Різкий поворот російської політики. Від клятв «не забути і не пробачити», від викривальних статей в офіціозній пресі та показу кінофільмів на федеральних каналах, як сім’я Ердогана «торгувала нафтою з ІДІЛ» – до прийняття невиразного вибачення за збитий літак, минуло більш ніж п’ять місяців.

Візит Ердогана, як пише турецька газета Hurriyet, готувався через турецького бізнесмена Джавіда Чаглара, який використовував свої зв’язки в Дагестані і вийшов на помічника президента Путіна зі зовнішньої політики – Юрія Ушакова. До посередництва долучилися президенти Азербайджану і Казахстану.

Наприкінці червня Назарбаєв повідомив Анкарі, що Москва згодна прийняти послання Ердогана з вибаченнями за інцидент із літаком. Передача листа відбулася в Ташкенті. Там Ушаков отримав листа турецького президента для Путіна. Публікація листа в російській пресі означала, що в першому наближенні риску під протистоянням підведено.

Зустрілися дві самотності

Різкий поворот турецької та російської політики обумовлено складною сукупністю внутрішніх і зовнішніх проблем у кожній країні. Економічна і фінансова ситуація не найкраща, хоча ВВП Туреччини все ж зростає, а в Росії падає. Дна кризи, незважаючи на оптимістичні заяви урядовців, російська економіка не досягла і відірватися їй нема від чого.

Путін і Ердоган уже готові разом будувати “Турецький потік”

У міжнародній площині обидва авторитарних лідера завели свої країни до дипломатичної ізоляції – і немає нічого дивного в тому, що їх потягнуло назустріч один одному. Кожен із них надсилав сигнал Заходові і демонстрував начебто свободу дій. Обидва серйозно ображені на Європу і США. Ось від образи і з’їхалися до Санкт-Петербурга, намагаючись так шантажувати як сусідів, так і колишніх союзників.

Популярні новини зараз

Лоліта, що виїхала до Росії, розсекретила розмір своєї пенсії: "А у Алли Борисівни..."

"Виступів не буде": Пономарьов і "Океан Ельзи" попередили українців, і назвали причину

Машлятіна після вильоту з "Танців з зірками" висловила Кухар, що думає про її оцінки: "Накинулися..."

Суддя "Танців з зірками" Чмерковський покинув Україну після третього ефіру, що сталося: "Я готовий..."

"Холостячку" Мішину в купальнику вітають з вагітністю: "Животик себе проявляє"

Показати ще

Для Путіна зустріч із турецьким президентом була надзвичайно важливою через внутрішньополітичні причини. Звичайно, можна було і далі уявляти Росію такою собі, як співається в пісні, скелею, що покрилася диким мохом у бурхливому ворожому морі. «На вершине его не растет ничего, Только ветер свободный гуляет».

Для патріотів жити у фортеці, що перебуває в облозі, дуже навіть комфортно, проте народ починає задаватися питанням: чому ми одні? Начебто з китайцями знову побраталися навіки. Не до повної спорідненості, але все-таки повернули на схід. Виявилося, що без особливої ​​взаємності. Якось незатишно бути проти всіх навколо.

Поліпшення відносин із Туреччиною показує підвідомчому народу, що не одна Росія у світі. Знайшлася ще одна подібна країна. Разом, як відомо, веселіше.

Друга проблема – імпортозаміщення. За звітами російське сільське господарство показує стійке зростання, а продуктів у магазинах за номенклатурою все менше. Та й ціни постійно зростають. Виявилося, без турецьких помідорів і фруктів якось складно. Та й із будівництвом спортивних споруд без турецьких робітників справа гальмується. Зате скандали на будівництвах стадіонів до чемпіонату світу з футболу надходять із завидною постійністю. Загалом Путін був дуже зацікавлений у подоланні ворожих відносин із Туреччиною.

Вимушений мир на Донбасі: у Росії катастрофічна нестача грошей

Ердоган також опинився в певному міжнародному вакуумі. Із сусідами він посварився, із Заходом відносини все напруженіші. Внутрішня ситуація після придушення військового перевороту також нестійка. Протистояння з курдами і вибухи в турецьких містах підривають уявлення про нього, як про могутнього лідера.

Тут був би дуже доречним зовнішньополітичний прорив. Спочатку було відновлено сповна відносини з Ізраїлем. Не останню роль у цьому відігравав внутрішньополітичний фактор. В армії надто негативно поставилися до розриву з Тель-Авівом, особливо у сфері співпраці спецслужб. Туреччина багато років отримувала необхідну їй розвідувальну інформацію із Ізраїлю. Ердоган у цьому питанні пішов назустріч армійській спільноті, що не вберегло його від спроби перевороту. Проте Ізраїль тут уже точно ні при чому.

Заради відновлення відносин із Росією турецький лідер пішов на очевидне приниження. Путін прийняв його у своєму рідному місті, а не на нейтральнішій території. Вийшло, що Ердоган приїхав просити пробачення. Називаючи російського президента кілька разів своїм товаришем, він пішов на ще одне приниження після всього наговореного в листопаді торік.

Фото news-front.info
Фото news-front.info

Авторитарні правителі дуже самолюбні, східні особливо. Таке не забувається і обов’язково позначиться на взаємних відносинах.

Трубопровідна геополітика

Двом президентам вдалося домовитися про відновлення робіт над проектом «Турецький потік» із транспортування газу з Росії через Чорне море по території Туреччини до грецького кордону. Начебто успіх і можна бити в литаври. Заодно черговий обхід України, про що Путін мріє. Якщо підійти до проекту з комерційного боку, то вигода його ефемерна, точніше взагалі відсутня.

Спочатку передбачалося прокласти чотири нитки із загальним обсягом передачі близько 60 млрд куб. м газу.

Проте Туреччина не погоджувалася, наполягала лише на одній в 16 млрд куб. м. Цей газ Анкара планувала використовувати для внутрішніх потреб. Такий варіант був для Газпрому абсолютно невигідним. Йому довелося би вкладати мільярди доларів у дорогу прокладку труб по дну Чорного моря, будівництво приймаючої інфраструктури та надати турецькій компанії Botas знижку на вартість газу.

Наступного року ціна на нафту впаде нижче 30 доларів

Ердоган пішов назустріч побажанням Путіна і погодився на дві нитки. Про чотири, певно, взагалі не йшлося. Звичайно, друга нитка поліпшить комерційні показники проекту, але не зробить його прибутковим. А проблем у «Турецького потоку» хоч відбавляй.

Трубу буде прокладено через турецьку територію до грецького кордону, а далі нехай зацікавлені країни самі будують необхідну інфраструктуру. Вона на сьогодні відсутня. Хто цим займатиметься і за які гроші? Газпром заявив, що його це не цікавить.

Увесь проект починався заради поставок до Італії, головний потенційний споживач газу із трубопроводу. Проте зі 56 млрд куб. м споживаного блакитного палива з Росії поставляється лише 24 (43%). Інший обсяг надходить із Північної Африки, Катару тощо. Причому, для цього вже є інфраструктура, що постійно розширюється. Сказати, що Італія жити не може без «Турецького потоку», не можна. Може цілком.

Через територію Туреччини вже прокладається трубопровід з Азербайджану до Європи. Через відомі обставини, Анкара за жодних умов не створюватиме йому конкурента. Тому Туреччина не погоджується на розширення російського трубопроводу.

Крім того, на південь Європи, зокрема до Італії, готуються будувати трубопровід із Ізраїлю та Кіпру. Досить імовірно, що це будівництво ЄС присвоїть відповідний статус. Це суттєво послаблює позиції Газпрому на півдні Європи.

Ще більше превалювання геополітики над економікою видніється у проекті будівництва АЕС «Аккую». Усе фінансування робіт із будівництва, передачу технологій, виведення з експлуатації, утилізацію радіоактивних відходів сплачуватиме бюджет Росії. «Росатом» видає Туреччині багатомільярдний кредит під 3% річних. Коли його буде віддано, можна лише здогадуватися, ураховуючи зигзаги турецької політики.

Ще одна подія, що сталася напередодні зустрічі президентів. На Білоруській АЕС під Гродно, яку будує «Росатом», в реакторному залі зірвався з петель ядерний реактор ВВЕР-1200, така сама конструкція, яку планується встановити в «Аккую». Недобрий знак.

Білоруський слід української війни: навіщо “бацька” зміцнює наш ВПК?

Схоже, що для Путіна «Турецький потік» і будівництво АЕС не комерційні проекти і, навіть, не обхід України – а спосіб заманити Туреччину. Тим самим, вирішуючи на цьому етапі, геополітичне завдання. Купуватимуть російський газ чи ні, не так йому і важливо. Не можна вилучити і корупційну складову. Проект коштуватиме мільярди – і візьмуть їх із російського бюджету. Яку частину буде вкрадено, уявити важко.

Сирія, курди, Південний Кавказ. Далі скрізь

Щодо Сирії позиції двох країн залишаються діаметрально протилежними. І зблизити їх надто складно.

Напередодні зустрічі опозиція зробила Путіну неприємний сюрприз. Ба більше, що було прорвано блокаду навколо частини кварталів в Алеппо, але наступаючі частини урядової армії самі опинилися в оточенні. Не допомагають бомбардування російською авіацією позицій бойовиків. Командування армії Асада швидко перекидає підкріплення під Алеппо, тим самим послаблюючи інші ділянки фронту. І це вже позначається на півдні країни.

Москва дуже хотіла б, аби з Туреччини не йшли підкріплення опозиції. І тут постане фактор курдів.

Безсумнівно, що Ердоган порушить це питання, бо для нього неприйнятна підтримка сирійських та іракських курдів Москвою. Кремль же розглядає їх, як реальну силу із протидії ІДІЛ. Просто так відмовитися від підтримки курдів він не може, бо це посилить позиції американців – як у Сирії, так і в Іраці.

Продовженням цієї проблеми є відносини Москви і турецьких курдів. Вони давно традиційно дружні та відійти від них Кремль просто так не може без іміджевих і геополітичних втрат. Для Ердогана ж фактор турецьких курдів і їхнього зв’язку з Москвою – настільки дратівливий чинник, що він здатний невдовзі зруйнувати настільки ретельно вибудовуване відновлення відносин.

Ще однією тяжкою проблемою є Південний Кавказ. Зокрема, конфлікт навколо Нагірного Карабаху. Незважаючи на заявлену Росією рівну віддаленість від сторін, увесь світ вважає московську позицію провірменською. Туреччина – стратегічний партнер Азербайджану і за жодних обставин не діятиме на шкоду інтересам Баку. Останній не хоче подальшого затягування у вирішенні конфлікту і Туреччина його в цьому підтримує.

Війна в Сирії: втрати і маневри

Як із цим впорається Москва, не зрозуміло. Кинути Єреван вона не може, що-небудь змінити теж.

Крім того, на території Туреччини активно діють відверто ворожі Москві організації – як північнокавказькі, так і кримськотатарські. Вони спираються на підтримку впливових і численних діаспор, тому президентові Ердогану доводиться з цим рахуватися.

Це насамперед стосується кримськотатарських організацій. У Туреччині кримських татар проживає не менше, за деякими даними набагато більше, ніж у Криму й Україні. Зрозуміло, що переважна більшість негативно ставиться до анексії Криму – і підтримує Україну та Меджліс. Тут Ердоган ніяк не може піти назустріч Путіну.

Наступна проблема – посилення позицій Туреччини в тюркомовних республіках Центральної Азії та РФ. Зокрема, Татарії і Башкирії, хоча ними не обмежується. Так званий тюркський світ, поняття реальне на відміну від ефемерного так званого «русского міра».

Хоча у РФ про це ніде не згадується, але Москву дуже непокоїть можливе визнання Константинопольським патріархом автокефалії Української православної церкви Київського патріархату. Хоча за традицією турецький уряд не втручається в церковні справи, Кремль би дуже хотів сприяння в цьому надзвичайно чутливому для себе питанні. Тут також навряд чи Ердоган обіцятиме сприяння. Зокрема, і через можливі проблеми з Україною. Погіршувати відносини з Києвом Анкара не збирається.

До об’єктивних обставин, що перешкоджають зближенню двох країн, слід додати суб’єктивні і дещо психологічні.

По-перше. Криза довіри. Як йдеться у прислів’ї, a reconciled friend is a double enemy – замиренний товариш – ворог подвійно. Про інцидент із літаком не говорять, але його не забуто. Поки все сказане раніше, як у Москві, так і в Анкарі, відійшло у сторону, але спливе в інший менш сприятливий момент у двосторонніх відносинах.

По-друге. Сьогоднішнє потепління і навіть певне відновлення відносин – фактор вимушений. На зближення обидві сторони пішли не від великого бажання, а від безвиході. Не слід серйозно сприймати антизахідну, точніше антиамериканську риторику Ердогана. Занадто багато у сфері безпеки пов’язує Туреччину з НАТО, а в торгівлі – із ЄС. Ніколи Росія їх не замінить.

Путін досі не відповів за злочини в Грузії

У будь-який момент відносини Анкари і Вашингтона можуть нормалізуватися, як це сталося із Ізраїлем. І тоді, зокрема, про «Турецький потік» можна буде забути, як мінімум, надовго.

Як писав Михайло Лермонтов у вірші «Договір»:

В толпе друг друга мы узнали;

Сошлись и разойдемся вновь.

Была без радостей любовь,

Разлука будет без печали.

Поки ми маємо імітацію колишніх російсько-турецьких відносин. Чи надовго? Судячи з усіх ознак – не дуже.

Юрій Райхель