Кого утримують у таємних в’язницях СБУ, чому до України їдуть злодії в законі, а також чи можливо якісно боротися з організованою злочинністю – про це Politeka розповів екс-голова Пенітенціарної служби України Сергій Старенький.
– Наприкінці минулого року ВР проголосувала за багатостраждальний «Закон про амністію». Як цей закон вплине на криміногенну ситуацію в державі?
Проблема полягає в тому, що цей закон поширюється на учасників АТО. Маємо запит з боку суспільства – розглядати діяльність осіб, які перебувають в АТО і чинять там протиправні дії. Це зрозуміло. Однак з правового погляду тут виникає конфлікт з уже чинними законами.
В Україні не оголошено військовий стан. Офіційно в нас – Антитерористична операція, в якій беруть участь правоохоронні органи. У Законі про амністію вказано, що цим особам прощаються багато злочинів, які не пробачаються звичайним громадянам. Усе це створює конфлікт у чинній кримінології.
Тому свого часу цей закон ветував президент. Експертне середовище також обурювалося. Усі збіглись на думці, що в тому вигляді, в якому його було вперше представлено, закон не робочий – не відповідає духу кримінального права.
– Чинний закон уже всіх влаштовує?
– У принципі, так. Хоча він і нагадує пропагандистську акцію. В одній статті закону йдеться, що учасників АТО звільняють від відповідальності. Водночас інші статті забороняють звільнювати цих людей. Тут є протиріччя.
Сьогодні в місцях позбавлення волі перебуває близько 200 чоловік, які мають статус учасників бойових дій в зоні АТО. З них реально під амністію потрапить людей 30-40.
Валерій Кур: Після реформи поліції почалися помилки за помилками– Ви критикували Закон Савченко. Що з ним не так?
– Я його і зараз критикую. Чекаю, коли ж здоровий глузд візьме гору в стінах ВР. Там взагалі відбувається парадоксальна ситуація. 260 осіб проголосували за цей закон. Нині всі кричать, що помилилися. У той же час нічого не роблять, щоб його змінити.
Проблема Закону Савченко полягає в тому, що він пропагує одні цілі, переслідуючи при цьому зовсім інші – приховані. Суспільство їх відчуло дуже швидко: зростання злочинності, масове звільнення засуджених з місць позбавлення волі.
Повипускали тих, хто сидів за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Тут маємо і безконтрольність держави над цими людьми. Гасла закону були красивими. Ініціатори говорили, що в СІЗО погані умови утримання. Хоча, виходячи з логіки Закону Савченко, ніхто ці умови міняти не збирається. Вирішили просто компенсувати “незручності”.
Ще одне гасло – потрібно розвантажити слідчі ізолятори. Як показує статистика, нічого так і не розвантажили. Колонії – так, а слідчі ізолятори як були переповнені, такими і залишилися. Умови там – нелюдські. Їх навмисне в останні роки такими створювали.
– Чому?
– Держава взагалі не виділяла фінансування на утримання СІЗО. Логічно, що все з часом розвалюється.
– Чи можливо змінити цю ситуацію? Адже в харківській Олексіївській колонії не так все й погано. За окрему плату там навіть басейном можна користуватися.
– Проблема тієї ж Олексіївській колонії, як і низки інших колоній Харківської області, полягає в тому, що вони завантажені роботою. В цьому є свої плюси і мінуси.
Раніше законодавство зобов’язувало всіх засуджених працювати. За рахунок цього колонія заробляє гроші, має фінанси для поліпшення побутових умов. Зокрема, засуджені отримують зарплату.
З іншого боку, в колоніях, які завантажені роботою, адміністрація вибирає позицію жорсткого правопорядку. Багатьом засудженим не подобається, що від них вимагають багато працювати. Така позиція підтримується багатьма правозахисниками, які на цьому заробляють гранти.
Звичайно, засуджений не повинен валятися на ліжку. При цьому, не повинні порушуватися також права людини.
Корупційна піраміда пенітенціарної служби замикається на одній людині– Тюремна система може бути самодостатньою – і гроші заробляти, і права людини не порушувати?
– Може. Тут не треба велосипед вигадувати. Раніше Пенітенціарна система входила до складу МВС. Всі об’єкти, якими користувалося МВС (санаторії, клуби тощо), були побудовані на гроші, які заробляла Пенітенціарна система.
Зараз систему можна побудувати таким чином, щоб вона приносила прибуток державі. Крім того, в засудженого була б можливість заробити собі грошей. Вийшовши на свободу, він мав би можливість почати нове життя.
Держава такої можливості не дає. Нещодавно з київської колонії вийшов ув’язнений. Він три роки відпрацював в цеху. Держава однією рукою платила йому зарплату, а іншою забирала податок – за їжу, проживання. В результаті бухгалтерія запропонувалачоловікові забрати всю зароблену зарплату – 7 гривень. Людині потрібно було доїхати додому в іншу область. Співробітники адміністрації дали йому зі своєї кишені 100 гривень. Вони знали, що людина нормальна, не збирається чинити злочини.
– Система заганяє людину в глухий кут?
– Так. У колишнього ув’язненого немає роботи, грошей. Найчастіше вже немає і житла, соціальних зв’язків. Програма соціальної адаптації у нас не працює. Засуджені знаходяться у підпорядкуванні Пенітенціарної служби. Гроші на реалізацію програми держава виділяє Мінсоцполітики. Природно, вони один одному не потрібні. В результаті – люди часто повертаються до колишнього життя.
– Таємні в’язниці СБУ – чи існують вони?
– Існують і таємні, і явні. Генпрокурор Луценко, уповноважена з прав людини Лутковська ще влітку офіційно заявили, що вони відвідали СІЗО СБУ в Києві. Мовляв, перевірили, всюди порядок. Вони, напевно, забули, що Україна ще в 2003 році прийняла на себе зобов’язання прибрати всі в’язниці, крім пенітенціарних.
Відомча в’язниця – це підрозділ, де є можливість тиснути на затриманих. Тому їх і погодилися закрити. У той же час ми бачимо, що генпрокурор закриває очі на їхнє існування. Хоч це і незаконно.
Крім того, СБУ починає створювати установи, де розміщує людей на лінії розмежування в зоні АТО. Можливо, це і потрібно. Але тут не повинно бути хаосу. З терористами виправдані додаткові заходи безпеки, але це повинно відбуватися в законний спосіб. Зокрема, депутати мусять прийняти закон, який би регулював перебування цих людей в подібних місцях. Тоді у кожного буде можливість захистити себе в суді.
– Хто найчастіше сидить в таких в’язницях?
– Як правило, це підозрювані в тероризмі, або люди, до яких у СБУ є претензії. Це не в’язниця в нашому розумінні. Швидше – приміщення, наспіх обладнане, з решітками. В цьому і проблема – такі заклади не мають офіційного статусу в’язниці. Фактично, маємо захоплення людей, що теж є злочином.
Легалізація зброї в Україні: самозахист чи потенційна небезпека?– Що сьогодні відбувається у злочинному світі?
– Правоохоронна система України – абсолютно беззуба. Не може реально протидіяти організованій злочинності. Що там говорити – вона не працює навіть на побутовому рівні.
Злочинці все більше і більше нарощують свої можливості, структуруються. Раніше було багато дрібних самостійних ділків, яких зовсім просто ловила міліція. Зараз вони всі об’єднуються. Ділять сфери впливу, створюючи свого роду касти. Наприклад, є групи, які бомблять тільки дачі або працюють з крадіжками машин. Це все стає масовим явищем. Всю цю справу підмітають під себе злодії в законі, які, за своєю суттю, є верхівкою айсберга злочинного світу.
– У чому суть інституту злодіїв в законі?
– Дістався нам у спадок від КГБ. Ця схема була придумана, щоб управляти всередині колонії величезними масами засуджених. Охорона не могла з цим справлятися.
Згодом злодії в законі трансформувалися. Якщо раніше для них було обов’язково відбувати покарання в місцях позбавлення волі, то зараз це нижче їхньої гідності.
Є злодії в законі з різним авторитетом. Вся піраміда звужується до верху. Вершина знаходиться в нашого сусіда. Як правило, найвпливовіші – російські злодії в законі. Ні для кого не таємниця, що всі вони змушені співпрацювати з російськими правоохоронними органами. Зокрема, з ФСБ. Інакше їх або посадять, або просто вб’ють.
Так що злочинність, яка набирає обертів в Україні, має прямий контроль з боку ФСБ.
– Кому в Україні вигідно, аби правоохоронні органи були лояльними до злочинності?
– Це вигідно тим, хто зараз займається «реформами». В Україні зі злочинністю боряться дві структури – поліція і СБУ. Остання повинна реагувати на організовану злочинність.
За часів Майдану багато говорили, що ФСБ керує СБУ. Ви чули, щоб за останні три роки СБУ реформовали? Всі залишилися на своїх місцях.
Були знищені величезні масиви інформації до 2013-го року проти злодіїв в законі. Також залишилося дуже мало людей, які вміють боротися з організованою злочинністю. І то, їм цікавіше контрабандою займатися. Адже тут гроші є, не потрібно з якимись бандитами і вбивцями розбиратися.
З іншого боку, ми маємо поліцію. Вона сьогодні повністю дезорієнтована. Акцент зроблений тільки на патрулюванні. Карний розшук і управління по боротьбі з організованою злочинністю (УБОЗ) повністю розігнані. Рік поліція працювала без права на оперативно-розшукову діяльність. Вся агентура, яка була у слідчих, законсервована, або ж не працює. Виходить, немає інструментів, які б боролися зі злочинністю.
Бунт у Лук’янівському СІЗО: версія Генпрокуратури– Чи існує рецепт вирішення цієї проблеми?
-Потрібно створити серйозний орган протидії організованій злочинності на рівні поліції. У 90-х роках це був УБОЗ. Зараз можна взяти ту ж модель, застосувавши нові механізми з набору людей. Як частина МВС нова структура працюватиме на законній підставі. Негайно потрібно прийняти для неї нормативну базу – що можна, а що не можна робити.
Друге – система відбування покарання повинна бути такою, щоб люди відчували, що вони дійсно ізольовані від свого колишнього середовища. Зараз в тюрмах – вільний телефонний зв’язок, повії. Хто завгодно може зайти в колонію.
Є боротьба зі злочинністю, є відбування покарання і в середині має бути система судів, яка повинна бути незалежною і нікого не боятися – ні прокуратури, ні злочинців. Ці три кроки дозволять на серйозному рівні протидіяти злочинності.
Романія Горбач, Владислав Руденко
