– Ви займалися різною діяльністю у житті: були і підприємцем, імпортували продукти, були власником, гендиректором заводу будівельних матеріалів, сьогодні ви – народний депутат України. Мало хто знає, що колись ви працювали звичайним слюсарем. Пам’ятаєте ті часи?
– Як вам став у нагоді досвід роботи звичайним робітником?
– Я народився у звичайній родині. Досвід, безумовно, допомагає. Не треба цуратися жодної роботи, не треба здаватися, потрібно рухатися вперед, складнощі сприймати як темну смугу, за якою буде обов’язково світла.
У 1996 році, у 17 років, я закінчив школу. Мені не вдалося вступити до Київського інституту міжнародних відносин. Отримавши дві п’ятірки з математики і англійської мови, на історії мені поставили питання з історії Києва, до якого я не був готовий, – отримав трійку. Тому вступив до Новокаховського політехнічного інституту.
– Це відбувалося вже після вашого досвіду роботи?
– Ні, це було все одночасно. Тоді були важкі часи. Нова Каховка існувала фактично з допомогою двох підприємств, де працювало 15 тисяч людей, майже щодругий дорослий чоловік. Коли підприємства зупинилися – виникла потреба у роботі.
– Чому саме слюсарем пішли працювати?
– Я шукав будь-яку роботу. Інших пропозицій не було. Паралельно навчався. Школу закінчив із золотою медаллю, подальше навчання давалося мені легко. Вільного часу було купа, працював на дві-три ставки.
– Про що ви тоді мріяли, ким бачили себе далі?
– Політика мене завжди цікавила. У школі говорив про бажання стати президентом України. Будь-який солдат, який не мріє стати генералом, – поганий солдат. Думаю, це стосується і політика. Якщо він не прагне до переобрання або працювати на посаді, якій довіряють владу, – це поганий політик.
– А депутатом вам подобається бути?
Олександр Ольшанський про формальне блокування соцмереж і програш в інформвійні (відео)– Я просто хотів щось зробити для України. Коли маєш владні важелі – можливості значно більші, ніж коли працюєш слюсарем у Новій Каховці.
– Ким ви бачите себе надалі? Які ваші амбіції?
– Політичне життя складне. Треба спочатку пройти його школу. Коли прийшов до парламенту, перші чотири-шість місяців ходив збентежений, прагнув зрозуміти, як це працює. Наразі певне розуміння є. Далі – осягнути тонкощі української політики. Дуже багато маніпуляцій бачимо, зради, підкилимних домовленостей.
В Україні треба навчатися бути відповідальним політиком. Зверніть увагу на Сполучені Штати Америки, де партійна система чимало років. А у нас – шість фракцій у парламенті, дві депутатські групи. А партій ще більше. Лише у БПП щонайменше три-чотири партії об’єднані. Є люди, які представляють «Демальянс», УДАР, БПП, безпартійні тощо.
– Чи надходили вам такі пропозиції, за які б вам особисто було соромно і чого ви більше ніколи не повторите?
– Думаю, що таких пропозицій не приймав і компромісів сам із собою таких не робив. Але такі речі, які ми називаємо певними подвигами в України, насправді не є такими.
– Ви вже, згідно із законом України, припинили свою бізнесову діяльність?
– Так, звичайно. Це допоміг зробити російський Альфа-Банк ще у 2013 році. Зараз судові позови ще тривають. Рейдерським шляхом мене позбавили моєї власності. У разі повернення, все майно буде належно задеклароване.
– Ви живете виключно на зарплату народного депутата?
– Будь-яка дискусія доходить до того, хто і на що живе. Починаємо з великих речей, а переходимо до крайнощів. Успішність не вимірюється лише грошима. Адже і в Україні бачимо негрошові успіхи – безвіз, спроможність зупинити російську агресію.
Ми ж створили систему електронного декларування, аби забезпечити прозорість деталей, а для ефірів залишити щось серйозне. Загляніть туди – там усе зазначено.
– Вам колись пропонували чи надавали громадянство інші країни?
– У мене нема іншого громадянства і ніколи нікуди не звертався для його отримання. І не бачу потреби в цьому.
– Якось Андрій Артеменко зазначив, що понад ста, а то і двохсот депутатів Верховної Ради мають подвійне громадянство. Тому і тут запитання – чому саме Артеменко?
– Я інших прізвищ не знаю. Єдине, що якось Сергій Лещенко на одному з ефірів зазначив, що Вадим Рабінович має громадянство Ізраїлю. Можливо, це правда. А щодо решти я нічого не чув.
– За яким принципом Петро Олексійович обирає кандидатів на позбавлення громадянства України?
Олександра Кужель: Депутати не мають права лізти в церковні справи– Принципу як такого немає. Загалом за три роки українського громадянства позбавили 18 тисяч осіб. І термін «позбавлення» є некоректним і маніпулятивним. Президент нікого не позбавляв громадянства, він припиняв його відповідно до статті 19 закону «Про громадянство України». Порошенко лише підписує підготовлений службою міграції наказ.
Будь-який службовець, народний депутат, який зізнається в наявності іншого громадянства і що він його добровільно отримав, як Артеменко у 2005 році, – це пряма імперативна норма за законом.
– Як ви ставитесь до подвійного громадянства?
– Я ставлюся відповідально до Конституції. Не я її ухвалював, але я її виконую – присягу народного депутата. Як сумлінний громадянин України вважаю, що українське громадянство має бути єдиним.
– Деякі депутати виступають з ініціативою про внесення змін до Основного закону щодо громадянства.
– Для цього потрібно 150 підписів народних депутатів. Із 45 підписами депутатів можна звернутися до Конституційного суду.
– Депутат України повинен мати одне громадянство? Можливо, буде більше відповідальності перед ним?
– На сьогоднішньому історичному розвитку країни ми точно мусимо бути громадянами України. Престиж українського паспорта зараз підвищився.
Посідаємо вищі сходинки за Росію. Не дарма згадав її, адже вони дуже прискіпливо дивляться за тим, що відбувається в нашій країні. Чим більше наші громадяни з українським паспортом подорожуватимуть світом без віз, тим складніше буде Путіну аргументувати, чому вони мусять зберігати свою агресивну політику щодо своїх сусідів.
– А ви вже маєте біометричний паспорт?
– Новий паспорт я отримав два роки тому, проте не знаю, чи він біометричний. Коли черги за новими паспортами поменшають, звернуся до паспортного столу, аби пересвідчитися.
– Днями Олексій Гончаренко зазначив, що більшість депутатів із фракції БПП виступають проти запровадження візового режиму з Росією.
Андрій Окара: Культ перемоги в сучасній Росії став новою громадянською релігією– Рішення фракції формується колегіально, шляхом підтримки чи не підтримки певного рішення. Я був на засіданні, де обговорювалося це питання в консультативному порядку. Усі охочі могли висловити свою думку.
Моя позиція – категорично зобов’язані запровадити візовий режим із Російською Федерацією. По-перше, зовнішня політика будь-якої поважної держави мусить бути послідовною. Ми задекларували, що рухаємося в бік Євросоюзу. Якщо Генасамблея визначила Росію як агресора щодо України, то ми мусимо згортати свою дипломатичну діяльність із РФ. Проте це маємо зробити так, аби не зашкодити власним інтересам.
Щодо віз для росіян, які відвідують Україну, особливо на непідконтрольних територіях, – це важливий хід. Це дозволить передавати інформацію в міжнародні посольства, які працюють в Росії. Така політика впливатиме опосередковано на тих громадян, які відвідують окуповані території.
– У Верховній Раді вже готові проголосувати за цей проект? Чи є більшість?
– Так, БПП дала 65 голосів за запровадження санкційного режиму за списком Януковича. Де-факто фракція підвела президента. УДАР категорично став проти цього голосування. На жаль, результату ми не отримали.
Щодо візового режиму з Росією голосів замало. Оманна аргументація лише лунає, зокрема, що доведеться відкрити десятки російських консульств в Україні, що зі свого боку, стане осередком ФСБ.
Уся суперечка навколо цього питання, що відбудуться дзеркальні санкції щодо України. За 2016 рік у бік РФ було здійснено 3,8 млн перетинів кордону українцями. На думку моїх колег, для забезпечення візового режиму треба відкривати консульські відділи. Зараз в Україні таких працює п’ять – Київ, Чернігів, Одеса, Харків і Львів. Та сама кількість працює від Польщі, у бік якої українці з’їздили 10 млн разів у 2016 році, отримавши до того ж візи.
– Чому Путін терміново зібрався до Франції?
– У кожній його заяві, у кожній дії є реальна складова й істинна складова. Якщо говорити на загал, то Путін поїхав зустрітися з новим президентом Франції. Насправді він, ймовірно, поїхав зустрітися з підтримуваними ультраправими течіями в межах підготовки до переобрання загальних зборів республіки Франція. Адже там вони мають більше повноважень, ніж президент.
– Які плани Путіна щодо України? Чи планує він повномасштабну війну з нами?
– Для нього війна – це форма реалізації зовнішньої політики. Форма її може змінюватися залежно від ситуації у світі.
Від нас, української армії, залежатиме мир чи війна буде, перш за все. Люди, котрі захищають нас, перебуваючи в окопах, захищають українську націю і національну ідею, а не знаходяться там тому, що їм надали якесь грошове забезпечення чи пільги. У цьому є певна заслуга і Порошенко, і ВР, і Яценюка, і, певною мірою, Гройсмана, що триває послідовний розвиток армії України. Зокрема, формування розуміння у українців: якщо не годуватимемо власну армію, то годуватимемо армію агресора – Російської Федерації.
Якщо ми надалі продовжуватимемо таку політику і чекатимемо, що Путіну стане занадто великим тягарем утримувати військові корпуси на окупованих територіях, ми звільнимо ці території.
