострадянського простору на Сирію та Північну Африку. Розуміючи, що у тривалій війні в Сирії у Кремля немає жодних перспектив, а також загроза подальшого зниження цін на нафту, у Москві поспішають використовувати якісь козирі, що залишилися, і закріпити за собою хоч щось.

Складно уявити, що Москві може запропонувати Вашингтон для обміну і взагалі навіщо останньому на це йти, якщо час працює на нього. Швидше за все, буде в тому чи іншому вигляді обговорюватися поступовий і досить повільний вихід Росії зі збереженням обличчя.

Навіть у цьому разі не все просто. Про внутрішні проблеми в Росії поки не говоримо, хоча вони чинять на Кремль усе більший тиск у зв’язку з наближенням президентських виборів у березні майбутнього року. Зупинимося на зовнішніх.

Зміцнення внутрішнього становища в Європі означає, що там щодо Росії займатимуть усе твердішу позицію. І на це повинен зважати Вашингтон. Просто так щось на когось міняти там без урахування думки, принаймні, Берліна і Парижа не будуть. Та й Лондон теж до цього не залишиться байдужим. Тут не таке велике поле для маневрів.

Ще більше воно звужується з урахуванням позиції монархій Перської затоки. Там зовсім не схильні поступатися Росії, зокрема через її зв’язки з Іраном. Просто піти із Сирії Москва не може, а Вашингтон не може і не хоче їй нічого гарантувати. Хоча перемовини Лаврова і Тіллерсона характеризуються як конструктивні, видається, що це дипломатична фігура мови і не більше.

Усе це має безпосереднє відношення до України. Імовірність відтворення великої коаліції в Німеччині стає явною. До того ж Меркель залишиться канцлером. Це фактор позитивний. З іншого боку, нашій владі слід готуватися до посилення тиску на неї в сенсі реформування країни. І це ще один плюс виборів у німецьких землях.

Юрій Райхель