Больові точки: ринок землі чи торгівля Україною?

І будь-яке рішення визначить наше економічне майбутнє. Ціна питання, на секундочку, від 80 до 120 мільярдів доларів (залежно від оптимістичності експерта). Цього вистачить для погашення зовнішнього боргу України та ще залишиться на розвиток.

Але можна розпорядитися і настільки ж «дбайливо», як, наприклад, Чорноморським пароплавством, яке дісталося від «совка».

Вхідні умови — як для фільму-катастрофи:

– Наша аграрна галузь не є ефективною порівняно навіть із найближчими євросусідами.

– Земля для багатьох українців є сакральною цінністю, як вишиванки і горілка під сало.

– Сільгоспземлі — останній великий актив, який не встигли роздерибанити і поховати.

– Зовнішні кредитори на чолі з МВФ категорично наполягають на вільному ринку землі.

– Ні в суспільстві, ні в політикумі немає панівного підходу до проблеми.

Перспектив у земельної реформи стільки ж, як шансів у курячого яйця вціліти в зерноподрібнювачі.

Треба розуміти, що брутальний підхід влади може так качнути політичну ситуацію, що з гнізда випаде дуже багато. Пам’ятаєте, трагедія 1917 року починалася з «Землю — селянам!».

Раціональні аргументи прихильників ринку.

Фактично ринок уже існує, однак у тіні: через оренду, застави, кредити та інші обхідні шляхи, на які здатні спритні підприємці. Але цей ринок не запускає інвестиційні механізми, а в результаті урожайність найкращих у світі чорноземів залишається на рівні «совка». Хіба не розумніше легалізувати ситуацію і знайти вигоди? Але ж так можна легалізувати і підпільний ринок торгівлі людьми.

Відсутність повноцінних відносин в аграрному секторі породжує споживацьке ставлення, тобто землю експлуатують, не піклуючись про майбутнє. Резонно, але ми знаємо, як через нетямущість і жадібність допускають крах і того, що є кровною власністю, достатньо подивитися на «Донбас Арену».

Якщо не дозволимо продаж землі, то отримаємо проблеми з МВФ, що призведе до економічного краху. По суті, цей аргумент, тим паче з боку влади, означає визнання власної кричущої профнепридатності.

Іще теза: в Європі, куди ми рухаємося, діє ринок землі, а отже, і нам він терміново необхідний. Теж правильно, але спочатку необхідні європейська прозорість і законослухняність у держуправлінні.

Логіка прихильників вільного продажу землі — переважно економічна.

Знов-таки, серед них підозріло багато людей, які або були, або перебувають у владі. Вони мають підконтрольну землю або здатні до неї дотягнутися зі своїх службових кабінетів та розраховують неабияк порибалити в майбутній каламутній воді. Люди, готові наживатися на торгівлі з ОРДЛО, не втримаються від зловживань із таким ажіотажним товаром, як сільгоспугіддя.

Характерно, що, незважаючи на обережну риторику, на практиці тему ринку активно просувають президент Петро Порошенко і прем’єр-міністр Володимир Гройсман, а також близькі їм парламентські фракції БПП і «Нарфронт». Звідти ж походить і базовий законопроект №5535 від 13.12.2016 р. (опрацьовується в комітетах), що запускає процес, який за значущістю можна прирівняти до відмови України від ядерної зброї. І з відома влади крутять телерекламу, що готує соціальний ґрунт для торгівлі ґрунтом натуральним.

А ось аргументи противників вільного продажу радше політичні. Найяскравіше вони проявляються у Юлії Тимошенко, переконаної, що нинішнім правителям на чолі зі «сліпим трастом» не можна довірити навіть продаж води під час повені, не те що наші казкові чорноземи. І лідер «Батьківщини» погрожує підняти народні протести в разі зняття мораторію.

Якщо відкинути емоції, то протилежна сторона не заперечує сам ринок землі, а вимагає спочатку припинити корупцію, забезпечити прозорість, лише згодом… Ось це «згодом» фактично означає «не в цьому житті». А про масові заворушення думати не хочеться, щоб не накликати.

Знову ж таки, відома позиція Порошенка, що війна — не найкращий час для продажу активів (інтерв’ю ВВС, 2015 р.). Ось тут Петру Олексійовичу довіряю абсолютно. Він, звісно ж, мав на увазі особисті активи, аграрні зокрема, але чому до державних можна ставитися інакше?!

Іще принциповий факт: нинішня влада не схильна до винаходів, вона воліє обертати в блискучі словесні фантики корупційні схеми попередників.

Так-от, за президентства Януковича починалася схема продажу сільгоспземель, яку курирував Саша-стоматолог. Створили Держагентство з земельних ресурсів і Земельний банк, форсували роботи з земельного кадастру, скрізь призначали своїх людей — тобто була створена інфраструктура. А також фірми і фонди в системі тодішньої «Сім’ї», які планували зробити основними гравцями цього ринку.

Сьогодні функції Держагентства земресурсів у тому самому аграрному міністерстві виконує Держслужба з питань геодезії, картографії та кадастру. Причому керує нею виконувач обов’язків — характерна ознака потенційних «лівих» схем. Міністр агропромисловості та продовольства Тарас Кутовий демонстративно подав у відставку на знак незгоди з земельним підходом уряду і парламенту.

До відома: у президента Порошенка теж є сім’я, тільки з землею в ній пов’язаний не його син, а батько.

Наполегливо спливає інформація, що в оточенні Петра Олексійовича вже сформована інвестструктура, яка має намір гульнути на майбутньому бенкеті. Поки не почалося, підтвердити або спростувати це неможливо, але, з огляду на заповзятливість ПОПа, інфа наштовхує на думки.

Знов-таки, інтерес до української землі давно виявляють бізнесмени Німеччини, Ізраїлю, Саудівської Аравії та інших країн, які вміють вирощувати сади в пустелі. Зрозуміло, що буде заборона на продаж землі іноземцям. Але ж її потім можна зняти в якомусь непримітному законі «Про сівозмін баштанних культур». Або у нас з’являться підставні бомжі-латифундисти за аналогією з прибалтійськими бомжами, у яких Україна придбала багатомільйонні «вишки Бойка». І земельний кадастр доведеться переформатувати на реєстр кримінальних справ. А випускатимуть під заставу земельних ділянок…

А ще маячить ультракорупційна процедура оцінки вартості землі, яку намагаються монополізувати.

Не знаю, що потрібно, щоб насторожитися? Вогненні слова «Мене, текел, фарес» на стінах урядових будівель? Але ж штатні пропагандисти розтлумачать, що це все підступи Путіна за завданням Тимошенко…

Насправді ж є серединний шлях, що дозволяє задовольнити інвесторів, але не втратити безцінний актив.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра та інші ресурси перебувають у власності українського народу. Нехай і надалі перебувають! На першому етапі нам потрібен не ринок землі, а ринок оренди землі.

Ті самі можливості — застава, успадкування, передання в управління, термін 49 років та все інше. І навіть власність на землю, але після десяти років сумлінної оренди, коли можна переконатися в тому, що маємо справу не з перекупником або екологічним мародером.

І так, потрібен Земельний банк та державний орган (аграрне міністерство або те саме агентство), через які мають проходити всі операції з землею. Зокрема, якщо нинішній власник землі (пайовик тощо) хоче продати землю, то її викуповує винятково уповноважений держорган. І далі передає в оренду.

В ідеалі в Земельному банку має бути відкритий рахунок на кожного українця, готового стати відповідальним громадянином. Це означає, що він, безумовно, визнає державний суверенітет України, готовий захищати зі зброєю в руках, а також успішно склав іспит з української мови, історії та законодавства. На такий рахунок повинні надходити відрахування від кожної операції з українською землею, надрами і повітряним простором.

Тоді обов’язок обирати, бути обраним і захищати країну поєднуватиметься з правом на отримання своєрідної ренти.

Прогнозую, що після запровадження інституту відповідального громадянства професійна українська армія сформується за лічені місяці. Але це, найімовірніше, завдання для майбутньої влади після ухвалення нового Суспільного договору, закріпленого в новій Конституції України.

Проте вже зараз, до будь-яких рухів, слід провести аудит земельного кадастру і, найімовірніше, його доопрацювати із застосуванням дронов і супутникової зйомки. Крім цього, з’ясувати всіх власників української землі, щоб уникнути шахрайства.

Необхідний також публічний громадський контроль за формуванням усіх органів, що мають стосунок до земельної реформи.

І якщо Україна представить західним партнерам такий підхід як магістральний шлях до цивілізованого ринку землі, то нас зрозуміють і підтримають. Оскільки потенційні зловживання при земельній реформі їх турбують не менше.

І останнє. В близькому оточенні Порошенка є великі гравці аграрного сектора. Це саме та ситуація, яка описана в законі про протидію корупції як конфлікт інтересів.

Із нього є лише три виходи:

1. Добровільна відставка Порошенка з посади президента.

2. Відтермінування запровадження ринку землі до закінчення терміну президентських повноважень Порошенка (вже недовго).

3. Реальна відмова (продаж) Порошенка від своїх активів, передовсім в аграрній сфері.

Усі варіанти видаються фантастикою. Але тільки останній — фантастикою протиприродною.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka