Олександр Мороз: Гідність людей і членство в ЄС – камуфляж боротьби за владу

– Чи міг Янукович і як зробити так, щоб Революція гідності відбулася без людських жертв?

– Безумовно, міг. Майдан набув претензійний статус революції після трагічних подій. А наприкінці листопада 2013 року протест, розпочатий користувачами соцмереж, підходив до завершення. Янукович, глибоко не вдаючись у суть того, що відбувається, відсторонено царював, покладаючись на придворних. Сергій Клюєв спробував переконати протестантів і суспільство в неприйнятності умов входження в ЄС, вагомим аргументом сприймався і багатомільярдний кредит від РФ.

Правитель добросердно поїхав на полювання, а дворові вирішили поквапитися – зачистити Майдан на догоду господареві.

Далі ви все знаєте. Або майже все. Мене не полишає підозра, що і спалах насильства 30 листопада та трохи пізніше жертви були задумані заздалегідь. Причому в них (із різною метою) були зацікавлені й можновладці, й ті, хто до влади прагнув. Гідність людей, членство в ЄС тощо – це камуфляж явища. Суть його – боротьба за владу як джерело збагачення і як засіб досягнення цілей, поставлених зовнішніми ляльковиками влади. У «сухому залишку» це так і виглядає. Тому часті посилання нинішніх чиновників і депутатів на Революцію гідності все більше викликають у людей роздратування. У чому «гідність» втілена?

Але питання в іншому. Майдан спонтанно (без бажання і тим паче ініціативи осідлали його сцену) прийшов до вимоги повернутися до Конституції-2004, перекрученої Януковичем (до речі, за рецептом Ющенка). Ця вимога ставала головною, тим паче, що питання дострокових президентських виборів було вже узгоджено.

У ті дні я підготував пропозицію, з якою звернувся до лідерів усіх фракцій парламенту і до президентського оточення. Йшлося про вирішення конфлікту шляхом найпростішої процедури: 50 депутатів готують звернення до КС про те, що він начебто «помилився» в 2010 році, з’явилися нібито нові обставини, треба скасувати його антиконституційну авантюру й повернутися до редакції Основного закону 2004 року. Звернення депутатів має бути спрямовано до КС, а услід за цією майданівською колоною пройти до КС та зажадати дотримати конституційні норми. Радив не бити вікна, не палити гуму… КС за півгодини виправить свою «помилку» і… Майдан доб’ється головної мети.

«А навіщо він звертається до всіх, а не лише до опозиції?», – була реакція одного з солодкозвучних завсідників сцени на Майдані Незалежності. Подібна реакція була і в тодішньої влади.

Одні хотіли кров’ю зафіксувати «точку неповернення», інші – показати учасникам протесту «кузькіну мати».

Вийшло те, що начебто розслідується вже три роки. Складність у тім, що загинули і мітингувальники, і беркутівці. В Одесі – трагедія зі зворотним знаком.

Сумніваюся, що люди скоро дізнаються правду. На жаль, така традиція в суверенній Україні.

– Минулого четверга виповнилося три роки президентства Порошенка. Досягнення. Поразки. Й у принципі – він випадковий президент чи ні?

– Досягнення і поразки керівника відбиваються в якості життя населення. Результати настільки гнітючі, що про досягнення заїкнутися можуть лише угодники президента. Вони використовують хіба що аргумент «безвізу», який нічого доброго не обіцяє переважній більшості населення.

Це об’єктивно, як і небувалий результат українців з України. За аналізом статистичних даних (про споживання хліба, наприклад) в Україні сьогодні близько 25 млн населення. Ризикуємо пройти кордон втрати державності, враховуючи явно неконституційні зусилля щодо «добровільному» об’єднанню громад і перетворенню землі на товар. Територія свідомо зачищається від українців. Держава (влада) відмовляється займатися охороною здоров’я людей, підвищує пенсійний вік, закриває очі на знищення лісів, розкрадання бурштину, служить бізнесменам, викручуючи руки населенню тарифами і цінами… А ще війна, стражданню людей не видно межі.

Усе це в пасиві голови держави. Що в активі – пошукайте. На своїй посаді президент не випадковий, оскільки його обрали. Але це вже питання до виборця. І до умов, в яких він реалізує своє виборче право. Демократичних умов немає. Тут корінь зла. Висновок – треба міняти систему влади (це окрема тема.)

– Чи є на сьогодні у країні реальна, а не декоративна опозиція?

– Після шахрайського витіснення соціалістів із парламенту і блокування доступу їх до ЗМІ в нас опозицією називаються конкуренти чинної влади (претенденти на владу).

Вони використовують наші гасла, колишню сутність нашої політичної сили: «Побудуємо Європу в Україні!», «Ні – перетворенню землі на товар!», «Зберегти в руках держави стратегічні об’єкти та галузі!», «Передати владу обраним, а не призначеним!», «Права і владу – громадам!», «Захистити права лікаря і вчителя!» тощо.

Чи втілюватимуться ці гасла в життя при зміні влади? У цьому суть питання.

З точки зору технології опозиційної діяльності, на мій погляд, професійно це робить «Опоблок».

– «Нові обличчя» в парламенті – це якість або загравання з електоратом?

– В останні роки часто експлуатується теза щодо приходу до влади молодих. Правильна теза. Але з одним уточненням: перед приходом у структури влади людина повинна показати себе у практичній справі, дати приблизний результат. Коментувати, міркувати про щось можуть багато, але вміти організувати, розуміти мету і рухати до неї багатьох, до того ж поважати людей, їм служити… – це інше властивість, вона притаманна не всім.

З іншого боку, набути діловий досвід можна у відповідних умовах. Де вони в Україні? У нас справа підміняється демагогією, правда – вигадками, реформи – імітацією, робота – лише прислужуванням. Виховуються не козаки, а «козачки» (роль Т.Шевченка у дитинстві). Гідного і відповідального політика таке середовище не виробляє.

Звідси і результати.

– Наскільки виборча модель відповідає запитам і очікуванням суспільства?

– Виборчу систему треба міняти докорінно. Відкриті списки – лише частина необхідної системи.

Олександр Барабаш – депутат кількох каденцій ВР підготував проект, котрий найближче підходить до потреб України. Цей проект у парламенті розглядати бояться, оскільки сам законодавчий орган сформовано на основі закону, суттю своєю означає змову з використанням оплачених преференцій. Хто сумнівається, подивіться в інтернеті витрати з «общака» під контролем сумлінного касира із ПР.

Ще раз повторю, потрібна зміна системи влади, починаючи зі змін у тексті чинної Конституції, із затвердження її референдумом. У перехідних положеннях Основного закону слід передбачити імперативний (обов’язковий) порядок висунення людей у ​​владу. Адже й нинішня Конституція не дозволяє депутату, держслужбовцю займатися прибутковою діяльністю. Тобто такі не можуть навіть реєструватися у ЦВК.

А як насправді? Держава, її інститути прислужують великому бізнесу. Звідси всі халепи, населення бідує, а 643 «чеснотника» ховають нечисті доходи в офшорах. І дуже багато хто з них (якщо не всі) із владними повноваженнями.

Влада і бізнес в Україні ледь не синоніми. А бізнес, як відомо, напівкримінальний. Подумайте, хто фактично править країною. Ось чому ситуація на межі катастрофи.

Наталія Ромашова