Загальна ураженість української влади корупцією, її поширення як ракової пухлини суспільства, набула вже не просто риси національного лиха, а й проявилася метастазами в такій країні, як США. Щоправда, завдяки багаторічній цивілізованій практиці американського лобізму і ефективності американського законодавства, український вірус не зміг і не зможе істотно вплинути на американську політику і американське суспільство. Але, черговий удар по іміджу нашої країни в світі, справа колишнього політичного технолога Віктора Януковича, Пола Манафорта, що розглядається у Вашингтоні, все-таки завдала.
Український слід «справи Манафорта»
Обвинувальним актом, підписаним спецпрокурором Робертом Мюллером щодо лобіста Пола Манафорта і його бізнес-партнера Ріка Гейтса, останні звинувачуються по 12 пунктам, за протиправні дії, викликані тим, що вони були незареєстрованими агентами уряду України і Віктора Януковича, з 2006 по 2015 рік. За версією звинувачення, Манафорт заробив в Україні кілька десятків мільйонів доларів і відмив їх через офшорні корпорації і рахунки на Кіпрі, Сейшельських островах, Сент-Вінсент і Гренадінах.
Також вони звинувачуються в тому, що будучи керівниками кампанії з лобіювання американських офіційних осіб в інтересах уряду і президента України, вони не зареєструвалися у Мін’юсті США в якості іноземних агентів і не надали туди даних про виконану роботу і доходи від неї. Окремий пункт звинувачення вказує на те, що опубліковані ними матеріали не містили на видному місці імені іноземного замовника. Цікаво, скільки матеріалів залишилося б чистими, якщо б таке правило діяло в Україні?
Як повідомляє ВВС, в лютому 2012 року Манафорт і Гейтс замовили двом вашингтонським компаніям обробку членів конгресу і їхніх помічників по таким темам, як санкції проти України, чесність українських виборів і правомочність справи проти Юлії Тимошенко, а також «позитивну» доповідь про суд над нею. За цю роботу вони перерахували виконавцям 4 млн. доларів.
Серед доказів по цій справі, розгляд якої розпочато судом, є електронні листи Манафорта українським політикам, американським лобістам і підрядникам. Серед них, зокрема, є лист Манафорта Рінату Ахметову, в якому він рекомендує бізнесменові за всяку ціну позбутися від Віктора Януковича, як лідера Партії регіонів. Також Манафорт звертає увагу на необхідність пошуку потенційного кандидата в президенти України з числа осіб, що мають політичну вагу на півдні і південному сході країни. Додатково пропонувалося також проведення реформ і в самій Партії регіонів. Особливо Пол Манафорт відзначав політичну стратегію Тимошенко: шляхом помітних розбіжностей з главою держави заявити про свої права вважатися єдиною берегинею ідей українських революцій.
Манафорт уклав з Тедом Дівайном договір на 40 тис. доларів щомісяця з бонусом в таку ж суму, для проведення президентської виборчої кампанії 2010 року.
У 2012 році, Манафорт активно взаємодіяв з Оленою Бондаренко (однією з ключових фігур Партії регіонів) і Максимом Денком (одним з керівників телеканалу «Інтер»). Посередником в цих контактах виступив керівник київського офісу Манафорта Костянтин Килимник.
Думаю, читачам цікаво буде дізнатися і про «тісні зв’язки» Манафорта з Ігорем Шуваловим, що фактично курирував через Сергія Льовочкіна всю інформаційну політику «Інтера».
Варто відзначити і контакти Манафорта з Борисом Колесніковим, який тоді був віце-прем’єром, що курирував питання інфраструктури та особисто відповідав за проведення чемпіонату Європи з футболу. Зовсім недавно його ім’я спливло у зв’язку з корупційним скандалом в «Укрзалізниці», пов’язаному з розміщенням реклами в поїздах «Інтерсіті» і спричинило для транспортної компанії недоотримання прибутку в розмірі 18 млн. доларів. У документах Манафорта, Колесніков значиться під псевдонімом «BVK».
Цікаво, що Пол Манафорт консультував не тільки представників Партії регіонів, Віктора Януковича і його оточення, а й представників Опозиційного блоку. Манафорт звертався до них з пропозицією інформувати українську владу, представників бізнесу, дипломатів про позицію Оппоблока щодо тих чи інших поточних і стратегічних питань. Юрія Бойко він пропонував зробити «відповідальним» за будівництво енергетично незалежної України, за децентралізацію – Олександра Вілкула, за реконструкцію Донбасу – Бориса Колесникова. Примітно, що у Манафорта не знайшлося кандидатур на роль ведучих експертів з питань європейської та торгової інтеграції, судової, виборчої та адміністративної реформ.
За всіма звинуваченнями, Полу Манафорту загрожує позбавлення волі на строк від 12,5 до 15 років, а його спільнику – від 10 до 12,5 років.
Правда, треба врахувати, що американський суд – це не наша «фабрика вироків», і тому все ще може змінитися.
Скандал з Манафортом і Гейтсом повчальний, як мінімум, з двох причин. Перша – Україна знову опиняється в центрі міжнародного корупційного скандалу, наслідки якого безпосередньо не так сильно позначаться на поточній політичній ситуації, але на іміджі країни, безумовно, позначаться негативно. Друга – він дозволяє знову звернутися до проблем лобізму в сучасному світі, практиці його законодавчого регулювання. І, в цьому сенсі, даний скандал грає позитивну, конструктивну роль для України. Якщо ми, звичайно, зможемо почути його уроки.
Лобізм в американському житті
Говорячи про роль лобізму в США, відразу треба вказати, що він є однією з основ, найважливішою складовою всієї американської політичної системи. Завдяки лобізму відбувається взаємодія влади з американським суспільством і бізнесом. За рахунок завдань лобізму і його фінансових можливостей в США існує розвинений і високопродуктивний «ринок думки». Американські «танки думки», взаємодіючи з лобістськими структурами, бізнесом і державою створюють величезну різноманітність ефективних рішень для державної політики. Вони ж і роблять Америку господарем всіх ключових сценаріїв національного і міжнародного розвитку, дозволяють проводити політику «на випередження».
Для американців, сенс лобізму – зробити його дієвою альтернативою для корупції, забезпечити можливість впливу на державу з боку суспільства і бізнесу.
Існуючі технології лобізму і законодавчі обмеження працюють настільки ефективно, що практично захищають Конгрес і адміністрацію Білого Дому від прямого підкупу. Основою всіх технологій цивілізованої лобістської діяльності виступає обмін важливими зв’язками і корисною інформацією (аналог «дарономіки», добре відомої соціальним антропологам, Gift еconomy). Тому в американському лобізмі провідні позиції займаються інтелектуалами.
Жорсткі законодавчі обмеження на передачу будь-яких матеріальних благ представникам влади і припинення спроб отримання високооплачуваної роботи після виходу чиновника у відставку, змушує лобістів розробляти витончену аргументацію, підтверджену даними наукових досліджень, а також широко вдаватися до використання ЗМІ та PR для впливу на громадську думку («зовнішній лобізм»).
Американська політична культура унеможливлює просування приватного або спеціального інтересу без пов’язання його з певним суспільним благом.
Американському лобістові обов’язково треба пов’язати з представленої ним компанією або товаром національну безпеку, екологію, розвиток високих технологій, освіту або щось ще інше, зрозуміле і близьке для громадської думки. Професіонали-лобісти змушені розвивати ринок інтелекту, науку, щоб отримувати від них нові ідеї та експертні судження, що забезпечують і легітимують спеціальні інтереси лобістів.
Для американців лобізм є звичним і природним явищем, вкоріненим в політичній культурі. Вони вважають, що в прагненні різних груп або окремих осіб впливати на політичний процес немає нічого поганого. Адже, демократія – це конкуренція різних інтересів. І ці інтереси повинні бути виражені в прийнятних для суспільства формах. Борючись за чиїсь інтереси, групи, що представляють їх, борються і за особливе розуміння загального блага. Для американців, фінансування лобізму викликає фінансування конкуренції ідей, яке, в свою чергу, призводить до кращого фінансування суспільного інтересу. Тому, спроби лобіювання виключно приватних інтересів, поза зв’язком з ідеєю загального блага, призводять до невдач з колосальними репутаційними та фінансовими витратами. У цьому, як раз, і полягала помилка Манафорта, і перший урок для українського лобізму.
Закон є закон
Перемога над корупцією за допомогою цивілізованого лобізма стала можливою завдяки чіткому і ефективному чинному законодавству про лобістську діяльність.
Перший федеральний закон про лобізм був прийнятий в 1876 році. Він забороняв лобістам влаштовувати ділові зустрічі для своїх клієнтів з іншими членами свого комітету Конгресу.
У 1935 році був прийнятий Закон про холдингові компанії, який зобов’язував подавати заяви в Комісію з цінних паперів і бірж всіх, хто хотів впливати на законодавчі органи США, Федеральну енергетичну компанію або на Комісію з цінних паперів і бірж, в інтересах холдингових компаній.
У 1938 році був прийнятий «Закон про регулювання іноземних агентів», який встановив обов’язковість спеціальної реєстрації для лобістів іноземних інтересів. Саме порушення цього закону зараз і інкримінується Манафорту.
У 1946 році був прийнятий основний для американських лобістів закон – «Закон про регулювання лобізму». За нормами цього закону, лобіст повинен був мати вищу юридичну освіту і не менше 8 років стажу практичної роботи в федеральних органах влади. Закон встановив обов’язковість присяги для лобістів.
Крім того, лобісти зобов’язуються цим законом повідомляти відомості про замовників (прізвище, ім’я, адреса), строк договору, суми гонорарів, а також вказувати конкретно ті документи, які він збирається лобіювати.
Закон 1946 року також встановив обов’язковість щоквартального фінансового і юридичного звіту лобістів перед Державним департаментом. Важливо, що цей закон передбачав створення спеціальних професійних лобістських структур. 19 березня 1979 року відбулося перше засідання Американської ліги лобістів, яка є основною структурою саморегулювання лобізму в США.
«Закон про етичну реформу» 1989 року заборонив колишнім високопоставленим чиновникам намагатися впливати на уряд протягом року після відходу з посади.
1 січня 1996 року вступив у дію «Закон про розкриття лобістської діяльності». Саме в ньому була дана відповідь на питання про те, кого можна вважати лобістом. Лобіст – це колишній або діючий політик, який витрачає більше 20% свого робочого часу на просування інтересів тієї чи іншої групи тиску. Також в цьому законі було дано визначення поняттю «лобістський контакт».
Якщо припустити, що Ситник був би американським громадянином, то він би однозначно був би визнаний порушником цього закону, після своїх нічних зустрічей з Порошенком, так як лобістським контактом визнається будь-яке усне або письмове звернення фізичної особи або організації з питань подання в Конгресі або органах виконавчої влади резолюцій, законопроектів або внесення поправок до вже існуючих актів. На Секретаря Сенату і клерка Палати представників було покладено обов’язок створити доступні для громадян списки лобістів.
Закон також підтвердив обов’язкову реєстрацію, як для американських, так і для іноземних лобістів.
У 2007 році «Законом про чесне лідерство і відкритий уряд» була введена довічна заборона на заняття лобістською діяльністю для сенаторів, державного секретаря, міністра оборони, директорів ЦРУ і АНБ.
У 2011 році законодавчо було закріплено досить цікаве становище: лобістською діяльністю заборонено займатися державним службовцям, які мають дохід менше 130,5 тис. доларів на рік. Цією нормою американський законодавець передбачає припинити використання лобістської діяльності для матеріального збагачення і зниження ймовірності «брудних» угод.
У 2017 році вже Дональд Трамп ввів довічну заборону на заняття іноземним лобізмом для співробітників адміністрації президента і 5-річне обмеження для них у занятті іншими видами лобізму.
Можна із впевненістю сказати, що докладне законодавче регулювання дозволило американському лобізму стати цивілізованою альтернативною для корупції і фактично усунути її з американського життя. В Україні на даний момент, взагалі, немає жодного законодавчого акту, що регулює лобізм. Думаю, що в цьому одна з причин розквіту корупції в нашій країні. Необхідність законодавчого регулювання лобізму – другий урок Манафорта для України.
Вудстокські принципи
При всій важливості регулювання лобізму законом, не менше, а, мабуть, більше значення мають моральні принципи, прийняті в самому середовищі лобістів. Головним зводом цих правил для американських лобістів виступають «вудстокські принципи», прийняті Американської лігою лобістів в 1990 році.
- Лобіювання має бути направлено на суспільне благо, а не тільки на вузько визначені інтереси конкретної особи.
- Відносини лобіста і клієнта повинні бути засновані на щирості і взаємній повазі.
- Державний діяч має право розраховувати на відверте розкриття інформації лобістом, включаючи точні і достовірні відомості про клієнта, а також про природу і наслідки розв’язуваної їм суспільної проблеми (це пункт був порушений Манафортом).
- У роботі з іншими лідерами громадської думки, лобіст не може приховувати або спотворювати особистість клієнта або інші факти, що мають стосунок до справи (також порушений Манафортом).
- Лобіст повинен уникати конфлікту інтересів (Манафорт знехтував і цим правилом).
- Деякі дії в принципі неприйнятні в лобістській практиці.
- Лобіст зобов’язаний відстоювати високі етичні властивості лобізму і в практиці, і в суспільному розумінні останнього (також порушений з боку Манафорта).
Важливо, що порушення кількох (навіть одного, було достатньо) вудстокських принципів поставило Манафорта поза професійного співтовариства американських лобістів, позбавило його моральної і юридичної підтримки своїх колег. Звідси третій урок Манафорта для України – суспільство тільки тоді зможе подолати корупцію, коли люди, навіть ще просто запідозрені в ній, будуть позбавлятися підтримки своїх колег, відчувати на собі негативний вплив громадської думки.
За які права українці готові битисяПоки ж не можна сказати, що Україна засвоїла цей урок, хоча б «на трієчку».
Звичайно, в порівняно короткій статті не можна відзначити всі уроки, які «справа Манафорта» піднесла Україні і українському лобізму. Я впевнена, що справа у нас зрушиться в кращу сторону, якщо ми зможемо продемонструвати хоча б те, що ці три уроки ми все-таки засвоїли.
Катерина Одарченко, засновник SIC Group Ukraine, політтехнолог, спеціально для «Політеки»
