Не приховуючи задоволення, уся інформаційна рать Росії пише і показує з екрана, що в Молдові та Болгарії на президентських виборах перемогли кандидати, яких називають проросійськими. У Німеччині лідери великої коаліції домовилися висунути на посаду президента, там він обирається повним складом бундестагу і бундесрату, нинішнього міністра закордонних справ Франка Вальтера Штайнмайєра. Його теж у запалі успіхів зарахували до проросійських.
До цього додаються і підсумки голосування у третьому комітеті ООН резолюції, внесеної Україною. Як пише газета «Комерсант», «Росія домоглася позитивної динаміки щодо Криму». Зокрема, «проти» голосували Білорусь, Вірменія і Казахстан.
Окей Трамп, хто наступний? Де в Європі до влади можуть прийти популісти і радикалиЩодо Єревана дивуватися нічому. Ця країна давно стала сателітом Росії і жодної самостійної ролі в осяжній перспективі не гратиме. Мінськ теж намагається розміняти дипломатичну підтримку на пільги щодо постачання енергоресурсів. Ось Астана дійсно вчинила необачно. У Казахстані повинні очевидно усвідомлювати, що російська експансія дуже скоро може торкнутися його північних областей. Зате у пропагандистському сенсі в Москві дуже задоволені.
Але якщо розглянути так звані успіхи детальніше, то поки їх такими назвати складно.
Труднощі зламу
Новий голова Молдови влітку поточного року взяв участь у роботі Ізборського клубу в Москві. Останній є спільнотою надто консервативних експертів і громадських діячів. Досить сказати, що головою його є одіозний Олександр Проханов, членами є такі діячі, як філософ Олександр Дугін, економісти Михайло Делягін, Михайло Хазін, Сергій Глазьєв, історик Наталія Нарочницька та інші не менш одіозні особистості.
Виступ Ігоря Додона у клубі про те, що Молдові необхідно вступити в Євразійський економічний союз і що угода про вільну торгівлю з ЄС згубна для молдавської економіки, вельми показово.
Молдавські потрясіння для УкраїниФормально для таких заяв є деякі підстави. Експорт молдавських товарів до країн Євросоюзу падає. З вересня 2014 року він зменшився на 0,4%, в 2015 – на 2,3%, а в першому кварталі 2016-го – на 14,5%. Причини цього складного явища глибокі і пов’язані вони з внутрішньомолдавськими проблемами. Зокрема, і величезною корупцією, яка пронизала весь державний апарат.
Однак вдаватися у складні економічні та фінансові проблеми електорат не дуже хоче. Значно простіше сприймати популістські гасла на кшталт «повернутися на російський ринок». Для отримання московської підтримки Додон навіть пішов на ризик загострення відносин з Україною своєю заявою про визнання Криму територією Росії. Пізніше він скорегував її тим, що «де-факто російський, але де-юре ні».
Під час виборчої кампанії він також заявляв про відновлення діалогу із Придністров’ям, про велике бажання заборонити уніоністські організації, які закликають за об’єднання з Румунією, і про те, що основою молдавської зовнішньої політики повинен стати нейтралітет.
Усе це звучить настільки промосковські, що дійсно виникає оптичний обман крутого зовнішньополітичного зламу нашого південно-східного сусіда.
Насправді все це не більше ніж слова і нічим не підкріплені заяви.
По-перше, Молдова – парламентська республіка, і президент у ній має дуже обмежені і переважно представницькі функції. Навіть домовившись про щось у Москві, він не може провести це в життя без кабінету. Звідси випливає, що без формування відповідного уряду виконати його обіцянки неможливо. Сподіватися на це в таких умовах не варто.
По-друге, Додон заявив, що логічно говорити про необхідність дострокових парламентських виборів. Однак без парламенту він зробити це не може, бо немає в нього таких конституційних повноважень. У нинішньому молдавському парламенті більшість у його політичних опонентів, і вони зовсім не хочуть дострокових виборів.
Залишається два варіанти: або домовитися з іншими партіями про новий уряд, або влаштовувати майдан. Перший варіант – мало реальний, другий загрожує непередбачуваними наслідками, зокрема і для Додона.
Як «донбаський сценарій» Путіна не спрацював на БалканахПо-третє, молдавський панівний клас орієнтований на Захід і зовсім не бажає рухатися в бік Росії. Не забуватимемо, що за другого кандидата Майю Санду проголосували 47,8% виборців, і їх просто так із рахунку скинути не вийде. Додон не якийсь діяч, котрий раптово з’явився, а жорстко вписаний у цей панівний клас.
До того ж ми вже багато разів бачили, як проросійські молдавські політики чимало обіцяють під час свого кандидатства, а потім нічого не виконують. Навіть діють із точністю до навпаки. А який промосковський був президент комуніст Воронін, проте опинившись на посаді, повівся зовсім інакше.
По-четверте, проти промосковських устремлінь Додона і географічний фактор. Молдова не має спільного кордону з Росією, і Україну ніяк не оминути. Неважко припустити, як у Києві зустрінуть проросійські перспективи Кишинева.
По-п’яте, у Білокам’яній дуже хотіли б змінити зовнішньополітичний вектор Молдови. Однак чудово розуміють, що за це доведеться платити. Можна з легкістю відкрити російський ринок для молдавського вина і плодоовочевої продукції. Лишень економічні проблеми Росії призведуть до того, що все це буде складно реалізувати, бо доведеться вступити в конкуренцію з аналогічною турецькою. У Москви Додон попросить фінансової підтримки, але як її надати, якщо для зовсім ручного і проросійського Придністров’я грошей фактично немає.
По-шосте, Москва не здасть Придністров’є. Москва без дуже серйозних гарантій нейтралітету від Кишинева. Тільки хто їх дасть, і як їх реалізувати, якщо внутрішньополітична ситуація у країні частенько і швидко змінюється. Тут Кремль не ризикуватиме і нічим запевнити Додона не зможе.
Молдова вступила у смугу протистояння гілок влади. При цьому навряд чи в Додона вийде змінювати закони за прикладом інших країн СНД, наприклад, Росії чи Білорусі. Молдова увійшла до складу СРСР як наслідок Пакту Молотова-Ріббентропа, і ставлення до радянського минулого, а воно тепер прямо асоціюється з Росією, м’яко кажучи, не дуже гарне. До того ж люди там звикли до політичної свободи за західними зразками.
Спроби, а вони були в минулому, установити навіть обмежений авторитаризм зустріли сильний спротив суспільства. Уже кому як не молдавським комуністам та іншим лівим не пам’ятати про це.Так що говорити про проросійський злам Кишинева можна, але реальність зовсім інша.
Хто ж переміг у Болгарії
У Болгарії генерал Румен Радев у першому турі випередив свою суперницю Цацку Цачеву на 4%. У другому турі остання додала 13%, а генерал цілих 33%.
Зовні ситуації в Молдові та Болгарії в чомусь схожі. Перша – найбідніша країна СНД, друга – Євросоюзу. В обох країнах панівний клас загруз у крадіжці і корупції. Хоча в Болгарії ВВП зростає на 3% у рік, але громадяни цього ніяк не відчули.
Усе це позначилося на Цацке Цачевій. Наразі вона – голова Народних зборів (парламенту) і є панівною партією ГЕРБ: «Громадяни за європейський розвиток Болгарії» прем’єр-міністра Бойко Борисова. Партія тричі поспіль вигравала парламентські вибори, але її популярність останнім часом падає.
Президентські вибори в Ірані: наближається сутичка лібералів і консерваторівБолгарія, як і Молдова, – парламентська республіка, і президент там має суто представницькі повноваження. Для зміни зовнішньополітичного курсу соціалістам знадобиться провести і виграти парламентські вибори. Прем’єр Борисов цей шлях розчистив. Він подав у відставку, і країна стоїть перед виборчими перегонами.
Подібний маневр Борисов уже робив і навіть після короткочасних поразок усе одно приходив до влади. І цього разу, якщо соціалісти, серед яких багато колишніх комуністів, разом із націонал-популістами з партії АТАКА отримають більшість, дійсно може сформуватися так званий проросійський блок і відповідний уряд. Однак не так усе просто, і не випадково такий досвідчений політик як Бойко Борисов подав у відставку. Розрахунок на те, що на парламентських виборах виборці проєвропейського спрямування будуть цілеспрямованішими.
Другий фактор – досвід показує, що соціалісти і націонал-популісти країною керувати не вміють. Одного разу в 90-х рр. вони вже довели сільськогосподарську країну до дефіциту хліба. Щось подібне може повторитися і зараз, і тоді знову дострокові вибори з поверненням партії ГЕРБ до влади.
Третій фактор. Дострокові вибори привнесуть у країну гостре протистояння лівих і правих, що дуже не сподобається багатьом виборцям, які пам’ятають результати правління соціалістів. До того ж ліві в Болгарії та Молдові при владі відрізняються такою ж крадіжкою, хабарництвом і корупційністю, ніж праві. За останніх хоч не буде багатокілометрових черг за хлібом і товарами першої необхідності.
І останнє. Болгарія – член ЄС, і її панівний клас – геть прозахідний. Ігри у проросійськість – не більш ніж торгівля із Брюсселем. Занадто багато еліта в Софії отримує від свого європейського положення, щоб ризикувати відносинами, що склалися заради ефемерних придбань у Москві. До того ж ні для кого не секрет, що у Білокам’яній великі внутрішні економічні та фінансові проблеми. Так що розраховувати на значні придбання не варто, втрат буде значно більше.
Загалом говорити про якийсь проросійський злам у Молдові, Болгарії та, тим паче, у Німеччині не доводиться. Навпаки. Перші дві країни вступили у смугу політичної турбулентності, і коли і в якому становищі вони з неї вийдуть – дуже велике питання. У цьому сенсі громадян Молдови та Болгарії чекають нові і навіть образливі політичні розчарування.
Говорити про злам у бік Москви на підставі висування Штайнмайєра на посаду президента Німеччини – усе одно, що розповідати політичний анекдот. Жодних зовнішньополітичних повноважень німецький президент не має і не може впливати на політику країни.
У нього зовсім інші функції. Згода Меркель на висунення Штайнмайєра пов’язана виключно з майбутніми виборами до бундестагу і розкладом політичних сил. Швидше за все, це крок до збереження в майбутньому, так званої, великої коаліції християнських демократів і соціал-демократів. До речі, останні перебувають не в найкращій ситуації і навряд чи зважаться йти в передвиборче плавання самостійно. Так що радість російських пропагандистів з німецького приводу взагалі не дуже зрозуміла. Інша річ, якщо наказали радіти…
До молдавських і болгарських виборів бажано придивитися і українським політикам. Розчарування виборців проєвропейським курсом і безперервною корупцією може зіграти з ними злий жарт. Якщо не почати реальне реформування країни.
Юрій Райхель