Телетайп: безцінні депутатські мощі

А от у нас у Верховній Раді спромоглися!

Це про багатосерійне обговорення в регламентному комітеті подань Генеральної прокуратури на зняття депутатської недоторканності. У головній ролі Бетмена — Юрій Луценко, лиходіїв Готема — різнофракційні депутати.

І ось тут виникають питання. Здивовані. Думаю, не лише у мене.

Це зрозуміло, що Луценко повинен демонструвати серіальну об’єктивність, мовляв, «справедливість — моє ремесло», партійна приналежність підозрюваних депутатів закон не хвилює, всі нарівні, нардеп — не рука і навіть не кишеня бога.

Але у президента Порошенка — зовсім інша сюжетна лінія. Він у цьому серіалі той, хто начебто ні до чого, а сам стоїть за подіями. Президенту треба пенсійну реформу проштовхувати, медичну, а також розблокувати сакраментальну тему з продажу сільгоспземлі. Інакше МВФ зовсім перетвориться на хатку на курячих ніжках, що твердо повернулася до нашого лісу, як це місце у хатинок називається, а… гузном. А без зовнішніх запозичень наша економіка як пробите колесо без підкачки.

Відповідно, всякі розслідування, а тим паче замахи на цю саму недоторканність, заради якої багато хто до ВР і йшов, депутатів дуже замучують. Причому хтось стає поступливим, а хтось навпаки – закушує губу та втрачає самоконтроль. І починає говорити та навіть викладати до Мережі зайве на кшталт утікача Олександра Онищенка.

Тобто наїзд на депутатів напередодні важливих голосувань — тема ризикована. І тут може бути два варіанти пояснення.

Перший: президент цілком у майбутніх голосуваннях упевнений, потрібні голоси у нього в кишені й жодним радикальним голубом з неї не випурхнуть. І взагалі, влада міцна як ніколи до, після і під час.

Другий: нас очікує щось на кшталт перекидання ігрового столу, коли карти летять на підлогу і вже не має жодного значення, хто які робив ставки. А важливо лише те, хто тримає рахунки казино. Вибори, конституційна реформа, воєнний стан, ескалація бойових дій — список опцій додається.

Варіант, що генпрокурор раптом перейшов у абсолютно автономний режим, не розглядається як лженауковий: Юрій Віталійович — гравець, що здобув собі високий ступінь самостійності, але все одно залишається командним.

Тому в сьогоднішній активності Генпрокуратури вкупі з НАБУ розумніше угледіти прагнення підвищити електоральний рейтинг влади як такої. Однак те, що відбувається під час засідань регламентного комітету, виходить за рамки будь-якого сценарію. Хіба що його автором виступає реінкарнований Франц Кафка, який підсів на траву.

Особливо феєричні епізоди з Олесем Довгим та Андрієм Лозовим.

Довгий вимагає, просто наполягає, щоб подання на нього було винесено в сесійну залу. Баламутить із приводу того, що єдина його провина за все життя — це те, що він проголосував за призначення Луценка генпрокурором. І тут же засмучується з приводу того, що відсутність профільної освіти генпрокурора, мовляв, призводить до таких «непорозумінь». Людина, яка стала символом корупційної діяльності «молодої команди Черновецького», абсолютно переконана, що сховається за колегіальністю ухвалених свого часу рішень Київради щодо виділення землі. Ніби все давно відіграно, затерто, поховано і не розкопається.

Розумієте, Довгий почувається настільки інтегрованим у владну команду Порошенка, що ні в залі парламенту, ні в суді загрози для себе не бачить. Хіба що вголос не заявляє: «А що ви мені зробите, лохи демократичні законослухняні? У вас немає закону проти Кості Саприкіна, тобто Олеся Довгого».

Із Лозовим — просто антреприза. Партія Олега Ляшка взагалі схильна крутити кіно з приводу і без приводу, але тут шоу небувале, із залученням славних предків і їхньої творчої спадщини. А також творів поки що не надто відомих вангогів і муміфікованих артефактів.

Ви думаєте, Андрій Лозовий через вроджене недоумство взяв і вніс до своєї електронної декларації в графу «Цінності понад 120 тисяч гривень» картини авторів, які не продаються на аукціонах, колекцію аналогічних вин, мощі святих і — головне — партквиток Радикальної партії? Зовсім ні! Це він так разом з іншими нардепами демонструє, що спроби громадського контролю доходів і витрат можновладців приречені на невдачу. Жартує він так над усіма нами! Оголошує мощі безцінними, мудрує щодо святотатства і погрожує Страшним Судом оточенню, а сам, насмішник, оцінив їх мінімум у 120 тисяч. Без рішення Священного Синоду, до речі.

Це як селфі під час аукціонного обіду з якоюсь замміністершею — безцінно. А якщо вона ще з вермішеллю з рота — то свято!

При цьому тема свіжа, преса в захваті, всі цитують, увага громадян гарантована. Яскравий інформаційний привід. Загалом, піднімається електоральний рейтинг — і партії, і її радикального лідера. Вагома заявка у кастингу на спаринг-партнера Петра Олексійовича на президентських виборах. А таке спарингування обіцяє просто грандіозні перспективи — і фінансові, і владні. У переддень цього рогу достатку є прямий сенс нівелювати значимість електронних декларацій та інших спроб контролювати наших народних обранців.

Це незатьмарена політтехнологія нового рівня.

Що особливо насторожує мене як громадянина — не бояться ж анітрохи. Відчувають цілковиту безкарність. Іще ніколи за весь час існування ВР не було так багато подань на зняття недоторканності. І ще ніколи депутати не ставилися до цього настільки демонстративно байдуже і навіть із знущанням. Немов безсмертні господарі життя, перелітні птахи Гамаюн.

Дограються ж, аноцефали…

А серіал триватиме. У залі, найімовірніше, знімуть недоторканність із Максима Полякова, Борислава Розенблата — ці очевидно вийшли за огорожу і залізли на заборонену територію: справжня «бурштинова мафія» такого не прощає. Також повернення до майже звичайних громадян загрожує Михайлу Добкіну, Олесю Довгому й Андрію Лозовому — ці очевидно напрошуються, та ще й є «особистими улюбленцями Луценка», яких він постарається дотиснути в сесійній залі. Але потім — мінімум шансів на результативне судове розслідування та обвинувальний вирок. Зате радісно потирають долоні та готують банки для закопування діячі судової системи.

На тлі серіальних засідань у ВР якось непомітно минули значно важливіші, на переконання «Телетайпа», події. Йдеться про оприлюднений список кримінальних проваджень проти власників ПриватБанку.

Тобто Ігор Коломойський почав юридичну боротьбу за повернення своєї улюбленої справи. Влада прогнозовано вдалася до силових заходів. І ставки на переможця робити вкрай складно.

За спиною президента Порошенка — вся міць нашого карального правосуддя. Котру роз’їдає корупційною іржею. Але ми знаємо, який продуктивний Коломойський у всяких юридичних колізіях. Але ще винахідливіший він у веденні нестандартної боротьби з владою. Ми ж не забули, хто був основним спонсором «Правого сектору» на Євромайдані?

Є й інші моменти. ПриватБанк благополучно вистояв проти кібератак із боку агресора. Бо він працює на Linux, а також самописному софті. Але це зовсім не означає, що десь там усередині немає невидимої «червоної кнопки», яка вирубає всю банківську приватівську систему без жодного вірусу.

Не стверджую, але і не здивуюся.

І це вам не скромний M.E.Doc, із яким, до речі, силовики вже розібралися, і кампанія потрапляє до постраждалих від вірусу. ПриватБанк, що впав — це той самий астероїд, що врізався в землю, запустив льодовиковий період і зжив зі світу динозаврів.

Ось такий серіал, недоторканність і політичні монстри, які ніяк не хочуть перетворюватися на мощі… тьху ти, скам’янілості.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka