– Президента Грузії Михайла Саакашвілі під час російсько-грузинської війни звинувачували в «неадекватному застосуванні сили». Чи є підстави для таких твержень?

– Це не так. Влада застосувала всі заходи, які потрібні були в тих умовах. Сповідували одну мету – уникнути значних втрат серед цивільного населення, зупинити окупацію. Все відбувалося в межах закону.

– Чомусь не всі європейські лідери з цим погоджувались. Ніхто ж відкрито не сказав, що Росія – агресор.

– Наскільки мені відомо, Саакашвілі на Заході прихильно сприймали. Ті, хто піднімає тему про неадекватне застосування сили, є проросійськи орієнтованими людьми. Вони лобіюють в першу чергу інтереси Москви.

– Грузія була готова до війни з РФ? Не щодня твій головний економічний партнер приїжджає на танках.

– Росія ніколи не вважалася братською країною. На ментальному рівні її не сприймали як друга, навіть у часи більш менш теплих відносин. Ми страждали від гніту Росії 400 років. За цей час навчилися розуміти, хто наш ворог. І сьогодні більшість населення це прекрасно розуміє. Тому в 2008 нікого загалом не здивував той факт, що РФ розпочала бойові дії на грузинській землі. Просто все сталось раптово, це шокувало багатьох людей.

– У перші дні після так званої війни «08.08.08» в Грузії рівень агресії щодо росіян зашкалював. Чи змінилася ситуація нині?

– Змінилася. Дивує той факт як швидко люди забувають події минулого. Агресія до росіян – це наслідок війни. Звісно, зараз усе потрібно сприймати адекватно, але забувати сам факт війни з Росією не можна.

– Кому вигідна такого гатунку історична амнезія?

– Насамперед, нинішньому політичному керівництву Грузії, яке хоче всі ці військові події скоріше забути. Вони проросійськи налаштовані. А звичайні люди ніколи не забудуть війну.

Політичні еліти повинні враховувати всі допущені помилки. Однак навряд чи політики, які сьогодні керують країною, щось враховуватимуть.

Путін досі не відповів за злочини в Грузії

– Виходить, як би не хотілось втекти від кремлівського «великого брата», він чомусь нікуди не зникає. Як так сталось, що Москва зуміла відновити свій політичний вплив в Грузії?

– Потрібно розуміти, що Москва вклала величезні грошові ресурси в те, щоб знести уряд Саакашвілі. Сьогодні Грузією править олігарх Бідзіна Іванішвілі (Прем’єр-міністр Грузії з 2012 року по 2013 рік. Його статки оцінюються від 3 млрд до 6,7 млрд дол – ред.), який є одним з активних діячів «Газпрому». Цим все сказано.

– І грузинському народу це до вподоби?

– Уряд намагається дружити з РФ. Багатьом громадянам це не подобається. Хтось хоче, щоб Саакашвілі повернувся в політику. Хоча, звичайно, є і такі, які цього категорично не бажають. Тут також потрібно враховувати, що в Грузії, як і в Україні проросійські настрої дуже сильні.

– Південна Осетія і Абхазія досі залишаються зоною замороженого конфлікту. Цю проблему реально вирішити?

– Росія, попри роки окупації, так і не змогла нав’язати народу Абхазії і Південної Осетії свою ідеологію. За весь цей час тотальної розрухи люди побачили, що економічні наміри Росії себе не виправдали. На окупованих територіях немає жодної інфраструктури. Люди не в змозі нікуди виїхати, якщо у них немає російського паспорта. На Крим очікує аналогічна ситуація.

Москва хоче всюди бачити маріонеткові режими, якими легко керувати. Відстоює виключно свої інтереси.

– Існують паралелі між війною в Грузії і нинішніми подіями в Україні?

– Звісно, паралелі існують. Після Другої світової війни країни Заходу створили низку організацій, які зобов’язались гарантувати непорушність кордонів незалежних держав. Байдужість Заходу привела до того, що Росія під час серпневих подій в Грузії намацала рівень готовності світової спільноти до війни. Тоді зрозуміли, що Захід не готовий.

Грузія була першим кроком, щоб РФ розпочала окупацію як в Придністров’ї, так і в Україні.

12729082_1690203317918617_6670893653356753653_n

– Як в таких умовах мали би діяти західні лідери?

– Світова спільнота повинна агресивніше реагувати на факти порушення міжнародної системи безпеки. В першу чергу – передати зброю Україні. З боку США мова йде про летальну військову техніку. Також важлива підтримка Києва на всіх фронтах – політичному, дипломатичному. Адже агресія Росії не обмежиться Україною.

Байдужа позиція Заходу призвела свого часу до Першої та Другої світової війни. Зараз вона може призвести до Третьої світової.

Військові конфлікти завжди починалися з Європи. Сьогодні в самому її центрі ми бачимо відкриту війну Росії і України. Однак на ділі виходить, що особливо це нікого не хвилює.

– Що ж потрібно такого зробити, аби хлопці, які сидять у Вашингтоні і Брюсселі, змінили курс та надали Україні всю необхідну військову допомогу?

– Мабуть, доки Росія не стане бомбувати Європу, європейці не почнуть активно допомагати Україні.  Спатиме собі тихенько. На жаль, Захід так і не усвідомив сповна свої помилки, попри всю його тривалу історію.

Стрілянина по пляшках: велика війна і дитячі комплекси Путіна

– За освітою ви дипломат. Чому раптом вирішили воювати на Донбасі?

– Варто зізнатися, що ніколи не доводилося працювати за професією. Адже в Грузії війна – актуальне явище. Росія завжди розпалює у нас сепаратизм. Звісно, хотілося би застосувати невійськові методи вирішення конфліктів. Проте реалії такі, що Москва ніколи не була готова до  перемовин. Тому я воював як у себе вдома, так і сьогодні продовжую боротьбу в Україні.

– Як командир Грузинського Національного легіону поясніть, чому ваші земляки готові ризикувати своїм життям, воюючи на Донбасі?

– Наш легіон сформувався в перші дні війни. У свої лави брали тільки однодумців. Спочатку перебували на Донбасі нелегально, оскільки лише недавно президент Порошенко підписав закон, який легалізував участь в бойових діях в зоні АТО іноземних військових.

Для нас війна на Донбасі – це ідеологічна війна.

Всі розуміють, що в Україні вирішується доля не тільки Грузії, а й усього пострадянського простору. Навіть більше – тут вирішується доля Європи. До того ж Україна – єдина країна, яка нам настільки рідна.

– Згадуючи прислів’я «кому війна, а кому мати рідна», що найбільше дратує на фронті?

– Загалом за два останні роки в Україні сформувалася хороша армія. Бойовий дух завжди був і є. Ми боремося пліч-о-пліч. Єдине, що мені не подобається, так це те, що українці часто гинуть саме через те, що в небезпечний момент бувають нетверезими. Така слабкість на полі бою є небезпечною.

– У Грузії вас вважають скоріше правопорушниками, ніж героями. Бояться навіть, що повернетеся і переворот влаштуєте.

– Справді, грузинський уряд ухвалив закон, за яким участь грузинських військових в конфліктах на територіях інших держав вважається незаконною. Дуже лояльно ставляться до Путіна.

Ми не порушуємо наші закони, оскільки є частиною української армії. Так що закон про легалізацію іноземних легіонів в Україні виявився дуже доречним.

”Що спаде на думку скаженій собаці – невідомо. Ми не можемо передбачити плани Путіна”

– Українські політики активно беруть під своє крило військові легіони. Вами теж хтось опікується?

– Ми – аполітичні. Ніхто нами не опікується. Українські політики різного рангу хочуть підім’яти під себе військові об’єднання. Легіон – бойова одиниця, яка повинна підпорядковуватись виключно міністерству оборони, а не політикам.

– Солдати ризикують щодня життям, в той час як в Києві вирують політичні пристрасті. Чи не підриває це їх віру в боротьбу?

– Тут можу хіба що поспівчувати. Адже ми не маємо права втручатися у внутрішні політичні справи України. Приїхали сюди не політикою займатися, а воювати проти Росії. Виконуємо свій обов’язок. Звичайно, українці незадоволені тим як політики керують державою, і це невдоволення позначається на фронті. Демотивує багатьох.

– Україна здатна самотужки перемогти Росію?

– Упевнений, що Україна в змозі зупинити російську агресію. Маєте таку саму зброю, як і в РФ. До того ж, в російських загарбників – низький рівень мотивації, на відміну від українців.

Слід зазначити, що військова міць РФ не така вже й загрозлива, як здається на перший погляд.

– Які прогалини ви бачите в силовому секторі України?

– Сьогодні стан армії можна оцінити як боєздатний. Один день війни коштує кількох місяців навчання. Українська армія набралася досвіду безпосередньо на війні. Проте потрібно терміново реформувати армію: підібрати нові кадри, стандарти, підходи.

– Чи існує чіткі механізм завершення війни на Донбасі?

– Потрібно зізнатися, що Захід не готовий втручатися в українсько-російський конфлікт до тієї міри, аби вирішити його дипломатично. Цей конфлікт вирішиться лише тоді, коли російська армія буде вибита за межі країни. Тобто за межі Донбасу та Криму.

Росія розуміє лише мову сили. Мусимо показати достатньо сили, щоб вона відступила.

Вибори в Грузії “випадково” співпали в часі з військовими навчаннями Кремля на Кавказі

– У Криму закрили кордон з Україною. Про що це свідчить?

– Росія готується до контрольному удару. Але вона програє. Цей удар буде не з боку Криму, а з боку Донбасу. Світова спільнота не відреагувала адекватно на агресію Путіна. Так що він сьогодні може відкрито розпочати війну, при цьому ні у кого нічого не питаючи.

Імовірність того, що Росія піде повномаштабною війною на Україну, велика. Можна впевнено сказати, що наступатиме з усіх сил. Коли саме? Це під питанням.

Образно кажучи, Росія – це великий п’яний чоловік, який хоче напасти на свого сусіда. Хоча тут потрібно розуміти, що фізично вона не в тій формі, щоб перемогти Україну. Економічні санкції її підкосили.

– Крім України, хто може ще постраждати?

– Існують великі ризики для Прибалтійських країн. Але наступного удару не буде. Тому що Росія зупиниться на Україні. Ми в змозі перемогти ворога і повернути ті кордони, які визнані світовим співтовариством.

Романія Горбач