За кількістю подвійних паспортів лідирує Київ, а не Закарпаття – Геннадій Москаль

– Чим на справді є план дестабілізації ситуації на Закарпатті, який хакери виявили у листуванні Суркова?

– Документ суперечливий. Або його писали люди, які абсолютно не володіють інформацією про ситуацію на Закарпатті, або це фальшивка.

У цьому сенсі прописані дурниці. Вигадали русинів. Вони були ще за Австро-Угорської імперії. До 1939 року людям видавали свідоцтва, де було прописано «русин». Зараз вони трансформувалися в українців. Ті ж, хто себе не самоідентифікував, продовжують вважати русинами. Але їхню роль перебільшують. Жодного підпілля вони зробити не можуть.

Якщо людина вважає, що лишилася на рівні розвитку Австро-Угорщини й ідентифікує себе русином, так це її право. Не можемо його забрати. Це одна з політичних свобод. Хай буде русином. Така особа не веде політичну діяльність, яка заборонена Кримінальним кодексом України.

До того ж документ складено абсолютно безграмотно з купою граматичних та фактичних помилок.
90% тексту – брехня й вода. Не відповідають дійсності та не мають жодного підґрунтя. Деякі наведені дати виконання завдань давно минули. З написаного нічого не збулося, не готується і готуватися не могло. Наприклад, не зрозуміло, навіщо захоплювати міжнародний аеропорт, якщо він взагалі не працює.

– Чи є сепаратистські настрої на Закарпатті?

– Нічого подібного не має. Це такий же міф, як проведення виборів у «ЛНР» і «ДНР». Усе тихо й спокійно. Подібна інформація не має під собою жодного підґрунтя.

Маємо чудові відносини з Угорщиною, її політичними партіями та громадськими організаціями.
Зараз на закарпатському телебаченні є вісім національних програм: русинські, угорські, словатські, ромські, російські, німецькі. Але ніхто не говорить про від’єднання чи приєднання.

– Яка ситуація з подвійними паспортами на Закарпатті?

– Спокуса мати паспорт однієї із країн Європейського Союзу є не лише в мешканців Закарпаття. За кількістю подвійних паспортів взагалі лідирує Київ. Просто, завжди хтось на когось мусить перекидати звинувачення.

Паспорт будь-якої країни ЄС, особливо, які належать до Шенгенської угоду, надає багато прав та привілеїв. Люди отримують можливість вільно влаштовуватися на роботу, проживати не обмежену кількість часу у країні, право на лікування. До того ж діти можуть безкоштовно навчатися у вищих навчальних закладах країн Євросоюзу.

Тому отримання таких паспортів на Закарпатті має лише прагматичну мету, жодної політики тут нема.

– У середині 2000-х ви були постійним представником президента в АР Крим. Чи були відомі вам факти, що мешканці півострова мали два паспорти – російський та український?

– До 2014 року кримчани не мали російських паспортів. Громадянину України він тоді нічого не давав: ні безвізового режиму, ні вільного працевлаштування чи навчання. У Росії можна було вчитися і з українським паспортом. Тоді жодних обмежень не було. Мати російське громадянство кримчанам не було сенсу.

Єдине, що тоді виявили у Криму – наявність українських паспортів у моряків Чорноморського флоту Російської Федерації. Це сталося, бо закон трактував, що українське громадянство надавалося всім, хто на 24 серпня 1991 року перебував на території України. От під цю гребінку всіх моряків Чорноморського флоту РФ і зарахували в українське громадянство.

– Чи все робили правильно, щоб зберегти Крим?

– Українська центральна влада недопрацювала. Росія ніколи б не захопила півострів, якби там не було проросійських настроїв. А вони були й про це говорили.

У Криму створювалася купа проросійських партій, громадських організацій. Коли я очолював представництво президента на півострові, не було такого дня, щоб вони не збиралися на мітинг. Мене ідентифікували не інакше, як «бандеру», бо родом із західної України. Тому мітинги супроводжувалися гаслами «чемодан, вокзал, бандеровщина».

Попри велику кількість спецслужб, але ніхто ж не помітив, що партія Сергія Аксьонова «голови» кримського уряду, має аналогічну проросійську програму, як і партія його батька у Молдові, який готував сценарій Придністров’я. Вони один в один, навіть кома ніде не переставлена. Невже не видно було, що триває експорт, тиражування й клонування проросійських партій. Таких плодилося безліч. Але ж самі себе вони не реєстрували. Це могло зробити Міністерство юстиції України, або його структурні підрозділи на місцях. Вище політичне керівництво вважало, що до Криму можна поїхати, покупатися, відпочити, а далі хлопці – майтесь.

Зокрема, Москва чудово розуміла: якщо не розгромити кримських татар, не розбити їхню єдність, прийти до Криму росіяни не зможуть.

Тому з Узбекистану та інших країн Середньої Азії, нібито на роботу, до Криму привозили людей.
В Узбекистані політичних партій немає. Усе невдоволення режимом там переростало в різні ісламські секти. Так, у Криму, вони почали активно нав’язувати одну з них – Хізб ут-Тахрір, яку навіть Європейський суд із прав людини визнав терористичною організацією. Заборонена вона і в Росії.
Але місцева влада Криму дозволила Хізб ут-Тахрір. Вони підтримували цю ісламську секту, бо ідеологи пояснювали, що допоможуть розгромити Меджліс та посприяти, щоб якомога більше кримських татар були підконтрольними Верховній Раді Криму.

Хізб ут-Тахрір мали телепередачу на державному каналі, яка виходила щонеділі, та власне друковане видання, яке фінансувала Рада міністрів АР Крим.

Меджліс був категорично проти, але центральна влада не реагувала. Так, Росія ростила цей рух. У Хізб ут-Тахрір вступили не один десяток кримських татар. У такий спосіб РФ вбила єдність кримських татар, знекровила рух спротиву. Частина давала відсіч, але були й такі, що пакували речі й втікали, розуміючи, за причетність до Хізб ут-Тахрір Росія їх арештовуватиме. Що й сталося.

– Чому центральна влада не реагувала?

– Це питання не до мене. Ще у 2009 році говорив, що буде біда, бо усе це не із проста робиться.
Були й інші чинники. Недопрацювали в тім, щоб об’єднати українську громаду у Криму. Вона була розділена й постійно чекала, що все їм має дати Україна.

– Зараз центральна влада краще реагує?

– З більшістю викликів цілком справляється місцева влада та наявні спецслужби. Уважнішими треба бути лише до областей, які мають спільні кордони з Російською Федерацією. Там усе ще є особи, які підтримують Володимира Путіна та ідею «руского міра». У решті областей, зокрема Закарпатській, сепаратистських рухів немає.

– Зараз робимо все можливе, щоб зберегти Україну?

– Важко вберегтися від брехливої інформації, яка підриває довіру. Зараз жодна область, державний, політичний чи громадський діяч не застраховані від недобросовісних користувачів інтернету, які можуть розмістити таку інформацію з будь-якого куточка світу. Потім мусиш доказувати, що ти не сепаратист, як от закарпатці сьогодні. До того ж анонімним хакерам чомусь вірять більше, ніж тим, хто все бачить на власні очі.

Загрозу несуть і люди, які в очі говорять, що Україна понад усе, а потім йдуть писати в Росію зовсім інше. Виявити їх складно. Особливо, якщо врахувати, що після окупації зі Служби безпеки України вийшли одиниці, із МВС ніхто не вийшов, із внутрішніх військ лише 5%, з армії не повних 10%, а половина повернулася назад. Такого зрадництва не було навіть у 1941 році.

Ольга Головка