Вибори у Франції: усі на марш

Під час першого туру, який відбувся 11 червня, заснований Еммануелем Макроном рух «Республіка на марші!» та його союзник – партія «Демократичний рух» здобули майже третину голосів виборців – 32,3%.

Другою фінішувала партія «Республіканці» – 21,6%. На третій сходинці опинився «Національний фронт» Марін ле Пен – 13,7%. Ліва «Нескорена Франція» Жана-Люка Меланшона отримала 11,02% голосів. Останнє місце здобула в минулому правляча «Соціалістична партія» – 7,44%.

Нагадаємо, вибори до парламенту Франції відбуваються за мажоритарною системою. Кандидатів обирають в одномандатних округах.

Для перемоги в першому турі кожному із претендентів потрібно набрати більш як 50% голосів. Там, де цього не сталось, через тиждень відбувається другий тур голосування, де буде достатньо простої більшості.

Макрон – новий де Голль?

Після тріумфальної перемоги Макрона на президентських виборах єдиним питанням залишалось – чи зуміє він із такою ж блискавичністю здолати усіх суперників на виборах до Національних зборів. Як свідчать останні соціологічні дані, у його партії є всі шанси стати безсумнівним лідером цих перегонів.

Лише за приблизними розрахунками, «Республіка на марші!» може отримати близько 70% депутатських місць. Це означає, що можуть розраховувати від 395 до 425 депутатських мандатів із 577.

Такої парламентської підтримки не мав жоден господар Єлисейського палацу з часів генерала Шарля де Голля. У 1968 році партії, які його підтримували, завоювали 394 місця з тодішніх 485.

Але де Голль був бойовим офіцером, який брав участь у Першій та Другій світових війнах. Тому, як каже експерт-міжнародник Євген Магда, якщо порівнювати його з Макроном, то войовничість останнього має гібридний характер.

«Макрон орієнтований на відновлення французької величі, а не на те, щоб кидати військових у якісь битви, – вважає експерт. – Перш за все йдеться про те, що підвищуватиме роль Франції на міжнародній арені і показуватиме, що вона може бути ефективнішою».

Нові обличчя

Багато хто прагне розгадати, у чому ж полягає феномен Макрона. Адже він, у буквальному розумінні цього слова, звалився на французьку політичну орбіту як сніг на голову. Звідки така популярність у політика, який не належить до жодної традиційної політичної сили – загадка навіть для декотрих із досвідчених політичних аналітиків. Хтось переконаний, що успіх центристського політика – наслідок тотальної втоми французів від «старих облич», які уже не є виразниками їхніх запитів. Свого роду – бажання перетасувати колоду політичних карт.

Інші ж вважають, що перемога руху Макрона – вияв неабиякої консолідації єврооптимістів і протидія поширенню правих ідей у країні.

«Феномен Макрона полягає в тому, що він, фактично не маючи досвіду роботи на виборній посаді, зумів довести (за допомогою різноманітних високотехнологічних політичних технологій), що є новою надією французької політичної системи, П’ятої республіки, – розповідає Магда. – З одного боку, французи розчарувались соціалістами. З іншого – не виявили бажання підтримувати Ле Пен. Адже її думки не корелюються з позицією переважної частини суспільства. Ле Пени у Франції не виграють. Так уже склалось історично. Та й Росія не робила ставку на Ле Пен. Покладались на Фійона через просту причину, що виборцям Фійона підтримувати було легше, ніж Ле Пен. Остання опинилась у своєрідній ізоляції – і через батька, і через власні заяви. Те, що виграв Макрон – невдача для Москви. Якби він програв, то французьке суспільство було би більш підготовлене, аби розвернутись до «споконвічної дружби з Росією».

Рух на Європу

Як би там не було, але молодий та перспективний президент не припиняє дивувати світ своєю активністю уже з перших днів правління.

Одразу після офіційного обіймання посади Макрон призначив нового голову уряду – консерватора Едуара Філіпа. Також було оперативно сформовано кабінет міністрів.

Та й на міжнародній арені він заявив про свою позицію. Паралельно з веденням парламентської кампанії встиг зустрітись із Меркель, Трампом і навіть  Путіним.

З останнім, до речі, у нього вийшов доволі жорсткий діалог. Перемовини за зачиненими дверима закінчилися спільною прес-конференцією, на якій Макрон назвав російських «журналістів» із Russia Today провокаторами і агентами впливу, що поширюють дезінформацію.

У такий спосіб президент Франції, беззаперечно, задав новий темп французькій присутності в європейському регіоні. Низка експертів уже називає його чи не найбільшим іміджевим конкурентом для канцлерки Німеччини Ангели Меркель.

Можна припустити, що із підтримкою парламенту, у повній бойовій готовності, хоч і не генерал, але фінансист Макрон зможе по-новому презентувати Францію у світі.

Чи зуміє Франція на чолі з «новим де Голлем» знову стати провідною країною європейського контингенту, посунувши з п’єдесталу Німеччину, – покажуть результати парламентських виборів і не лише у Франції, а й в Німеччині. Адже уже лунають думки, що Москва може активно втручатись у виборчий процес у Німеччині.

Оновлення політичних еліт

Щодо самої передвиборчої парламентської кампанії, то вона цьогоріч дійсно є доволі незвичною для французького суспільства. Варто зауважити, що у штаб партії Макрона надійшло близько 15 тисяч анкет охочих стати кандидатами від нової політсили до Національних зборів.

Команда президента виробила нові критерії до своїх потенційних кандидатів. Ключовим завданням було максимальне оновлення політичного класу. Спочатку подавати заявки могли лише ті, хто жодного разу не балотувався до Національних зборів. Проте пізніше цей критерій дещо пом’якшили. Від потенційних кандидатів вимагали цілковитого розриву з їхніми колишніми партіями. Також обов’язковою умовою була відсутність судимості та чинників, що компрометують.

І ця стратегія виявилась доволі успішною. «Нові обличчя» розбавили звичну політичну масу французького політикуму і знайшли свого вдячного виборця.

Так, із 577 виборчих округів «Республіка на марші!» виставила кандидатів у 526. З них 266 – жінки. Понад половини номінантів молодші за 46 років.

Українське питання

Чимало експертів намагаються спрогнозувати, чи зміниться політика Франції щодо України. Особливо – у контексті «нормандського формату». Адже для Києва в умовах тривалого протистояння з Росією підтримка ключових гравців європейського регіону є надважливим завданням.

«Україні зараз не варто мріяти про свого Макрона, чи про свого Трампа, – вважає Євген Магда. – Можемо очікувати лише на появу локальних «макрончиків». Макрон не є проукраїнським. Він – профранцузький. Націлений на Францію. Тому можна сказати, що нормандський процес поки що не зміниться. Хоча б доти, поки США не скажуть своє гучне слово. Хоч політика Франції щодо України загалом може змінитись. Не забуваймо, наша країна для Парижа завжди перебувала в затінку Москви. Зараз є шанс змінити цей стан речей».

Романія Горбач