– Після року існування поліції як змінилася ситуація у правоохоронних органах?
– Система в жалюгідному стані. У Грузії справді хороша патрульна служба і вона працює чудово. Там немає хабарів. Там взагалі немає жодної можливості як дати хабар, так і взяти його. Я провів експеримент, перетнувши осьову десь у селі, це порушення зафіксували камери. На наступному пості мене зупинили, з машини вийти не дозволили, чітко пред’явили претензії. Штраф становив приблизно $50. Якщо зробиш це вдруге – тоді $100.
У мене немає претензій до грузинських друзів. В Україні вони зробили технічну форму: всіх прибрати і набрати нових. Але це не реформа, а лише її частина. Проте всі так захопилися цією маленькою формою, що подумали: реформа почалася.
Вона була публічною і не вирішила проблему з профілактикою злочинів, із їхнім розкриттям та боротьбою зі злочинністю. Ця публічна реформа абсолютно не впливає, хіба що якийсь маленький відсоток, на стан злочинності в суспільстві.
Зовнішній лиск
– Поліція була навчена надто швидко?
– Це правда. Але я не можу сказати, що погано навчили. Просто часу не вистачило. Найімовірніше, поліцейських навчали загальним формам, а не конкретиці. Наприклад, плану перехоплення. Що сталося? Грузини зробили зовнішній ефект, вони врятували імідж міліції. Підняли його на вищий рівень, за це ми маємо бути вдячні. Цю частину функцій вони виконали.
Але потім ненавченість конкретиці проявилася. У гонитві за BMW, наприклад. Це була погоня навіть не за злочинцями, а лише за ймовірними злочинцями. Тоді й відбулася ця перша перевірка. Її результат виявився незадовільним.
Це і розмова в ефірі, власне переслідування, потім момент захоплення і затримання – вони були дуже сумбурними, неправильними, небезпечними для себе й для оточення. Але найстрашніше – це стрільба. І тут важко сказати, чи це була стрільба на ураження, чи на попередження. Це дало страшний антиімідж і привід для того, щоб критикувати поліцію.
– Але до появи поліції суспільство справді не довіряло міліції.
-Так звана люстрація, яка розпочалася наприкінці 2014 року… Професіонали, які були середньою ланкою, оперативно-слідчі групи опинилися в підвішеному стані.
По-перше, суспільство ненавиділо поганих ментів. Але це почуття перенесли на всю систему правоохоронних органів. Неважливо хто і які функції виконував. Якщо ти міліціонер – ти винний. Від часів Майдану ніхто свої функції не виконував здебільшого через боязнь.
По-друге, не було керівництва, яке повело би за собою. Сталося так, що залишилися без нього, а, крім того, міліціонери виявилися вигнанцями.
Замість реформи почалося скорочення. Багатьох звільнили і стали набирати нових. І тут почалися помилки за помилками. Не всі атестаційні комісії були професійно підготовленими. Наприклад, на співбесідах вони ставили таке запитання: «А де ви були під час Майдану?» Хіба це непрофесійно?
Бум «гастролерів»
– Скорочення професійних оперативників позначилося на рівні злочинності?
– Злочинний світ чудово володіє інформацією. У них це називається «тримати дорогу». Вони зрозуміли, що добрих професіонали вимили. В результаті з усієї території колишнього Радянського Союзу до нас потягнулися «гастролери».
Іще й наші не дрімають. От, наприклад, я вже близько трьох років спостерігаю, як росте кількість груп кишенькових злодіїв, які працюють лише в центрі Києва. Кожного дня лише в метро, не кажучи вже про товкучки, налічував кілька десятків кишенькових злодіїв.
Основні жертви – приїжджі з периферії, які абсолютно не орієнтуються. В метро на вокзалі працювали кілька груп, багато кавказців. І це був професіоналізм найвищого рівня. Навіть наші фахівці, яких готували десятки років, таких беруть із значними зусиллями. Той, хто самостійно намагається затримати кишенькового злодія, ніколи цього не зробить. Пропаща справа. Все перетвориться на конфлікт і бійку, де ти ще й будеш винним.
– Напевно, не всі потерпілі заявляють у поліцію?
– Так, є латентна злочинність. Це частина незареєстрованих і невідомих злочинів, яка була завжди.
Вона була і в період Майдану. Приїздить родина, припустимо, із Західної України на вихідні в Київ. Усі добре одягнені, вони сідають у метро на вокзалі. В цей час їх обкрадають. Ви думаєте, хтось з них скаже, що у мене хтось із майданівців украв гроші? Не говорили про це в 2013-2014 роках.
Ті оперативні працівники, які залишилися, тягнуть на собі навантаження вже навіть не в десятки, а в сотні разів більше, ніж раніше. У деяких підрозділів, де є один слідчий, може бути до 200 кримінальних справ.
Те ж саме і в оперативному середовищі. А це вже не слідчий, це той, хто повинен по заяві про скоєний злочин побігати, посидіти в засідках, опитати десятки людей, зокрема здійснити поквартирний обхід. Якщо це квартирна крадіжка, то треба вибудувати засідку, провести багато зустрічей з агентурою.
Злочинці це відчули і розперезалися. Тут ще наїхало багато «гастролерів». От у Грузії є закон про злодіїв у законі. Більшість авторитетів насильно вивезли за межі країни. Куди вони поїхали? До нас. У нас же демократія, а вона не передбачає жорсткого ставлення.
Сьогодні ми втомлюємося від злочинного світу в співвідношенні 1 до 100. Як найпростіша злочинна група навіть із людей, які не є у нас на обліку, перетворюється на злочинне середовище? У групі з’являється молодий аналітик, пов’язаний із злочинним світом. Її учасники закуповують за хороші гроші камери, новітні технічні розробки і працюють біля всіх торгових центрів і представництв, де стоять черги, біля всіх елітних дитячих закладів. Особливо рано вранці, коли батьки підвозять до школи своїх дітлахів на дорогих машинах і залишають в авто дуже дорогі речі. Поки вони повели дітей – грабіжники їх «шльопають». Потім на ці гроші купують нову дуже дорогу апаратуру. Правоохоронці не можуть придбати таку, бо немає грошей.
Не вміють шукати
– Є ще величезна кількість автоугонів…
-Це вже працює окремий прошарок фахівців. Високо професійна група працює з новітньою технологією, яка розкриває будь-яку машину. Спочатку вони займаються перевіркою, тобто підбором коду. Машину та її господаря супроводжують зі своєю розвідкою, ведуть щоденник, знають досконально графіки пересувань господаря, членів його сім’ї, хто з ким дружить. Все, вважай, що машина вже їхня.
Після угону за допомогою нашої незнищенної бюрократії вони швидко і технічно перероблюють усю документацію. Такі крадіжки найчастіше скоюють «на замовлення». Клієнти зазвичай багаті люди. Наприклад, дружина розбила машину. Ось вона підбирає собі таку саму, дає замовлення, оплачує його – завдання злодіїв лише походити і знайти. У них є спеціальні відстійники і люди, які з документацією на «ти».
– Поліції справді важко знаходити таких злодіїв?
– Вона ненавчена. Ми десятки років вчили, як перевіряти викрадену машину. У процесі навчання ми створювали цілу інфраструктуру. Я був керівником підрозділу Київського карного розшуку з угонів автотранспорту. У мене були представники в кримінальному розшуку, ціла група співробітників ДАІ, яка не стояла на дорогах, а займалася розшуком викрадених машин. Це дуже довга і копітка робота. А сьогодні стався розрив.
Окрім автоугонів, є ще тіньові структури, які наживаються на торгівлі військовим майном, зокрема й зброєю. Я зараз не про злочинців, у них зброя як була, так і є. Я кажу про соціальне середовище, представники якого не були на обліку. Тепер раптом вони отримують доступ до зброї.
Дякуємо, звісно, грузинам за те, що вони зробили. Але це була лише технічна частина. Це те ж саме, якщо хтось із українців приїхав би до якоїсь іншої країни, щоб зробити найкраще, що було в Україні. От ми технічно і зробили б: усіх звільнити і набрати нових.
Але кістяк професіоналів потрібно повернути назад, не звинувачувати всіх без винятку. Якщо хтось у чомусь і винний, то ці звинувачення треба пред’являти адресно, комусь конкретно, а не всьому «ментовському» корпусу.
