Сирійські курди називають свою територію Західним Курдистаном і складається вона з низки анклавів, деякі з яких вдалося поєднати в єдине ціле. Можливо, через політичні причини, сирійські курди заявляють про створення автономії під назвою Рожава. Із цим не згодні як в Дамаску, так і сирійська опозиція разом з ісламістами. Тим паче категорично проти виступають Туреччина, Іран при незрозумілій позиції США, ЄС і Росії.

З іншого боку, в Іракському Курдистані з симпатією ставляться до боротьби сирійських курдів, незважаючи на тісні комерційні зв’язки з Анкарою. Після того як сирійські радикали під керівництвом чеченського польового командира Абу-Мусааба вчинили різанину курдського населення, Масуд Барзані, президент Іракського Курдистану, офіційно заявив про готовність допомогти сирійським курдам у боротьбі з бойовиками.

”Два тіла терористів нам вдалося обміняти на 22 тіла і п’ять фрагментів кіборгів”

Він нагадав – що є добре озброєна армія пешмарга (курд. pesmerge – ті, що йдуть на смерть, які дивляться в обличчя смерті), що має великий бойовий досвід війни ще з армією Саддама Хусейна, а тепер з ісламськими радикалами з ІДІЛ. Саме загони пешмерга зіграли вирішальну роль у захопленні стратегічно важливого міста Ель-Фалуджа поблизу Багдада і тепер зайняли важливі села в околицях другого за кількістю населення міста Мосула. Штурм останнього передбачається почати приблизно через місяць.

У Сирії події відбувалися аналогічно. Курдські загони Народної самооборони, YPG – курд. Yekineyen Parastina Gel – зробили значний внесок у розгром сил ІДІЛ поблизу Ракки, а також у відбитті атаки радикальних бойовиків на Алеппо. Проте це було наприкінці травня, початку червня. Від тоді багато чого змінилося.

Із союзників у вороги

Не можна сказати, що відносини курдів і офіційної влади в Дамаску були безхмарними. Час від часу виникало напруження, що часто спричиняє перестрілки – з убитими і пораненими з обох боків. Проте на цих, так би мовити, шорсткостях вважали за краще не зациклюватися і їх не помічати.

Популярні новини зараз

Лобода урочисто оголосила про своє повернення в Україну і назвала дату зустрічі: "Я скучила"

Авто, в якому їхав екс-соліст Modern Talking з сином, повністю згоріло: "Відмовила педаль і…"

Олег Кензов викликав огиду своєю поведінкою на сцені, відео: "П'яний угар і мат"

Новий сезон "Танці з зірками", стали відомі імена учасників: "Ну все, точно буду дивитися"

Українцям вирішено роздати по 2 тисячі гривень: стало відомо, кому чекати грошей

Показати ще

Оголошене примирення між Москвою і Анкарою на початку місяця принципово змінило ситуацію і порушило рівновагу сил, що склалося.

Загони YPG витіснили радикалів із міста Манбідж у 60 км від турецького кордону. Характерно, що сталося це за підтримки американської авіації. Одночасно вони встановили контроль над стратегічно важливою дорогою від кордону вглиб країни. Можливо, це послугувало поштовхом до прийняття рішення про атаку армії Асада проти курдів у районі міста Ель-Хасекі.

Поблизу нього є аеродром, який контролюється урядовою армією. Крім того, у командування Асада є побоювання, що відступ з Ель-Хасекі призведе до повного захоплення курдами міста Кобань і перетворення його на столицю Рожави. Стратегічним і найважливішим завданням курдів є з’єднання їхніх анклавів в єдину територію і відстоювання на цьому етапі своєї автономії. У цьому сенсі бойові зіткнення у Ель-Хасекі мають не лише суто військовий, але й політичний вимір.

Від Хусейна – до Асада: зв’язки Путіна зі світовими диктаторами

Це чудово розуміють як у Сирії, так і в інших державах. Напевно, відкриття курдського фронту армією Асада відбулося не лише за бажанням Дамаска, але також і за згодою Москви і Тегерана. Бойові дії почалися 18 серпня і відразу набули запеклого характеру.

У боях застосовуються танки і артилерія. Наземні армійські частини сирійської армії підтримувала авіація. При цьому було добре відомо, що в цьому районі перебувають американські інструктори, зокрема і в загонах YPG. Для їхнього захисту від сирійської авіації були спрямовані винищувачі.

За повідомленнями преси, вони перехопили і потім відігнали два сирійських винищувача, за іншими повідомленнями, бомбардувальника. Після цього як Москва, так і Дамаск були серйозно попереджені від повторення подібного. Як заявив телеканалу CNN командувач американськими військами в Сирії і Іраку Стівен Таунсенд, «Ми поінформували росіян про наше розміщення. Вони повідомили нам, що проінформували сирійську сторону. Я лише скажу, що ми захищатимемося, якщо відчуємо загрозу».

Із району боїв надходили суперечливі повідомлення. Як пише Газета.Ру, за посередництва Росії між курдами і сирійською армією встановлено перемир’я. Пізніше РБК повідомив про початок наступу курдських загонів YPG на Ель-Хасеку. У будь-якому разі зрозуміло, що конфлікт загострюється – і слід говорити про розрив якщо не союзницьких відносин, то координації дій проти ІД та інших радикальних угруповань.

Курди2

Тепер сирійська урядова армія отримала ще один фронт із добре організованою і непогано озброєною армією. Курди отримували зброю від США та інших західних країн. Якщо не прямісінько в Сирії, то в Іраці. Так, Німеччина повідомила про відновлення поставок зброї іракським курдам. Як пише газета Suddeutsche Zeitung, до столиці Іракського Курдистану – місто Ербіль – було доставлено близько 70 т зброї, зокрема 1,5 тисячі автоматів G-36, три броньовані машини і 100 протитанкових ракет. Можна припустити, що частина цієї та іншої зброї із західних поставок обов’язково потрапить сирійським братам.

До речі, нещодавно Росія поставила іракським курдам понад 1 млн патронів до стрілецької зброї. Як пише «Независимое военное обозрение», за інформацією голови представництва Іракського Курдистану в Москві Асо Талабані, під час передачі партії боєприпасів російська сторона запевнила, що «це не останній літак із військовою допомогою курдам». Раніше Москва вже поставила іракським курдам п’ять зенітних установок ЗУ-23-2 та 19 тис. боєприпасів.

Усі теракти «Ісламської держави» в Європі – робота Кремля

Узагалі з військової точки зору атака урядової сирійської армії проти курдів суперечить навіть не тактичним канонам, а просто здоровому глузду. Відкриття бойових дій проти курдів розтягує і без того розкидані і вочевидь недостатні сили сирійської урядової армії. Цим послаблюється тиск на ІДІЛ на північному сході, де фронт проти радикалів тримали фактично лише курди.

Це негайно позначиться на Іраці, зокрема і на можливості взяття Мосула. Це тим дивніше, бо основна декларована Москвою і Тегераном мета – це боротьба з ІДІЛ і іншими радикальними угрупованнями. Зокрема, взяття Ракки і встановлення контролю над дорогами до неї стає надважким завданням. Тепер курди зайняті боротьбою з урядовою армією Сирії, то завдання встановлення для неї над всією територією країни стає просто нездійсненним. Якщо Москва, Дамаск і Тегеран прагнули до цього, то успішно досягли мети.

За цим та іншими повідомленнями видно, що ситуація навколо курдів у Сирії і Іраці зав’язується в тугий геополітичний вузол.

Не минуло й тижня

Війна в Сирії триватиме або до останнього сирійця, або доти, поки не закінчаться гроші, або й те, й інше.

Незалежність і навіть суттєва автономія Рожави не влаштовує Іран. Не лише через те, що це крок до розпаду Сирії і перетворення її в низку незалежних держав, де правитимуть радикали. Набагато важливіший факт можливого створення ще однієї курдської держави і подальший вплив цього на іранських курдів.

Нещодавно один із лідерів курдської Демократичної партії (PYD) заявив, що іранські курди вправі повстати проти іранського режиму. При цьому Курдська національна рада Сирії засудила недавню страту 20 курдських сунітів в Ірані, закликавши міжнародне співтовариство втрутитися.

иран

Для Ірану виживання режиму Асада стало найважливішим геополітичним завданням. Для цього необхідно забезпечити переважання сирійської урядової армії на полі бою за всяку ціну. Навіть у деякому протиріччі прийнятим ідеологічним установкам.

Мабуть, саме такими міркуваннями в Тегерані керувалися, коли дозволяли російським Військово-космічним силам використовувати базу Горліса-ножі поблизу Хамадана.

Як і очікувалося, таке рішення зіштовхнулося з гострим неприйняттям в іранському суспільстві. Хоча офіційна преса позитивно відгукувалася про цей дозвіл і публікувала схвальні статті щодо успіхів російської авіації, соціальні мережі на фарсі були сповнені абсолютно протилежними висловлюваннями.

Як пише експерт Микола Кожанов, коментатори проводять паралелі з історичним досвідом минулого і попереджають керівництво, що якщо воно не одумається і «не вижене російську авіацію з Хамадана, то побачить уже російську артилерію у меджлісу».

Московська інтелектуальна шпана лякає Третьою світовою

Йдеться про розгін іранського парламенту російськими військами на початку ХХ століття. Крім того, в Ірані добре пам’ятають, чим обернулася для країни окупація радянськими військами в 1941 році північної частини країни і яких зусиль коштувало відстояти її територіальну цілісність у 1945-1948 рр. У ліберальній пресі йдеться про ненадійність Росії як партнера.

І ось іранські та російські офіційні представники заявили, що Москва більше не використовує базу Горліса-ножі. Якось швидко зів’яли квіти державних захоплень щодо того, як дві майже союзні країни дали відсіч… самі знаєте кому. Скільки було сказано слів про те, як відважна російська військова авіація, заправившись пальним і зарядившись боєприпасами на іранській базі під Хамадане, бомбитиме ненависних радикалів і допомагатиме законному уряду Сирії зберегти цілісність країни.

Особливе захоплення викликав географічний факт. Тепер летіти російським пілотам усього-то 900 км замість понад 2,5 тисячі.

І раптом після всіх трьох дуже успішних вильотів російські військові з бази пішли, усі літаки перебазувалися назад до Моздоку в Північній Осетії. Все виконали? Якось повідомлення з Сирії не підтверджують істотного поліпшення позицій урядової армії.

Вихваляння і не джентльменська поведінка

Що ж сталося, щоб така велика любов раптом обернулася таким самим різким охолодженням.

Почалося з досить недвозначної заяви іранського міністра оборони Хосейна Дехгана. Він розкритикував Москву за «хвастощі» і «неджентльменську поведінку». Це, на його думку, призвело до того, що саме з першопрестольної надійшла інформація про використання бази Горліса-ножі. Іранське агентство Mehr наводить слова міністра, що «по-перше, росіяни хочуть показати, що є наддержавою і можуть впливати на ситуацію у сфері безпеки. По-друге, їм треба здаватися ефективними в операціях в Сирії, так що вони зможуть вести переговори з американцями і гарантувати свою участь у політичному майбутньому Сирії».

Швидше за все, це не причина, а привід прибрати російські літаки з бази під Хамадане. Чому Тегеран настільки швидко і так сильно не те, що натиснув на гальма, а розпочав серйозний відкат?

По-перше, внутрішньополітичного консенсусу навколо надчутливого питання не вийшло. У парламенті і поза ним пролунали різкі критичні зауваження і незгода саме від частини консервативних депутатів. Знехтувати цим влада не могла.

По-друге, база Горліса-ножі могла стати предметом дедалі ширшої передвиборної кампанії. У наступному році країна обиратиме президента. Як консерваторам, так і лібералам, за всієї умовності цього терміну в Ірані, не хотілося потрапити під вогонь критики як тих, хто привів до країни іноземні війська.

”Що спаде на думку скаженій собаці – невідомо. Ми не можемо передбачити плани Путіна”

По-третє, за об’єктивних причин через відсталість іранської військової авіації і відповідної інфраструктури повноцінне обслуговування російських літаків зажадало розгортання необхідних структур. Інакше кажучи, простою заправкою справа не могла обмежитися. Якщо хотіли повноцінного бомбардування, то на базі потрібно розміщувати необхідні російські підрозділи.

У Москві чомусь були впевнені, що так і буде – і заздалегідь стали обговорювати внесення на Федеральні збори законопроекту про військову базу в Ірані на кшталт сирійському Хмейміме. Схоже, що це викликало сильне роздратування в Ірані. У Москві ніяк не хочуть зрозуміти, що як говорив відомий герой, «Схід – справа тонка». Товариш Сухов це чудово знав, але російським великодержавним мізкам до нього надто далеко.

До того ж, Іран не міг піти на таке значне порушення конституції, яка категорично забороняє розміщення іноземних військ у країні за будь-яких підстав. Це в Росії конституцією крутять як хочуть, в Ірані за всієї теократичності режиму на таке піти не можуть.

По-четверте, інтереси і цілі Росії та Ірану в Сирії не збігаються і часто абсолютно протилежні. Спроби Москви закріпитися у східній частині Середземного моря у вигляді постійних баз у сирійських Тартусі і Хмейміме, м’яко кажучи, не викликають захвату в Ірані. Там розглядають Сирію як свій анклав і присутність Росії зовсім, як то кажуть, не в масть.

По-п’яте, в Тегерані дуже підозріло ставляться до переговорів Лаврова і Керрі. Там обґрунтовано вважають, що Москва готова до сепаратного обміну Сирії на Крим і Донбас. При цьому інтереси Ірану враховуватися або не будуть, або в найостаннішу чергу. Так навіщо своїми руками цьому сприяти.

По-шосте, присутність, нехай і обмежену, російських літаків в Ірані дуже напружило арабських сусідів у Перській затоці. Відносини Тегерана з ними і так натягнуті, так навіщо їх піддавати черговому випробуванню. Сенсу особливого немає, а можливі витрати великі.

До цього слід додати і насторожене ставлення Туреччини. Начебто з Москвою Анкара замирилася, але всі знають справжню ціну таких жестів. В Ірану з Туреччиною відносини теж не надто хороші. Ердоган без усякого ентузіазму ставиться до закріплення Росії в Сирії. Ще й Іран туди ж.

Літаки прилетять і відлетять, а проблеми з Туреччиною залишаться.

І знову про курдів

Проблеми Асада з курдами і відхід російських ВПС із бази Горліса-ножі означають суттєву зміну ситуації не лише в Сирії, а й на всьому Близькому Сході.

Імітація примирення: зустріч Путіна з Ердоганом не вирішила взаємних проблем

Асад отримав новий фронт, а Москва з Тегераном додатковий головний біль. Швидше за все, зараз у пожежному порядку шукатимуть хоч якийсь modus vivendi курдів із режимом Асада. Проблема виглядає принципово нерозв’язною. Піти назустріч курдам Москва сповна не може через Асада і Ердогана, віддати їх повністю американцям – теж не вихід.

Якось треба вирівняти ситуацію з Іраном. Тут не лише літаки, але і ракети. Прем’єр-міністр Іраку Хайдер аль-Абаді заявив журналістам, що іракське небо було відкрито для російських військових, але «за певних умов». У перекладі з дипломатичної на звичайну мову це означає, що стрільби крилатими ракетами «Калібр» з акваторії Каспійського моря погоджувати з Багдадом і Тегераном буде набагато складніше. Можна палити зі східного Середземномор’я з російських кораблів, але тоді є деякі складності з Туреччиною.

Хоча прямого зв’язку між курдськими проблемами і відходом російських ВПС з Ірану немає, але глибша залежність все-таки є. У Москви немає стратегічних цілей на Близькому Сході, ми спостерігаємо лише тактичні дії. Певну реакцію на швидко мінливу ситуацію.

А давно відомо, коли стратегія приноситься в жертву тактиці, очікувати якихось успіхів не доводиться.

Юрій Райхель