– Антін, хочу розпочати з вашої особистості. Напевно, творчі люди такі, як ви. Але от цікаво – у вас в середині, напевно, багато світів зібралося. Ви насправді який?

Антин Мухарский
– Насправді я лагідний, дуже люблю полежати на дивані, книжку почитати, подумати, коли є час, з собакою погуляти. А життя примушує інколи робити такі речі, які дозволяють відчувати себе людиною. Для мене людина це, передовсім, якийсь вольовий акт. Це незгода з чимось чи, навпаки, – лояльність до якихось людей, проявів у соціумі і так далі.

Життя – багатогранне і багатовекторне. Я визначаю сьогоднішній час, як час українського відродження. Подібний ренесанс був двадцяті роки – так зване «розстріляне відродження». У нас також було декілька хвиль цього ренесансу. Одна з хвиль, яку я застав – це з 1989 по 1991 роки. Це фестиваль «Червона рута», народження гурту «Бу-ба-бу» і так далі. Тобто, українське життя вирувало, буяло, потім його закатали в асфальт. Табачніки і взагалі кучмівська доба.

– Ви одразу хочете про все, що відбувається навколо, а я вам пропоную про це трошки пізніше поговорити. Я хочу розібратися, який ви справжній в середині. Бо ви дійсно цікава людина, багатогранна – Антін Мухарський, Орест Лютий. Як вам живеться, чи не плутаєтеся ви з цим персонажем в середині?

Володимир Парасюк про імітацію реформ і цукеркові обгортки (відео)

– Я – професійний актор, дванадцять років пропрацював у великому академічному театрі. Зіграв понад двадцять головних ролей, маю дві премії. Просто це залишилося далеко-далеко в минулому. А Орест Лютий – це образ. Нас часто плутають, інколи навіть трапляються такі випади: «О, так ти націонал-фашист».

Знаєте, в мене бабуся була, вона одного разу, коли вийшов фільм «Покровські ворота» побачила там Леоніда Бронєвого і так абсолютно серйозно спитала: «Що, цього фашиста Мюллєра ще не розстріляли?» Вона не мала великої освіти. Але часто недалекі люди сприймають образ за те, що ти такий є насправді. Я одразу кажу – це недалекі люди.

Популярні новини зараз

Нове фото сина Пугачової і Галкіна наробило шуму в мережі: "Немає нічого спільного"

Раптово помер відомий музикант, йому було всього 30 років: подробиці трагедії

Схудла на 20 кг Зарицька з KAZKA в купальнику подражнила Нікітюк і Дикусара: "Навіть не впізнати..."

Трагедія наздогнала молодого моряка в порту Одеси: "три доби в сидячому положенні"

Дорофєєва в обтягуючому рожевому костюмі покрасувалася разом з Кошовим на "Квартал 95": фото

Показати ще

В нас багато таких, хто асоціюють актора і виключно той образ, який він несе, з особистістю, яка той образ створила і виносить його публічно. Тому скажу, що ми з Орестом різні люди, хоча в деяких моментах ми перетинаємось, в деяких – сперечаємось. Він більш радикальний, і може дозволити собі те, що не можу дозволити собі я. Але це образ, це персонаж. Мій персонаж, якого я придумав, але – не я.

– Зрозуміло, тобто оцей радикальний бандерівець, який лякає росіян, це саме Орест Лютий. А особисто ваші політичні погляди які?

– Ще роки три-чотири тому, я був свідомим націонал-анархістом. Я завжди стояв на націоналістичних позиціях. Тому що розумію, що в нас такий період в Україні.


Якщо Україна хоче вистояти, вона має повернутися до націоналістичних принципів, які європейські держави проминули в XIX і XX століттях. Вони цей етап пройшли і потім розчинилися у космополітизмі і наднаціональних конструктах – соціальних і соціополітичних. Ми ж зараз намагаємось розуміти хто ми, звідки ми вийшли, де ми знаходимось і куди йдемо – і в цьому нам допомагає діючий націоналізм.


Молодь, виходячи на футбольні матчі з банерами «Бандера – наш герой», нехай навіть не зовсім усвідомлює. Але він був тим, хто боровся на Україну проти Третього рейху, проти Радянського Союзу, проти совка. Він є антисовковий персонаж. Тому я зараз, все таки, обстоюю принципи українського буржуазного націоналізму. Я пішов від анархізму, бо анархізм спрацював на Майдані.

Це був пік анархічної революції, коли кожен був бойовою одиницею, всі гуртувалися, всі робили спільну справу – кожен як її розумів. Це був абсолютний пік українського анархізму. Але зараз парадигма вже змінилася. І я вважаю, що зараз треба дійсно ставати державником. Треба розуміти необхідність сильної армії, державних інститутів, поліції, освіти. Цим всім має опікуватися держава. При чому, щоб не втратити території – Одесу, Дніпро, Харків – ми маємо вести жорстку мовну політику – гуманітарну українську політику.

– Ви – за жорстку мовну політику, але тема мови дуже часто розділяє українців. Адже у нас в країні багато людей, які російськомовні, і вони дуже люблять Україну.

– Хай російськомовні доведуть, що вони українці. От як відрізнити – стоять дві людини. Один з німець, а другий француз – обидва схожі. Як їх розрізнити? Заговори, щоб я тебе побачив, як казав давньогрецький філософ.

– Сократ.

– Сократ. Так от, якщо говориш російською мовою – ти «русскій». Якщо ти не можеш зробити над собою зусилля… Вчив українську мову в школі, є українське телебачення. Хай там воно не зовсім українське, воно розвивається, але мова – це маркер українства. Іншого нема.

Безумовно, є політичні нації, як Канада, чи Швейцарія. Але швейцарської мови нема, і канадської теж. А є англійська і французька. І там досить серйозне протистояння. Я нещодавно був в Канаді. Провінція Квебек розмовляє французькою і там теж дуже серйозні сепаратистські настрої. Там теж на грані громадянського конфлікту все існує. У Монреалі є райони французькі, а є англійські. Кожен береже свою ауру і територію. І поліція стежить, щоб там нічого не трапилось.

Тому, якщо ми не хочемо, щоб це відбувалося, є великий і потужний механізм у держави – освіта і гуманітарна політика.

– Ви виключно на українську мову перейшли не так давно. Адже у вашому Facebook десь на початку літа ви написали, що тепер – лише стовідсотково українська мова. Ви ще спонукали інших людей до вас долучитися. Що тоді вплинуло на ваше таке рішення?

Дмитро Ткаченко про падіння донецької телевежі та першу гібридну війну (відео)

– Я – російськомовний киянин, народився на Подолі. Мої батьки, всі мої діди і прадіди жили в цьому місті і розмовляли російською мовою. Я виріс в абсолютно російськомовному середовищі. Як я дістався до цієї думки? Не емпіричним, а абсолютно практичним шляхом. Я на якомусь розумовому рівні зрозумів, що якщо ми живемо в Україні, то маємо розмовляти українською мовою.

Ви спитали, як мені давалося це. У мене не було проблем у спілкуванні з моїми російськомовними друзями. В побутовому середовищі, з батьками і друзями, я розмовляв російською. Тоді трапилася у моєму особистому житті така ситуація, що мене не впустили у дім до моїх дітей тому, що я розмовляв з ними українською мовою. Сказали: «В моем доме будут разговаривать только по-русски».

– Я бачила це відео.

– І це був якраз такий епізод, який призвів до каталізації цього процесу. Саме це. Бо мовна війна була давно.

Як народився Орест Лютий – це трапилося в Одесі в 2011 році. Я вів корпоратив досить заможної людини. Я навіть скажу, що з Партії регіонів. І був там присутній Олійник, який зараз втік в Росію, спікер Партії регіонів. Він завжди розмовляв українською мовою. Ну він проголошує тост, якісь вітання, я до нього також звертаюсь українською мовою. Ми поговорили, щось пожартували, і я рушив за лаштунки. Раптом до мене підбігає жінка, організатор, і каже: «Чтобы вы никогда, слышите, никогда не говорили здесь на этой собачей мове. В зале там святой Агафангел, Джарты Василий Григорьевич, жена президента с сыновьями, а вы что?»


Тому я зрозумів, що це війна. Війна на моєму особистому рівні. Я прийняв цю війну, і, в принципі, розумію, що так – мова нас дійсно розділяє. Розділяє нас на українців і росіян.


– Але от, якщо ви згадали те відео, наскільки дійсно зараз мова розділяє вас з вашими дітьми? Принаймні, це було видно з того відео.

– Не мова розділяє. А третя особа.

– Ну по відео видно, що ви не потрапили до дітей лише тому, що принципово не хотіли переходити на російську мову. Так?

– Так.

– От, ви їх не побачили, потім вирішили говорити стовідсотково українською, а далі? Все нормально було? Адже потім було наступне відео – від Сніжани Єгорової. Коли вона їхала в авто і показала – дивіться всі, діти мої говорять російською мовою.

– З дітьми я бачуся. Просто, коли мама пішла працювати і двадцять чотири години на добу працює на одному з телеканалів, нарешті, я можу вільно бачитися з дітьми. У будь-який час, коли її немає вдома. Я приїжджаю, і, слава Богу, няня і водій якось толерантно ставляться до моїх відвідин. Діти мені дуже раді і щасливі, що нарешті батько може приїжджати. У нас з мамою просто розбіжності. Все почалося з Ореста Лютого. Орест Лютий прийшов у наше життя і все –  родина розпалася.

– Наскільки тривалим може бути життя Ореста Лютого? В якому віці він зараз знаходиться?

– Орест Лютий приблизно мого віку. Він, на відміну від мене, не має дітей. Живе з матусею, за легендою – у місті Стрий. Сапає буряки і пише пісні. Мандрує Україною з концертами періодично. Але життя його, думаю, буде тривати доти, доки триватиме війна.


А війна ця довга, і цей конфлікт, я вважаю, тривав понад 350 років і на наш вік ще його вистачить. Вони будуть до останнього триматися – все відійде, Татарстан відійде, Чечня відійде, Далекий Схід відійде, а вони будуть воювати за Україну. Тому, що тут знаходиться пуп України-Русі. Це вісь вільної Київської Русі. Оця паралель – Новгород, Київ, Херсонес-Таврійський – ця Русь справжня, тут серце Русі. Вільної Русі, яка засновувалася на європейських традиціях.


В нас були свої князі. Хоча, насправді, це були царі. І князь Данило Галицький – це коронований король. Тому цю європейську традицію, яка тут збереглася, вони намагатимуться або привласнити собі або придушити. Це такий життєвий тривалий конфлікт, тому, думаю, на Ореста Лютого ще вистачить часу.

– Ви маєте на увазі, що довго триватиме гібридна війна, або, все ж таки, бойовий конфлікт на Сході, і будуть продовжувати гинути люди?

– Він переросте ще в гарячу фазу. Вона буде ще, безумовно.

– Як ви гадаєте, чи зможе Путін собі дозволити наступати і на інші українські території?

– Зможе. Це можливо відсотків на дев’яносто.

– І коли це можливо?

– Я думаю, що це можливо через два роки.

– Чому саме два? Після виборів?

Тарас Чорновіл про страх перед реформами і громадянство Саакашвілі (відео)

– Після виборів Путіна, так. Почне руйнуватися і вичерпається економічний потенціал. І, зрештою, беззуба політика нашого керівництва у гуманітарному плані, призведе до того, що російськомовні регіони, де не ведеться жодна гуманітарна політика, знову підуть на провокації. Розпочнеться гаряча фаза війни на Донбасі і російські війська вирушать у наступ. Я не виключаю, що це буде так званий «коридор в Крим».

– Що має зробити наше керівництво країни, аби цього не допустити?

– Вкладати гроші в армію, максимально співпрацювати з західними державами для вступу чи, принаймні, співпраці з НАТО. Дійсно прийняти ті декорупційні закони, які дозволять сюди зайти західним інвестиціям. І Захід вже має розуміти, брати відповідальність. Сюди зайдуть бізнесмени і вони будуть захищати свої вкладення.

Але найголовніше, я вважаю, має бути гуманітарна політика. Україна має бути в усьому. Це має бути закон про стовідсоткову українську мову в телеефірах, в радіоефірах, в усіх державних інституціях. Україна має мітити свій ареал єдиним маркером – це мова.

Оскільки зараз у військовій сфері, як нам показують, все більш-менш пристойно, то в гуманітарній політиці – катастрофа. Ми програємо знову, «русскій мір» на всіх фронтах знову атакує. Зокрема, в інформаційному просторі. Через два-три роки це спрацює.

– Ну, ви ж могли взяти участь у формуванні гуманітарної політики, вам пропонували в міністерстві культури працювати.

– Я працював – півтора місяці був радником міністра культури.

– Чому лише півтора місяці, чому не залишилися?

– Я не залишився тому, що побачив, наскільки забюрократизована, нецікава і безнатхненна ця праця. Люди там щось декларують, створюють видимість. Я не люблю, коли люди створюють видимість роботи. Я це відчуваю і не хочу бути причетним до цього.

Побачивши всю цю кухню з середини, я усвідомив – мені там немає чого робити. Я взагалі вважаю, що міністерство культури – це опція, яка дісталася нам у спадок від Радянського Союзу. Всі ці звання – народні артисти, заслужені артисти. В мене немає нічого спільного з номенклатурою, бюрократією, чиновниками.

– Але ви для себе відповіли, що саме ви можете зробити для розвитку і процвітання нашої країни? Чи це лише Орест Лютий робить?

– Чому, я теж роблю. Бачите, у нас тут вийшла книжка, яку я хочу вам презентувати, а потім подарувати. Це альманах, який називається «Національна ідея модерної України», тут зібрано тридцять інтерв’ю з видатними українцями.

– Це просто скарбниця.

– Це скарбниця, так. Це проект, до якого я довго йшов.

– Довго – це скільки?

Давид Сакварелідзе про громадянство Саакашвілі, тітушек Порошенка і зустріч в Краковці (відео)

– З дев’яностого року. Я тоді вперше замислився, будучи ще студентом театрального інституту, у нас були дискусії під час Революції на граніті. В чому ж полягає національна ідея України? Тоді вона полягала в тому, щоб вийти зі складу СРСР. Потім, коли нам на голову впала незалежність – економічне процвітання. Потім, у 2004 році – громадянські свободи. І так далі. Тобто, національна ідея – це процес видобування і викресування національної ідеї.

Я вам хочу подарувати цю книгу, ми її вже презентували в Києві і зараз їдемо з нею на Львівський форум. Вона ілюстрована роботами найкращих українських плакатистів. Це теж наш проект «Український патріотичний плакат». Ми підтримуємо українську модерну генерацію художників, письменників. І робимо якісь матеріальні штуки, які, я дуже сподіваюся, будуть корисними усім тим, хто цікавиться нашою сучасною історією.

– Скажіть, будь ласка, який зараз для наших глядачів основний меседж в цій книжці? І яка, все ж таки, національна ідея модерної України?

– По факту спілкування з тридцятьма учасниками і навіть більше, бо є інтерв’ю, які увійдуть у другий том, я дістався висновку, що українська національна ідея – це одвічний рух в пошуку національної ідеї. Її усталити або охопити, як то робив Радянський Союз, неможливо. У нас немає сталої форми, яку можна було б висунути на прапор.

У принципі, є одне слово, яке мені дуже до вподоби. Це слово «воля». Воля, як свобода і прагнення свободи і як вольовий рух до цієї свободи. Це така дуалістична форма. Тобто це воля до волі. І це на мою думку, ця сварга, спіраль трипільська.


Ми знаходимося якраз в тій історично-ментальній спіралі розвитку буття, яка дає нам весь час можливість відроджуватися. Нас закатують в асфальт – ми пробиваємося. Нас зрізають під корінь – ми все одно відновлюємося. Немає жодних передумов для зникнення України, хоча її закатували всі. Її закатували росіяни, її закатували поляки, а ми живемо – попри все. Бо Україна – це вибір.


Це дається не за правом народження, українцем треба стати. Українці – це орден людей, які свідомо обирають Україну як країну, культуру і ментальність. Є люди, які не спроможні на цей вибір, вони номінально називаються українцями, мають паспорт. Але по суті є приналежними до «русского міра». Це складні моменти. Є багато гібридних українців. Які за фактом народження є українцями, але мова російська, «дєди ваєвалі», «русский шансон» і так далі. Тобто, вони належать до російської культури. А українська і російська культури – різні. Як і мови. Російськомовні українці – це росіяни.

– Є люди, на тій же Дніпропетровщині, Харківщині, які дуже люблять Україну, але вони є російськомовними.

Денис Казанський про клани на Донбасі, заморожену війну та амністію бойовиків (відео)

– А чому вони не можуть здійснити вольовий акт і перейти на українську мову?

– Може вони зараз подивляться наше з вами інтерв’ю і дійсно зроблять висновки. Може ви їх переконали.

– Це ілюзії, вони не переконалися. «Русскоязычный украинец» – це як яблукоподібна груша. Так хто ти – яблуко чи груша?

– Скажіть, будь ласка, Антіне, як ви гадаєте, від президента наскільки багато залежить в Україні?

– Не так багато, як в Росії, і не так багато, як би хотілося. Але якщо президент перебере на себе багато повноважень, то це вже дійсно буде хунта якась. Але я вважаю, що президент мав би бути більш послідовний.

Я не буду давати поради, але у нас сформована така політична система, коли є, так звані, важелі впливу. Один важіль – це президент, контрважіль – це Верховна Рада. Я скажу так: Порошенко багато робить для України. Якщо його ненавидить Росія і хоче його сковирнути будь-якими способами, то, значить, він все правильно робить.

– Тобто, якщо б завтра були вибори президента, ви б віддали свій голос знову за Порошенка?

– Я скажу так, що він – найбільш компромісна фігура в нашому політикумі для того, щоб зберегти оцей невеличкий, але сталий поступ. Він є, і це вже добре. Динаміка його дій позитивна. В плані отримання безвізу, того, що відроджується армія, поволі зрушується питання тих же доріг. І те, що стосується зовнішньої політики, я маю на увазі спілкування з західними партнерами, які підтримують нас і не знімають санкції з Росії, – це велике досягнення президента і його напрацювання.

На зовнішньому фронті він все робить правильно. Внутрішній фронт кульгає, безумовно. Інколи я бачу, що він оточує себе людьми, які роблять йому більше шкоди, ніж якогось позитиву. Є кандидатури, той же колишній голова адміністрації. Це людина, в якої абсолютно проросійські видання. Дивні якісь такі посадові історії. Я не політолог, мені важко судити. Тому мої судження можна вважати судженнями неофіта і вони абсолютно суб’єктивні.