Як реформи загубилися в бюджетних лабіринтах

Протягом останніх передканікульних тижнів активність у ВР збільшилася в рази. Уряд наполегливо пропонував на розгляд парламентарів одну «радикальну» реформу за іншою. Однак консенсусу, як серед політичних кіл, так і в суспільстві, щодо цих змін немає.

Багато хто сприймає ту ж освітню, земельну, пенсійну чи реформу медицини як своєрідного «троянського коня» – звучить масштабно, але не знаєш, що ж усередині за всіма обіцянками криється. Зауважень не бракує щодо кожного з напрямків.

Ключове  питання полягає не лише в якості запропонованих законопроектів, а й у їхній реалістичності. Насамперед, хоч як прозаїчно це звучить: чи є гроші в українському бюджеті для реалізації реформ?

Де наш «план Маршалла»?

На питання, чи здатний український бюджет витримати всю реформаторську атаку, чітко ніхто не наважується відповісти.

Відомо, що формується та ухвалюється щорічний бюджет України, без перебільшень, «у ручному режимі». Унаслідок такої практики виникають багатомільйонні «діри». Це повторюється з року в рік. Навіть справді позитивних ідей (особливо соціального напрямку) не реалізовують, оскільки вони зникають безслідно у всіх цих фінансових «дірах».

У влади було чимало надій, що з набуттям чинності Угоди про асоціацію з ЄС справи у нас підуть як по маслу. Були, зокрема, сподівання, що Україна отримає своєрідний «план Маршала» – програму технічної допомоги, спрямовану на відновлення промислового потенціалу. Проте цей проект так і не реалізували. Чому? Вочевидь, не лише через те, що європейці такі погані, не готові надавати допомогу стражденній Україні. А й через те, що вони не бачать надійних партнерів, які могли б гроші західних платників податків спрямувати в потрібне русло.

Єдине, на що нині може розраховувати Україна, це кредити від міжнародних донорів. Відповідно – збільшення боргових зобов’язань. Така перспектива, якщо згадати сумнозвісний досвід Греції з її борговим ярмом, оптимізму не додає.

Згідно з даними Держстату України, в 2016 році експорт українських товарів до країн ЄС становив 13 млрд 496 млн дол. Натомість імпорт із європейських країн до України досягнув позначки 17 млрд 140 млн дол. Тобто від’ємне торговельне сальдо становило близько 3,6 млрд дол.

При цьому Україна продає до країн  ЄС аграрну сировину, а з Європи до нас завозять високотехнологічну продукцію. Висновок невтішний: наша держава на сьогодні є лише сировинним придатком на європейському ринку. Не більше. Відповідно, очікувати якогось масштабного вливання грошей до бюджету не доводиться.

Отож усі запевнення, що ресурси для реалізації реформ «знайдуться», скидаються радше на політичні гасла в процесі підготовки до чергових виборів, а не на реальні факти з реальним фінансовим обґрунтуванням.

Хоча варто зауважити, що на Банковій панують доволі оптимістичні настрої. На нещодавньому україно-грузинському бізнес-форумі в Батумі президент України Петро Порошенко заявив, що влада країни має намір посісти 70-е місце в рейтингу легкості ведення бізнесу Світового банку Doing Business 2018. Щоправда, як саме до цієї вершини планують гребтись – невідомо.

Комунальна пастка 

Зрозуміти, на що саме витрачають бюджетні кошти в Україні, справа непроста. Тут спрацьовує правило – чим глибше в ліс, тим більше дров.

Показовою у цьому питанні є комунальна сфера. Уряд постійно наголошує, що хвилюватись не варто – підвищення тарифів не буде. Мовляв, у господарників усе під контролем. Знову ж таки, ніхто не пояснює, на чому ґрунтуються ці обіцянки. Влада пропонує повірити на слово. А чом би й ні? Ми ж не почули звіт уряду Гройсмана після закінчення його річного імунітету. Сказали, що все гаразд. Тут не посперечаєшся.

Щоправда, чомусь про професійні «недопрацювання» влада не має бажання дискутувати. Як-от у випадку з тим же Міністерством фінансів. Воно неодноразово опинялось у центрі скандалів.

Нещодавно виявилось, що кошти, призначені для покриття комунальних пільг і субсидій, закінчилися уже в травні. Причина – через прорахунки при підготовці до ухвалення держбюджету на 2017-й рік. У результаті утворилась «діра» на десятки мільярдів гривень.

Як повідомила журналістам заступниця голови комітету Верховної Ради з питань житлово-комунального господарства Альона Бабак, на покриття всіх потреб у субсидіях для населення для оплати житлово-комунальних послуг у бюджеті на 2017 рік необхідно було закладати не 47 млрд грн, а близько 100 млрд грн.

За її словами, на сьогодні комунальна галузь перебуває в передкатастрофічному стані через борги держави з субсидій, а також неправильно розрахований обсяг цих субсидій на рік.

Проблема з субсидіями, переконана вона, пов’язана передовсім із тим, що відпустили ціни на газ. Як зауважила депутат, темпи зростання цих цін випереджають у рази доходи людей. Тобто, якщо доходи росли на 30%, то вартість комунальних послуг зросла вдвічі. Тому бюджет спочатку розраховували на нереалістичну ситуацію з доходами домогосподарств.

Видати бажане за дійсне

Вочевидь, найбільш дискусійна реформа – медична. Безперечно, потреба у змінах тут назріла давно. Проте запропоновані урядом законопроекти мають низку зауважень із боку експертного середовища.

Якщо порівняти фінансово-економічне обґрунтування медичної реформи, підготовленої МОЗ, та бюджетної резолюції на 2018-2020 роки, підготовленої Мінфіном, виникає певний дисонанс.

За словами заступника Міністра охорони здоров’я України Павла Ковтонюка, під структурні зміни в охороні здоров’я Уряд забезпечив істотне фінансування.

«Протягом 2018-2020 рр. бюджет на гарантований пакет медичних послуг виросте з 55 млрд, які є на сьогодні у медичній субвенції, до 81,2 млрд грн у 2020 р. – розповів він. – Тобто на 25,7 млрд за 3 роки збільшиться обсяг фінансування саме медичних послуг. У перший рік реформи (2018 р.) фінансування збільшиться на 10 млрд, у 2019 р. – орієнтовно на 8,2 млрд грн, у 2020 р. – на 7,3 млрд грн. Цифри можуть варіюватися залежно від темпу реформи».

Озвучені суми на реформу медицини значно менші, ніж раніше рекламували в МОЗ. Там прогнозували поступове збільшення загальних витрат на охорону здоров’я із 180 млрд 269 тис. грн у 2017 р. до 334 млрд 185 тис. грн у 2021-му.

Виникає логічне питання – чи є в уряді єдина думка щодо обсягів фінансування цієї реформи та взагалі системне бачення, як її впроваджувати?

Іще один цікавий напрямок – реформа державної власності. В бюджеті уже закладено обсяги надходжень від реалізації цієї реформи – більше ніж 51 млрд грн (за 2017-2019 рр).

При цьому досі не ухвалено новий закон про приватизацію, не опубліковано список підприємств, які виставляють на продаж, та навіть не проведено їхню попередню оцінку. Хто і для чого «намалював» ці 51 млрд грн – ще одна загадка.

Дані державної служби статистики свідчать, що в економіці України досі не подолано кризові явища. Прогноз зростання ВВП на 2017 рік уже зменшено до 1,8%.

Тому перспектива хоч і незначного, але «покращення» – залишається під великим сумнівом. Без структурних змін в економіці та виваженої бюджетної політики навряд чи варто розраховувати на те, що ми зможемо провести ключові й так потрібні всім реформи. Принцип «видавати бажане за дійсне» в реальній економіці не працює. Проте українських реформаторів це, вочевидь, не надто лякає.

Романія Горбач