Вибори в Британії: підвішений парламент і тріумф популістів

Тереза Мей: гра на підвищення

Оголосивши несподівано для всіх два місяці тому про проведення 8 червня позачергових парламентських виборів, глава кабінету Її Величності Тереза Мей мала відразу кілька завдань.

По-перше, всі соцопитування вже не перший місяць поспіль давали консерваторам близько 40%, що дозволяло їм не лише зберегти більшість (331 депутат із 650), а й збільшити її на 30-50 штиків. По-друге, уряд Терези Мей, що взяв курс на так зване «жорстке» розставання з Євросоюзом, потребував додаткового вотуму довіри з боку народу. Офіційно оголошені вибори і розглядали як такий собі другий тур референдуму щодо Brexit.

Нарешті – очевидно розбурхалися особисті амбіції пані Мей, яка претендує на звання «другої залізної леді». Амбітному прем’єру було незатишно в ролі технічного призначенця свого попередника Девіда Кемерона. Тереза Мей була сповнена рішучості повести партію на вибори самостійно, виграти їх і стати всенародно обраним прем’єр-міністром Сполученого Королівства.

Слід додати, що протягом останніх кількох років у країні фактично встановилося те, що експерти називають «півторапартійною системою» – керівна партія не лише щоразу вигравала вибори, але й безроздільно домінувала у всіх основних сегментах – правоцентристському, центристському і навіть частково у лівоцентристському. Подібна ситуація була не стільки ознакою ефективності консерваторів (хоча в харизмі та організаторських здібностях колишньому лідерові торі Девіду Кемерону не відмовиш), скільки наслідком глибокої кризи в таборі другої головної партії – Лейбористської.

Британський Троцький і криза лейбористів

Від 1997 до 2010 року на чолі керівних тоді лейбористів стояли лідери нової формації – Тоні Блер, Гордон Браун і Ед Мілібенд. Більше ліберали, ніж соціалісти, вони отримали прізвисько «нових лейбористів».

Курс нових лейбористів був радше центристським (ну, хіба що з дуже легким ухилом вліво), він, по суті, мало чим відрізнявся від політики консерваторів – як усередині Великобританії, так і на міжнародній арені. Але потрібно розуміти, що партія такою була не завжди – в 1970-х рр. «старі лейбористи на чолі з прем’єрами Гарольдом Вільсоном і Джеймсом Каллаганом намагалися будувати (і майже побудували) в Туманному Альбіоні справжній соціалізм з усіма його принадами – практично стовідсотковими податками, регулюванням цін, націоналізацією ключових підприємств, щедрими соціальними виплатами всім, хто не хотів працювати, держпідтримкою нерентабельних галузей економіки, справжнім диктатом профспілок та скороченням збройних сил.

У підсумку борці за народне щастя вщент знищили економіку і сферу безпеки. Маргарет Тетчер, їхня наступниця, відома саме тим, що змогла зробити непосильне – розгребти авгієві стайні, залишені попередниками-соціалістами.

Так-от, нинішній глава лейбористів Джеремі Корбін – кадр, що має гарт Вільсона та Каллагана, тільки менш нормальний. Ультралівий політик, такий собі Жан-Люк Меланшон і Уго Чавес в одному флаконі, Корбін іще в школі брав участь в пацифістському русі. Закликав до одностороннього роззброєння (тобто Радянський Союз він роззброюватися не закликав), вів колонку в комуністичній газеті Morning Star (якщо хто пам’ятає, передовиці цієї газетки передруковували в радянських підручниках англійської мови).

Джеремі Корбін, окрім усього іншого – великий любитель терористів (щоправда, він їх називає борцями з кривавим британським імперіалізмом). Так, він приводив до англійського парламенту терористів з ІРА, Хамасу, Хезболли. Захищає путінську Росію, вважає російську агресію проти нашої країни «наслідком експансії Америки». Звісно, гнівно викриває злочинну ізраїльську воєнщину. На чому світ стоїть кляне видобуток сланцевого газу та ядерну енергетику.

Багатих (експлуататорів!), за Корбіном, треба задушити податками, а гроші роздати бідним. І, зрозуміло, Захід узагалі та Британія зокрема повинні всіляко допомагати нещасним біженцям, беручи їх з усього світу в необмеженій кількості та забезпечуючи гідний рівень життя. А також свято дотримуючись культурних особливостей новоприбулих, навіть якщо вони, м’яко кажучи, дещо суперечать європейським правилам і європейським законам. Класичний карикатурний лівак на кшталт Сноудена або Ассанжа.

Після референдуму щодо Брекзіту (Джеремі Корбін агітував за те, щоб країна залишилася в ЄС) однопартійці попросили, щоб Корбін склав повноваження. Але такі, як Корбін, просто так не йдуть – і британський лівак залишився на своїй посаді.

Рейтинги лейбористів були вкрай низькими. Тому ідея Терези Мей із достроковими виборами здавалася майже безпрограшною.

Передвиборча кампанія

Протягом першого місяця передвиборчої кампанії все залишалося на своїх місцях: рейтинги консерваторів навіть трохи зросли, тоді як показники лейбористів не змінювалися. Однак потім щось пішло не так – цифри підтримки партії Джеремі Корбіна повільно, але невблаганно поповзли вгору, а рейтинги керівної партії стали потроху знижуватися.

Причин, як завжди, кілька. Є думка, що багатьох англійців налякав занадто жорсткий тон уряду на переговорах із Брюсселем щодо Brexit. І вони елементарно злякалися можливої ізоляції Євросоюзом невеликої острівної держави (ситуація з Катаром – красномовний приклад). Окрім того, консерватори практично не провадили виборчу кампанію, сподіваючись просто конвертувати початкові рейтинги в депутатські мандати. Тоді як популіст Корбін трудився не покладаючи рук, обіцяючи «простому народу» молочні ріки й масляні береги. Відмову Терези Мей від телевізійних дебатів із Джеремі Корбіном по-людськи цілком можна зрозуміти. Але для Мей-політика це було великою помилкою.

Теракти, що сталися в Манчестері та Лондоні, змістили передвиборну дискусію на тему безпеки. І тут Джеремі Корбін і його однопартієць, мер Лондона етнічний пакистанець Садок Хан (також особлива постать; є інформація про його контакти з радикальними ісламістами) щосили накинулися на Терезу Мей. Основне звинувачення – в бутність главою МВС (2010-2016 рр.) Мей допустила істотне скорочення фінансування поліції.

А ось у самого прем’єра реакція на теракти була суперечливою: якщо після Манчестера вона закликала всіх «згуртуватися навколо наших цінностей» (тобто не робити нічого), то після нападів у столиці Тереза Мей пообіцяла істотно посилити законодавство з боротьби з терором. Деякі вважають, що саме обіцянка «закрутити гайки» відштовхнула від консерваторів частину електорату.

Можна припустити, що все якраз навпаки. Проблема в тому, що Тереза Мей (як і її попередник), регулярно обіцяючи посилити боротьбу з терором і неконтрольованою міграцією, не зробила за весь цей час узагалі нічого. Міграція продовжує зростати, перевищивши в 2016-му році 240 тисяч осіб на рік. Уряд нерідко поступається тиску охочих потрапити в країну. Наприклад, нещодавно в Сполучене Королівство взяли тисячі людей із французького табору «Джунглі», що в районі Кале.

М’яка політика щодо потенційних терористів зробила життя екстремістських угруповань украй привільним.

Так, італійські спецслужби попереджали британських колег про радикальні погляди одного з лондонських нападників. Проте йому дозволили влаштуватися в Англії.

Влада вкрай нечасто використовує навіть ті інструменти, які у неї є Наприклад, норму про право поліції депортувати іноземців, підозрюваних в екстремізмі, за весь час застосували лише один раз.

Результати

Так чи інак, чинний прем’єр-міністр Сполученого Королівства Тереза Мей переграла саму себе. Консерватори отримали 318 мандатів, що на вісім менше, ніж потрібно для формування уряду. Лейбористи Джеремі Корбіна отримали 261 депутатське крісло – на 29 більше, ніж мали раніше. Істотної шкоди зазнали шотландські націоналісти – 35 місць (раніше – 56). Дещо поліпшили своє становище ліберальні демократи – 12 депутатів (було 8) і ольстерські юніоністи – 10 (було 8).

У підсумку ніхто самотужки не може претендувати на очолення країни. Британські ЗМІ вже назвали вищий законодавчий орган «підвішеним», наголошуючи, що це нетипова ситуація для британського парламентаризму (за останні десятиліття спостерігалася лише двічі – в 1974 і 2010 р.).

Після швидкої«коаліціади», свое добро на формування спільного з консерваторами уряду дали ольстерські юніоністиюнионисты, підставивши плече місіс Мей і відвернувши загрозу ще одних позачергових виборів. У принципі, це було логічно – Демократична юніоніська партія, що представляє інтереси північноірландських католиків, близька торі за духом , підтримує Brexit і сповідує ідеологію соціального консерватизму.

Наступного дня після проведення свята всенародного волевиявлення, Тереза Мей відвідала Букінгемський палац і отримала у королеви Єлізавети ІІ формальний дозвіл на формування нового Кабінету.

У підсумку, нова коаліція буде спиратися на 328 парламентських багнета. Що усього на два більше мінімально необхідної кількості. І на три менше, ніж нараховувала одна лише фракція Консервативної партії до виборчої авантюри пані Мей.

До речі, за підсумками аудієнції у Її Величності, Тереза Мей навіть встигла анонсувати плани на наступні п’ять років. На думку більшості політологів, це надто оптимістична заява, а слабкий уряд розгромленої Мей навряд чи протримається вказаний термін.

Поки що невідомий персональний і квотний склад нового уряду. Але відомо, що ряд ключових міністрів-торі збережуть свої портфелі. Серед них – міністр закордонних справ Борис Джонсон та керівник оборонного відомства сер Майкл Феллон, відомі своєю рішучістю у справі протистояння російській загрозі.

У всякому разі, Сполучене Королівство ступило на шлях політичної нестабільності. Вибори оголили глибокий розкол всередині суспільства. Консерватори, що здавалися непорушними, втратили повноту влади. Збадьорилися крайні популісти, продемонструвавши безпрецедентно високий результат у країні, до популізму раніше не схильної. І це на тлі неймовірної терористичної загрози і непростих переговорів щодо виходу Британії з ЄС.

Максим Вікулов