У кандидатських штабах робота кипить: проводять «мозкові штурми» з утвердження ключових програмних гасел, публічних меседжів кандидатів, ретельно аналізують дії потенційних конкурентів і регулярно проводять закриті соціологічні дослідження.

Несподіване лідерство

Нещодавно в пресу просочилися результати одного із закритих досліджень, проведених службами «Соціс» і «Рейтинг». Результати, м’яко кажучи, здивували, оскільки в трійці лідерів народних симпатій несподівано опинився фронтмен популярного гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук.

Олександр Мороз: Гідність людей і членство в ЄС – камуфляж боротьби за владу

У цифровому вираженні рейтинг електоральних симпатій має такий вигляд. 13,2% українців своїм наступним президентом бачать чинного гаранта Конституції Петра Порошенка. На другому місці з мінімальним відривом у рамках похибки – лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко з 12,9%, а закриває трійку лідерів Святослав Вакарчук із результатом 12,3%. Четверте і п’яте місця у рейтингу дісталися лідеру партії «Громадянська позиція» Анатолію Гриценку і «Радикальної партії» Олегу Ляшку з приблизно однаковою підтримкою 10%. У спину їм дихає один із лідерів «Опозиційного блоку» Юрій Бойко з близько 8% підтримки та лідер партії «За життя!» Вадим Рабінович з трохи більше ніж 7%.

«А хто вам сказав, що вони цього хочуть? Рейтинги – це така річ… Людей же спеціально запитали (чи підтримали б вони Святослава Вакарчука на виборах президента – ред.) – вони ж самі не вийшли на вулицю з цим. Один мудрий філософ сказав: не шукайте в темній кімнаті чорну кішку, особливо коли її там немає», – так лідер ОЕ прокоментував результати соцдослідження на прес-конференції перед одним зі своїх концертів.

Проте факт залишається фактом: сьогодні проблем в Україні більше, ніж сміття на скандально відомому Грибовицькому сміттєзвалищі біля Львова, тож переможцю президентських перегонів 2019 року в будь-якому разі доведеться несолодко.


Порошенко і Тимошенко в політиці не новачки. Але якщо гіпотетично припустити, що переможні лаври за підсумками виборів опиняться в руках у Вакарчука, то виникає закономірне питання: чи впорається улюбленець українців із колосальним масивом зовнішніх і внутрішніх викликів, з якими зіткнулася Україна?


Скептики іронізують, мовляв, гарно співати зовсім не означає добре правити в проблемній державі, що перебуває в стані війни. Але є й інший погляд, який відсилає до всім відомої тези, що короля робить почет. Інакше кажучи, якщо Вакарчуку вдасться зібрати команду не за традиційною формулою «кум-брат-сват», а винятково за професійним принципом, то результат його президентської діяльності для багатьох може стати несподіванкою. Приємною.

Політична історія

Загалом, незважаючи на те, що багато експертів скептично поставилися до соціологічних даних, де лідер ОЕ зайняв призову третю сходинку, деякі політики-важковаговики, схоже, бачать в ньому реального конкурента. «Я поважаю Вакарчука, але не можу уявити, як прекрасний співак може вивести країну з кризи», – заявила Юлія Тимошенко.

Іван Вінник про політичну школу та обов’язковий візовий режим із Росією (відео)

Святослава Вакарчука можна назвати дилетантом у політиці. У 2007 році він балотувався до Верховної Ради за списками «Нашої України – Народної Самооборони». Отримавши депутатський мандат, лідер гурту ОЕ розробив кілька законопроектів, що стосувалися обмеження реклами алкоголю і тютюну. Він увійшов до парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації.

Однак депутатом фронтмен ОЕ був недовго. Через рік він відмовився від депутатства, яке для багатьох є рожевою мрією. На прес-конференції, де Святослав Вакарчук пообіцяв пояснити свій вчинок, був аншлаг. У Інтерфаксі тоді зібралося близько сотні журналістів. «Знав, що у Верховній Раді відбуваються складні політичні процеси. Але те, що робиться в цьому скликанні, є боротьбою заради боротьби. В таких умовах не хочу продовжувати політичну діяльність. Я не наймався блокувати трибуну і забирати картки», – заявив Вакарчук.

До 2015 року Святослав Вакарчук не займався політикою, хоча політичний підтекст у його композиціях є. Тут можна згадати пісню «Не твоя війна», а також пророчу і вкрай зворушливу композицію «Такі часи». У 2016 році в Харкові одну з пісень Вакарчук присвятив Надії Савченко, яка прийшла на концерт ОЕ.

Словом, незважаючи на те, що після складання депутатських повноважень активною політичною діяльністю соліст «Океану Ельзи» не займався, активну громадянську позицію Вакарчук мав завжди.

Восени 2015 року Вакарчук здивував публіку: він став стипендіатом програми Yale World Fellow 2015, у рамках якої вчився політики, світового лідерства і міжнародних відносин у стінах престижного Єльського університету в США. Проте після повернення в Україну лідер гурту «Океан Ельзи» не став заявляти про якісь політичні амбіції. Найімовірніше, він, на відміну від політиків-старожилів, не бажає бігти попереду виборчого паровоза.

Опозиційний старт

Ні для кого не секрет, що політика по-українськи – заняття не з дешевих, тому зазвичай за кожним із топ-політиків стоїть спонсор із бізнес-середовища. У кулуарах у контексті спонсорства Святослава Вакарчука найчастіше звучать такі прізвища: Віктор Пінчук, Микола Мартиненко, Ігор Коломойський і Сергій Льовочкін.

Телетайп: у Порошенка свято неслухняності

Звісно, олігархи роблять багатомільйонні фінансові вливання у виборчі кампанії окремих прохідних кандидатів, відштовхуючись передовсім від власних інтересів. Петру Порошенку вдалося неймовірне – об’єднати представників великого капіталу в непримиренному бажанні не допустити його перемоги в 2019 році, оскільки взаємини чинного президента з олігархами складаються, м’яко кажучи, не дуже добре. Тому вони вже сьогодні придивляються до перспективних кандидатів, серед яких і Святослав Вакарчук.

Технологи Петра Порошенка зараз ламають голову над тим, як вивести у другий тур «зручного», читай технічного, кандидата. У цьому контексті найчастіше, за нашою інформацією, звучать прізвища Олега Ляшка та Віталія Кличка.

Однак закрита соціологія, проведена на замовлення одного з відомих олігархів, свідчить про те, що лідер «Океану Ельзи» може повністю зламати плани Банкової і залишити Петра Олексійовича біля розбитого президентського корита.

Вакарчук, граючи з Порошенком на одному електоральному полі, може просто не допустити його до другого туру, оскільки починати гонку з опозиційного старту, що й робитиме лідер ОЕ, значно перспективніше, ніж із владних підмостків. Із цієї ж причини джокер у руках Вакарчука, якщо йому доведеться боротися з Порошенком у другому турі. До речі, Святослав Вакарчук неодноразово критикував чинного главу держави. У січні 2016 року, під час вручення йому Ордена Свободи, звернувся до Петра Порошенка з різкою заявою: «Нам не потрібні політики-звичайні люди. Пам’ятайте захисників Донецького аеропорту-кіборгів? Нам потрібні кіборги в політиці! Сьогодні країну врятують лише ті, кому ставитимуть пам’ятники після смерті, а не ті, хто будує собі золоті пам’ятники за життя. Чому наші політичні керівники віддають перевагу приватному, а не державному, спокій і страх за власне майбутнє міняють на політичні компроміси? Де посаджені злочинці? Де реальна зміна правил гри? Взагалі – де зміни в країні?». Символічно, чи не так?

Різноманітні дослідження свідчать про те, що в українському суспільстві є запит на нові постаті, які не заплямували свою репутацію участю в політико-корупційних скандалах. Звісно, на цьому тлі фігура Святослава Вакарчука видається цілком адекватною.

Наталія Ромашова