Один пояс, один шлях: Китайська імперія на трильйон доларів

Народження наддержави

Як ми вже писали, Китай виявився головним світовим бенефеціаром породженої Заходом глобалізації та вільної торгівлі. Реформувавши економіку і ставши частиною світової торгової системи, Пекін домігся безпрецедентного зростання ВВП, протягом життя одного покоління зробивши стрибок із третього світу – у перший, перетворившись з убогої, корумпованої і неосвіченої комуністичної країни на другу за величиною економіку планети.

Багаторазово зріс добробут жителів КНР, у країні сформувався цілком пристойний середній клас приблизно з 400 мільйонів людей, а кількість китайців, які мандрують світом, наближається нині до 100 мільйонів.

Разом із тим значна частина зароблених китайським економічним тигром коштів не проїдається (як це відбувається у країнах Заходу або в тій же Індії), а інвестуються в подальше переоснащення підприємств і розвиток інфраструктури. Так, у Піднебесній будується по 5-6 тисяч кілометрів хайвеїв на рік, що вже вивело Китай на перше місце (за винятком США) за протяжністю автомобільних доріг у світі; проте активно розвивається програма швидкісних залізничних перевезень між основними центрами величезної країни.

Чималі ресурси вкладаються у шкільну й університетську освіту та науку, у медицину і біотехнології, космічні технології та генну інженерію, нейробіологію і металлонапилення. Китайські студенти утримують абсолютну чисельну першість серед слухачів провідних вишів США і Європи; а університети КНР, зі свого боку, перетворюються на міжнародні наукові центри, які щорічно привертають тисячі вчених з усього світу.

Стійке зростання економіки і технологічний прогрес дозволили докорінно переозброїти і без того найбільшу на планеті Народно-визвольну армію Китаю, а також розгорнути масштабне будівництво флоту. Практично щомісяця надходить інформація про спуск на воду чергового китайського військового корабля. За сукупною водотоннажністю і військовою потужністю флот КНР уже перевершує військово-морські сили всіх країн регіону разом узятих.

Зрозуміло, підйом економічної і військової могутності супроводжувався зростанням політичного впливу Китаю в регіоні та у світі. А перегони за джерелами сировини і ринками збуту об’єктивно супроводжувалася посиленням китайського експансіонізму в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, на Близькому Сході, у країнах Центральної Азії, в Африці і Латинській Америці.

Китайські підприємці за підтримки держави і спецслужб активно вкладаються не лише в нафтогазові свердловини, джерела руди і зведення нових підприємств. Вони також досить успішно «інвестують» у місцевих політиків (як таких, які перебувають при владі, так і опозиційних), громадських, екологічних та інших активістів, часто скуповуючи місцеві корумповані еліти на корені. Причому прагматичні китайці, на відміну від європейців, не читають нікому нотацій щодо прав людини, а говорять виключно про справи, що не може не подобатися їхнім бізнес- і політичним «партнерам».

Перехід до політики експансії

Прийшовши до влади, нинішній лідер КНР Сі Цзіньпін уже офіційно відмовився від парадигми патріарха китайських реформ Ден Сяопіна, згідно з якою Пекін відмовлявся від зовнішньої експансії і гегемоністських намірів, зосереджуючись на реформах та внутрішніх перетвореннях.

Доктрина Сі Цзіньпіна передбачала відродження Великого шовкового шляху, яким товари з Китаю могли б постачатися в усі куточки Євразії не морськими шляхами, як зараз, а сухопутними коридорами. По-перше, бо так значно швидше. По-друге, китайських товаришів серйозно турбує безроздільне панування американського флоту на морях і океанах. На думку пекінських геополітиків, це робить усю торгівлю залежною від доброї волі Вашингтона, що неприпустимо для торгової наддержави.

Концепція отримала назву «Один пояс, один шлях», і передбачає спорудження десятків тисяч кілометрів широкосмугових шосейних і швидкісних залізниць, які повинні зв’язати весь євразійський континент із Китаєм; багато тисяч кілометрів трубопроводів; десятки морських портів. Оскільки все це добро пройде не завжди рівною місцевістю, також йдеться про будівництво великої кількості мостів, високогірних естакад і тунелів. Зайве говорити, що будівництво здійснюватиметься китайськими компаніями, які використовують працю китайських робітників і китайські будівельні матеріали.

Оскільки об’єкти інфраструктури пройдуть, зокрема, через не найкращі стабільні країни і регіони, Китай має намір серйозно підійти до забезпечення безпеки своїх інвестицій як на етапі будівництва, так і після. Усе це зажадає від Пекіна куди вагомішу роль у геополітичних процесах в Євразії і – частково – в Африці.

Піднебесна має намір ще активніше «скуповувати» правлячі еліти у країнах, на території яких будуть розміщені основні об’єкти інфраструктури; а також вибудовувати створення цілої мережі політичних і військових альянсів, формування дипломатичних коаліцій, досягнення сотень публічних і тисяч кулуарних домовленостей; можливо, розміщення власних військових баз, активне використання приватних військових компаній та локальних мілітарних і парамілітарних формувань.

Методи, якими досягатиметься забезпечення стабільності в регіонах проходження «Пояси і шляхи» та гарантуватиметься недоторканність китайських інвестицій, суттєво змінять геополітичну обстановку в Євразії. Якщо називати речі своїми іменами, йдеться про заповнення силового та інституційного вакууму, який утворився в Центральній Азії, Близькому Сході та Африці після виходу звідти європейських колоніальних держав; і про поетапне формування гігантської торгової імперії, яка тягнутиметься на значну частину Східної півкулі.

До речі, приблизно так само формувалася в XVII-XIX століттях інша торгова мегаімперія – Британська: спочатку за справу бралися всілякі транснаціональні компанії на кшталт Ост-Індської або Вест-Індської, які засновували торгові факторії, будували порти, укладали локальні союзи і формували власні наймані армії. А вже потім, через якийсь час, там з’являлися англійські чиновники. Різниця лише в тім, що Британія була морською імперією і уособлювала глобальне домінування Заходу, насаджуючи у своїх володіннях англійську мову і англійські ж суди, англосаксонську ідею верховенства права та недоторканності приватної власності.

Які цінності принесе формально «рівноправним» партнерам по проекту сухопутна євразійська імперія з центром у Пекіні, сказати не береться ніхто. Але вже очевидно відмінні від англосаксонських.

Перші проекти і прийдешні плани

Зараз у рамках проектованих транспортних коридорів триває будівництво 418-кілометрової залізничної ділянки в Лаосі, причому через складну гористу місцевість 60% полотна припадає на мости і тунелі. Вартість проекту становить близько $6 млрд.

У Пакистані близько $46 млрд піде на фінансування будівництва Китайсько-пакистанського економічного коридору, який простягнеться від населеного мусульманами-уйгурами Сінцзян-Уйгурського автономного району КНР до глибоководного порту у Гвадарі, на березі Аравійського моря (будівництво якого з нуля коштуватиме $12,5 млрд). Що показово, пройде транспортна артерія пакистанським Кашміром – не найспокійнішим регіоном планети. Ймовірно, у китайських товаришів уже є міркування, як його «убезпечити».

В Африці, яку транспортні коридори поки оминають, китайці також не сидять склавши руки. Особливе місце в африканських планах Пекіна відведено Джібуті – країні поблизу Африканського рогу. Крихітна пустельна республіка не має цінних копалин, родючих земель або розвиненої економіки, зате має важливе стратегічне значення, контролюючи вхід до Червоного моря, а відповідно – товарні потоки до Європи через Суецький канал. Крім того, із нагір’їв Джібуті відкривається чудовий «огляд» на весь багатий нафтою (і кишить терористами) Аравійський півострів. Положення Джібуті давно оцінили американці, створивши там велику базу ударних безпілотників, які тримають під прицілом Ємен, Сомалі та інші країни регіону. Китайці також мають намір відкрити у Джібуті військову базу (першу за межами КНР, до речі). Уже зараз Китай активно будує у країні дороги, шпиталі та об’єкти комерційної нерухомості. Також цьогоріч відкрили профінансовану і споруджену китайцями 466-мильну транснаціональну залізницю, яка б пов’язала Джібуті зі столицею Ефіопії Аддіс-Абебою.

Приблизно тисячею кілометрів південніше, у Кенії, китайські інженери модернізують залізничну гілку Момбаса-Найробі, що дозволить полегшити доставку товарів із Піднебесної до східної Африки. Та й взагалі, інфраструктурних проектів Китаю в найрізноманітніших куточках Чорного континенту – вагон і маленький візок.

Повертаючись безпосередньо до євразійських транспортних коридорів, зазначимо також проекти китайсько-індійсько–бангладешсько-бірманського коридору (щоправда, Індія не бажає приєднуватися до проекту), китайсько-індокитайського коридору, що йде з південних провінцій КНР через Таїланд і Малайзію до Сінгапуру і (потенційно) Індонезії; китайсько-російського коридору – через Монголію, Сибір і Урал – до Москви і С.-Петербургу; «Новий євразійський міст» – через Казахстан, Росію, Україну (або Білорусь) – до Західної Європи; і китайсько-центральноазіатський коридор – через країни Центральної Азії, Афганістану і значну частину Близького Сходу – до Туреччини. Звідти товари підуть морем до Греції (один із портів якої уже викупили китайці), і далі, проектованою нині залізничною гілкою Греція-Сербія-Угорщина – знову ж таки, до країн ЄС.

Проект «Один пояс, один шлях» покликаний охопити понад 60 країн світу. Загальна вартість передбачуваних інвестицій – не менш як один трильйон американських доларів (хоча багато економістів називають значно більші цифри – від 2 до 3,5 трлн). Зведення всіх запланованих об’єктів триватиме не одне десятиліття.

На саміті, що відбувся в Пекіні в середині травня, присвяченому просуванню цієї концепції, як раз і були представлені офіційні делегації із 65 країн. Що показово, керівники провідних західних країн захід здебільшого проігнорували (з таких туди приїхав лише прем’єр Італії). Також не було представників Індії – Нью-Делі принципово не бажає брати участь в імперських іграх Пекіна.

Натомість керівники не найдемократичніших і розвинених країн, включаючи Путіна, Ердогана, Орбана, центральноазіатських царьків, натхнених спільною ідеєю «пиляти» жаданий трильйон доларів, злетілися до Пекіна, як мухи на мед. Ось лише жодний трильйон їм, зрозуміло, не світить. Чудово розуміючи рівень до цуплення місцевих «еліт», прагматичні китайці не підпустять їх до розподілу основних фондів і на гарматний постріл. У колишні часи європейці створювали колоніальні імперії, роздаючи наївним аборигенам дзеркальця і ​​намисто. Ризикнемо припустити – китайська влада діятиме схоже, роздаючи корумпованим російським й іншим чиновникам тугі конверти з доларами (або з юанями – дивлячись, що буде актуальніше на той момент).

Щодо влади КНР, то вони явно здійснюватимуть свій задум з усією ретельністю і методичністю, на яку протягом всієї історії були такі багаті китайські державні діячі, стратеги і філософи – від Сунь-Цзи і Цао Цао до Дена Сяопіна і Чан Кайши. У них є достатньо ресурсів, мудрості і стратегічного терпіння. Вони вміють чекати й обирати відповідний момент. Перешкодити становленню великої євразійської імперії можуть або внутрішні негаразди в самому Китаї (на які, взагалі-то, багата історія Піднебесної), або активна протидія Заходу (до якого могла б долучитися, наприклад, Індія). Поки що ні того, ні іншого на горизонті не видно. Але в наші дні зміни настають стрімко, тому – можливо все.

Максим Вікулов