Михайло Самусь: Закон про Донбас модернізує Мінські угоди

У чому ж суть цієї законодавчої ініціативи, чи сприятиме вона деокупації Донбасу та яка «місія» України, Politeka розповів заступник керівника Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь.

– Чи вирішує запропонований президентом України законопроект ключові проблеми окупованих територій Донецької та Луганської областей?

Що ж до реінтеграції Донбасу, то тут необхідно створити відповідні умови для початку процесу відновлення української влади, українського контролю над окупованою територією.

– Як швидко зуміємо повернути контроль над регіоном?

– У цьому питанні час не має значення. Адже вирішальний параметр, коли ми говоримо про відновлення влади і встановлення порядку на окупованих територіях, це національні інтереси – тобто забезпечення територіальної цілісності та суверенітету України. Якщо ми будемо заганяти себе в якісь часові рамки – ми лише послаблюватимемо свої позиції.

– Україна офіційно визнає РФ агресором. Що це на практиці нам дає?

– Низку можливостей. Починаючи з того, що Росію буде офіційно названо агресором та окупантом у всіх міжнародних форматах, закінчуючи застосуванням адекватних правових термінів у повсякденній практиці. Наприклад, під час Мінських переговорів нам кажуть, що треба обмінятись ув’язненими, хоча насправді ці люди є військовополоненими.

До ухвалення закону, з погляду українського законодавства, у нас не могло бути військовополонених, оскільки офіційно ми не визнавали, що на Донбасі триває війна. Цей закон встановлює потрібну для нас систему координат: ми нарешті починаємо застосовувати до російсько-українського конфлікту міжнародне гуманітарне право, міжнародні конвенції, які стосуються війни.

– Видається трохи запізнілим ухвалення такого закону. Чи не так?

– Звісно, якби його ухвалили три роки тому, Україні було б значно легше протидіяти російській агресії і на дипломатичному, і на військовому фронті. Хоч і зараз його значення важливе. Адже зараз створилися нові геополітичні умови для відновлення територіальної цілісності України.

Адміністрація США змінилась. У Німеччині проходять складні процеси формування коаліції. Хоча Меркель і залишиться при владі, але вже в інших форматах вибудовуватиме свою зовнішню політику. В Росії також немає тих ресурсів, якими вона володіла три роки тому.

Міністр закордонних справ Росії Лавров уже заявив, що український закон про Донбас не відповідає Мінським домовленостям. Варто нагадати, що в Мінських домовленостях Росія не згадується як сторона конфлікту. Вона там присутня в статусі посередника, аналогічно до Франції та ФРН.

Тому до останнього часу українська позиція щодо реалізації Мінських домовленостей сприймалась на Заході неоднозначно. Нам казали: подивіться, у вас же у внутрішньому законодавстві немає визначення, що Росія – агресор і окупант. Тому Берлін, Париж чи Вашингтон на переговорах були у непростій ситуації. З одного боку, наші західні партнери повністю підтримували територіальну цілісність та суверенітет України, а з другого – були вимушені грати в гру Кремля про «іхтамнєт».

Нині ситуація кардинально поміняється. В Україні є чіткий консенсус: РФ – агресор, окупант, є окупаційна група військ у складі першого та другого армійських корпусів у Донецьку та Луганську. Маючи закон, який встановлює чіткі правила гри на окупованій території, можемо вимагати й більш рішучих кроків із боку наших партнерів.

– Пункт про пріоритетність виконання безпекових положень Мінських домовленостей із проекту закону забрали. Чи залишаються Мінські угоди актуальними?

– Мінські домовленості, незважаючи на їхню недосконалість, мають залишатися основою для подальшого процесу врегулювання російсько-українського конфлікту. Насправді в Мінських домовленостях закладено традиційні інструменти для врегулювання збройних конфліктів. Але Росія намагається протиснути власний алгоритм їхньої реалізації, який суперечить загальноприйнятим принципам. Росія пропонує спочатку змінити Конститутцію та закони України, а вже потім виконувати безпекові елементи, вивести війська і передати кордон під контроль України.

Новий закон створює умови для модернізації Мінських домовленостей – тобто визнання Росії учасником конфлікту, визначення нового алгоритму врегулювання: спочатку виведення російських військ з окупованих територій, передання Україні контролю над кордоном, встановлення в ОРДЛО українського закону та порядку, а вже потім – політичні процеси, зокрема внесення змін до українського законодавства. Тому новий закон не руйнує Мінські домовленості, а навпаки – дає шанс їх удосконалити і зробити рішучий крок до припинення агресивної війни Росії проти України.

– Яка ймовірність, що цей алгоритм переглянуть?

– На жаль, Україна та наші західні партнери мають справу з Росією – країною, політика якої побудована на КДБшних принципах шантажу, брехні та провокації. Будь-які домовленості з Росією – фікція. Хоч нашим західним партнерам це вкрай складно зрозуміти. Крім того, європейські країни в цьому процесі орієнтуються насамперед на власні інтереси, а не на українські. Тій же Німеччині надзвичайно важливо досягнути припинення конфлікту між Росією та Україною, оскільки німецький бізнес має в Росії мільярдні інвестиції. А тому для офіційного Берліна важливо зняти санкції, щоб німецький бізнес не зазнавав збитків.

Санкції можна зняти, якщо буде припинено конфлікт. Чи це буде зроблено через зміни Конституції України, чи після виведення російських військ – для ФРН це неважливо. У цьому аспекті новий закон посилює позиції України щодо тиску не лише на Москву, а й щодо доведення української позиції Заходу. Хоча, попри все, реально змінити ситуацію можна лише зруйнувавши сучасний неоімперський режим у Москві.

– Це завдання максимум – зруйнувати РФ? Якось не дуже демократично звучить.

– Не може існувати Російська імперія та європейська Україна. Росія, розпочавши агресію проти України, оголосила війну всьому цивілізованому світові, міжнародному праву.

– А деякі європейські лідери не так категорично налаштовані. Президент Чехії Мілош Земан пропонує Україні забути анексований Крим за фінансову компенсацію від РФ.

– Зі свого боку я готовий пожертвувати пану Земану 500 літрів чеського пива, аби він почувався добре і не вирішував долі українців, не чіпав українські інтереси. Нехай краще піклується про свою країну.

– Запровадження воєнного стану в Україні – наскільки сьогодні виправданою є така ініціатива?

– Новий закон якраз створює необхідний формат для проведення комплексних дій із метою протидії російській агресії. За сьогоднішніх умов, на мою думку, цього достатньо, запроваджувати воєнний стан не потрібно. Ймовірність ухвалення цього рішення зросте лише при загрозі повномасштабної агресії Росії проти України.

– Якщо запровадять воєнний стан на окремих територіях, жодні вибори там не відбудуться. Чи є тут загрози політичних спекуляцій?

– Фактично, якщо Росія почне широкомасштабну війну проти України і буде запроваджено воєнний стан, навряд чи вибори будуть найбільш актуальним питанням для української влади та політикуму. Не думаю, що варто проводити вибори в умовах активних бойових дій.

– Окремі райони Донецької і Луганської областей оголошуються окупованою територією, на якій діють окупаційні органи влади РФ. Україна, відповідно, не відповідає за те, що там відбувається. А як же тоді люди? Держава відмовляється від них?

– Закон посилається на Гаазьку та Женевську конвенції, в яких чітко вказується, що за окуповані території, зокрема за забезпечення населення на окупованих територіях, повністю відповідає окупант. Ці норми діють уже більше ніж 100 років і враховуються у всіх випадках, коли йдеться про окупацію суверенної території. Міжнародне співтовариство має відпрацьовані механізми, як діяти в таких ситуаціях.

Насправді, закон констатує реальний факт – Україна не контролює ситуацію в ОРДЛО, натомість Росія має там окупаційну адміністрацію та окупаційні війська. І саме Росія відповідальна за населення, яке проживає на окупованих територіях.

– Яка ймовірність, що після відновлення українського суверенітету над Донбасом питання Криму зникне з порядку денного?

– Питання Криму є простішим, ніж Донбас. У випадку з Кримом Росія визнала, що вона окупувала й анексувала цю українську територію. В будь-якому міжнародному суді у Москви немає жодних шансів довести, що окупації не було. Тому Україна обов’язково поверне Крим. Тут сумнівів немає.

Насправді, онукам нинішніх росіян доведеться відповідати за ідіотську ідею Путіна анексувати Крим. Їм треба буде заплатити за все майно, вкрадене в України, за газ, який Росія зараз краде з українського шельфу Чорного моря. Це, звичайно, нешвидкий процес. Міжнародні судові процедури можуть тривати десятиліттями, однак Росія не має жодних шансів уникнути відповідальності за цей злочин.

Романія Горбач