Андрій Ніколаєнко про дипломатію Порошенка та квазідіалог із Путіним (відео)

– Як Ви оцінюєте підсумки телефонних переговорів учасників «нормандської четвірки»?

Під час переговорів із боку президента Франції Еммануеля Макрона і канцлера ФРН Ангели Меркель пролунав важливий момент: Україна повинна відновити торгівлю і товарообіг із тією частиною, яка сьогодні є непідконтрольною Києву.

Ми розуміємо, що від економічної блокади Донбасу втрат зазнає держава Україна, а не Росія. Відповідно, ми приходимо за допомогою до європейців, а вони вміють добре рахувати.

Із другого боку – кінець липня ознаменований посиленням військових дій на Донбасі та збільшенням кількості загиблих українців.

Те, що Порошенко закликав звернути на це увагу – правильно, але ми бачимо небажання пропонувати якісь нові варіанти, як вирішити цю проблему. Як мантру повторюють фразу про необхідність імплементації «Мінська», але при цьому ми розуміємо, що кожна сторона може трактувати пункти цих домовленостей як завгодно. Це абсолютно неефективний документ.

– А чому відбулося таке «закільцьовування»?

– На моє переконання, «Мінськ» виконав свою функцію. Основною метою «Мінська-2» було зупинити бої під Дебальцевим і зробити так, щоб перестали гинути українці. Далі його ефективність падає.

Конфлікт, який в Україні розв’язала Росія, можна вирішити лише завдяки залученню до переговорів США.

Від адміністрації Трампа пролунала чітка теза про те, що вони готові брати участь у будь-якому форматі, який влаштує учасників, але «мінському формату» не сказали «так». Мовою дипломатії це означає: давайте домовимося про якесь нове місце, новий майданчик, новий порядок денний.

Ми вважаємо, що найбільш вдалим варіантом може стати Відень. Це місто – нейтральна територія, на відміну від Мінська. Саме там штаб-квартира ОБСЄ. За словами Макрона, їх необхідно підключати до процесу. Ба більше – Відень історично вважають столицею мирних процесів.

Із другого боку, ми розуміємо, що «нормандський формат» і молодий енергійний Макрон – це не той майданчик, на який захоче їхати Трамп, адже він не буде «першою скрипкою».

– Інакше кажучи, якісь непорозуміння сьогодні між Трампом і Макроном є?

– Скажімо так, інтереси Європи та Америки розходяться. Остання, на жаль, пішла шляхом підвищення ставок. Водночас спецпредставник США Курт Волкер дедалі більше говорить, що ситуація на Донбасі – це військовий конфлікт, його потрібно вирішувати відповідно, аж до ескалації.

З одного боку – я за те, щоб Україна могла захищатися. З другого боку, на третій рік війни надати нам зброю, щоб ми агресивніше воювали з росіянами – це вже неефективно. Це призведе до великих втрат.

Як дипломат, я вважаю, що рішення проблеми на Донбасі треба шукати за столом переговорів. Упевнений, це питання буде врегульовано. Питання лише в тому, скільки тисяч людей ми за цей час втратимо.

– На Ваш погляд, Порошенко докладає достатньо зусиль для цього?

– Вважаю, що президент сьогодні дуже багато бере на себе. Причому це питання, які він не має права вирішувати. За Конституцією України, у нас парламентсько-президентська республіка.

Основи зовнішньої політики повинен визначати парламент, а президент – лише реалізовувати.

Сьогодні МЗС, на жаль, є продовженням Адміністрації Президента, а не органом, що формує політику. Досі не створено спеціального комітету або органу, який розроблятиме політику щодо цієї війни і ситуації з Кримом.

Керівній коаліції це просто невигідно. Порошенко «вкидає» свій порядок денний, а потім намагається «протиснути» через парламент. Ми пам’ятаємо, що було, коли вперше намагалися провести конституційні зміни два роки тому. Тоді під парламентом вибухали гранати. Все це наслідок того, що немає нормального діалогу між парламентом і президентом.

Ба більше – новий формат переговорів щодо Донбасу повинен бути ефективним. Ми вважаємо, що з цією ініціативою має виступити саме Україна.

Порошенко повинен сказати: добре, ми повинні сформувати тимчасову міжнародну адміністрацію для непідконтрольних територій. Це допоможе прибрати звідти росіян і їхніх маріонеток.

Україна, як суверенна держава, може звертатися до ООН, США та європейців із пропозицією, що вони можуть на цю територію поширити своє управління. Зрозуміло, що під таку міжнародну адміністрацію можна буде й отримати гроші для відновлення Донбасу, і Росію змусити заплатити за завдані збитки. Та й наш бюджет не страшно буде задіяти.

– Чи зважиться Росія на «віденський формат»? Як змусити її?

– Сьогодні Росія досить болісно реагує на наслідки санкцій. Я далекий від думки про те, що вони можуть її «угробити»: якщо відразу не змогли глибоко проникнути, то за три роки до них могли пристосуватися.

Якщо політика Заходу щодо санкцій буде системною та при цьому пропонуватимуть щось натомість, то Росія може погодитися. Якщо ж просто тиснутимуть, постійно повторюючи «Мінськ, Мінськ», то слід готуватися до того, що росіяни почнуть шукати лазівки. А їх там стільки, що можна звинуватити не лише Росію в невиконанні правил, але й Україну.

У всякому разі, ми повинні пропонувати «порядок  денний», але чомусь цього не робимо. У результаті виникають маячні ідеї Захарченка про «Малоросію».

– Як ви оцінюєте підсумки візиту до України президента Білорусі?

– Тут важливо розуміти, що Лукашенко – це президент союзної держави. Вважаю, що його приїзд можна сприймати як квазідіалог із Путіним. Не прямий, а через посередника.

Із другого боку – потрібно пам’ятати, що від падіння торгівлі між Україною та Росією виграє саме Білорусь. Ми для них є величезним ринком нафтопродуктів та продуктів харчування, особливо м’яса та молока.

Водночас Білорусь є яскравим прикладом того, як не потрібно робити. Так, ми бачимо хороші дороги, управління ситуацією, але це – тоталітарна система. І, можливо, це може бути доведений до ідеалу капіталізм із соціалістично-комуністичним обличчям. Але тримається все на плановій економіці. Це той шлях, який нам точно повторювати не потрібно.

– За що Ви могли б похвалити Білорусь, а за що – покритикувати?

– Як у будь-якої нормальної партії, у «Основи» є своє бачення і своя програма, на відміну від інших політичних проектів. У нас є економічна база і бачення тієї країни, до якої ми хочемо наблизитися.

У центрі парадигми нашого розвитку країни лежить людина. Вона є основною цінністю. У Білорусі – це одна з тем, за яку критикують Лукашенка.

У нашій програмі закладено, що ми повинні підтримувати українського виробника. Передовсім це – генна інженерія, нанотехнології, космос, авіабудування тощо. Причому робити це необхідно зараз, доки люди не виїхали з країни.

Наша парадигма містить три складові: це «віденський формат»; міжнародна адміністрація, з наголосом на миротворчі сили; економічний розвиток держави. Водночас найголовнішим питанням є корупція. Причому не боротьба з окремими її представниками, а інституційні зміни. Потрібно боротися не з температурою, а з причиною, яка її викликає.

При цьому ми допускаємо зміни до Конституції, а точніше – нове її написання. Вона відповідатиме не совковому типу мислення, а європейському.

– Партія «Основа» виступає за розширення повноважень держави?

– Якщо оцінювати за американською ідеологічною платформою – «Основа» є республіканською партією. Якщо за європейською платформою – це ліберально-консервативна партія. Звучить, звісно, дивно. Але ми вважаємо, що лібералізація економіки разом із консервативним підходом до соціально-гуманітарних питань допоможе розвинути державу.

Ми за вільний ринок і мінімальне втручання держави. Сьогодні Україна за всіма рейтингами значно програє своїм сусідам.

– Як ваша партія ставиться до ситуації з приватизацією Одеського НПЗ?

– Ми, як республіканська партія, засуджуємо всі форми націоналізації. Чи то ПриватБанк, чи то Одеський НПЗ. Приватна власність має бути недоторканною. Крім того, ми виступаємо за чітке розмежування гілок влади. Зокрема, судова система має бути абсолютно самостійною.

Зрозуміло, що людей, які причетні до корупційних схем, мають притягти до відповідальності. Але рівень тиску на суди як за Януковича, так і за Порошенка – безмежний.

І поки ми не змінимо це – нічого хорошого не буде.