Телетайп: вичерпання АТО та вимпел соцзмагання

У сфері піару у владної команди очевидно діє «принцип антимідаса». Бо все, до чого вони торкаються, відразу перетворюється на лайно. Зокрема хороший привід порадіти цивілізовано, без мітингової показухи.

Що собою являє цей самий безвіз? Це моральний стимул, диплом на стінку. Пам’ятний вимпел переможця соціалістичного змагання, що особливої користі не дає, але заохочує ентузіазм і наполегливість.

Але вимпел не може бути метою. Тим паче для цілої країни. До того ж святкувати перемогу в соцзмаганні нормальні люди вважали ідіотизмом іще за часів «совка».

Головне, що на найближчий період приводи для святкування вичерпалися. І відразу на поверхню вилізло те, що практично щодня на Донбасі гинуть захисники України. А «мінська змова» все ж таки виявилася принизливою, але марною, як і прогнозували незалежні експерти. Довгоочікуваний мир не лише не наблизився, шлях до нього став ще туманнішим.

Закономірно, що люди у владі, які думають, відразу заговорили про зміну формату антитерористичної операції на Донбасі. У відсутності політичного чуття Олександра Турчинова звинуватити складно.

Після безвізу і напередодні жаданої зустрічі Петра Порошенка з Дональдом Трампом саме час обрати належну позицію щодо агресора. Бо Трамп — персонаж старого гарту, йому складно зрозуміти, як незалежність країни можна захищати за допомогою торгівлі з агресором. Тому Петро Олексійович і намагається мімікрувати під яструба.

Що характерно: секретар РНБОУ не сказав нічого конкретного, а багато хто чомусь різко відреагував.

Доволі очевидна думка, що АТО, яку кандидат у президенти обіцяв завершити за години, вичерпалася, може означати, що пора запровадити воєнний стан в окремих районах Луганської та Донецької областей. Та лише в них, що ніяк не вплине на повільну підготовку до виборів та їхнього проведення!

Зате зніме кричущу юридичну проблему про застосування збройних сил усередині країни без оголошення війни. І остаточно, вже офіційно, поховає безплідний «Мінськ», відкриваючи тим самим дорогу до нових форматів. І заодно створить переконливий привід для запровадження візового режиму з Росією.

Усе це означає істотний дрейф президента Порошенка вправо — якщо не насправді, то на словах. І в цьому простежується стратегічний задум Ігоря Гриніва, президентського політтехнолога, перед майбутньою битвою за «другий термін»: зліпити з ПОПа образ активного патріота, що настільки успішно спрацював на перших виборах. Причому це суто зовнішньополітична патріотичність, де Порошенко почувається найбільш впевнено.

Тільки не можна забувати непорушне правило політики: прийом, який спрацював одного разу, згодом не спрацьовує. Електорат — така розбещена публіка, що її весь час треба чимось дивувати.

І з Трампом теж нічого не складеться. По-перше, він переконаний, що Україна на чолі з Петром Порошенком — це такий заповідник Демократичної партії США. І тут Барак Обама з Хілларі Клінтон крутили з Петром Порошенком якісь свої справи, які зараз заважають Трампу нормально керувати країною. Складно сказати, звідки таке хоча й близьке, але вельми гіпертрофоване уявлення, але це так.

Тому Трампа не цікавить Україна та її президент. Максимум, що його може захопити — історія швидкого успіху, якого не домігся Обама, але доб’ється Трамп. Наприклад, у боротьбі з корупцією та викоріненні українського олігархату.

Але саме в цій темі Петру Олексійовичу ловити нічого, він, як то кажуть, плоть від плоті олігархічної, якщо не сказати гірше.

І взагалі, Дональд Трамп — республіканець, консерватор, має певні базові принципи, за якими орієнтується в людях. І тут його матриця з комерсантом Порошенком категорично не збігається.

А щодо республіканізму, то днями в Києві відбулося презентаційне засідання Міжнародного республіканського клубу, ініціатором якого був відомий політичний експерт Анатолій Пінчук.

Давно не бачив стільки осмислених людей в одній залі. Які, схоже, дивувалися, навіщо вони тут опинилися.

Але якщо клуб, як і обіцяно, стане справді міжнародним, та ще й з участю помітних республіканців із США, то тоді є шанс, що він виросте не лише в дискусійний майданчик, а і в інструмент реального впливу експертного товариства на українську владу. Щоправда, це скидатиметься на лікування карієсу через задній прохід, але краще так, ніж узагалі ніяк.

Завжди хочеться завершувати матеріал хоч на невеликому, але позитиві. Не завжди для цього є привід. А зараз є.

У рамках всеукраїнського Клубу мерів (президент Володимир Удовиченко) підписано меморандум про співпрацю з ізраїльською фірмою AuxBridge. Фірма ця – один зі світових лідерів у сфері глибокого очищення стічних вод, а ще вона займається впровадженням концепції Smart City («розумне місто»).

Актуальність першої теми характеризується тим, що в Україні останні очисні споруди з нуля побудовано в 1989 році. А більшість систем півстолітньої давності. Ізраїльтяни ж забезпечують якісну біологічну очистку, причому їм не потрібні жодні капітальні споруди на кшталт станцій аерації, крім рівного бетонного майданчика.

А Smart City — це саме елемент тієї самої «цифрової демократії», яку, поряд із «відповідальним громадянством», я вважаю наріжними каменями у фундаменті справедливої і цивілізованої України.

Але основний позитив навіть не в цій конкретиці. І не в тому, що солідна зарубіжна фірма вірить в Україну і не боїться заходити з великими бізнес-проектами в нашу країну, що воює.

Головне, що все це йде через Клуб мерів, тобто через громадську організацію, яку створили керівники, які живуть у територіальних громадах, безпосередньо стикаються з жителями своїх невеликих міст. Тобто це шлях від потреб пересічних українців, а не від пересичених фантазій наших володарів, як-от святкування безвізу.

Якщо правильні речі у нас насаджують згори, то все одно на виході отримуємо «совок». Але якщо процес йде знизу, то є шанс зберегти в центрі інтереси і свободи особистості.

Тому справді переможною і результативною здатна стати лише мирна революція, яка одночасно починається у сотнях маленьких міст, які, по суті, і є справжня Україна.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka