Бондіана по-українськи. Як політики перетворюються на детективів та шпигунів

Politeka з’ясувала, які ще шпигунські пристрої і методи зараз використовують народні обранці, чи цікавить Україна іноземні розвідки та чи може в нас з’явитися власний WikiLeaks.

Жучки на шторах, камери в окулярах і диктофони в перснях

«Теперішня влада, як і минула, активно цікавиться шпигунськими ноу-хау, – розповідає київський приватний детектив Олександр Данилович. – Політики дуже тісно співпрацюють із детективами. Поясню чому. Це перш за все – бізнесмени за своєю суттю, які і раніше готові були платити, аби запустити крота у фірму конкурентів. Копають один під одного. Бо інформація зараз на вагу золота. Її можна продати. Нею можна шантажувати».

До 2005 року Данилович працював у правоохоронних органах. Зараз продає шпигунські пристрої – жучки, відеокамери, мікронавушники. Цікавиться комерційним і побутовим шпигунством.

«Ера детективів минає, – прогнозує Данилович. – Невдовзі нас замінять хакери, які без наближення до своєї «жертви» та цілодобового стеження за нею здатні влізти в її соцмережі, прослідкувати за поштою. Чому ми дивуємося, що українські політики слухають один одного? Кандидати на посаду президента США рознюхували скандальні моменти один проти одного за допомогою хакерів і спецслужб інших держав. Фахівці з кібербезпеки, найняті Демократичною партією, встановили, що російські хакери зламували їхню пошту в інтересах Дональда Трампа, кандидата від республіканців».

Ручки і годинники із вмонтованими диктофонами – це не всі пристрої, за допомогою яких народні обранці охоче стежать та записують один одного.

«Коли ідуть на зустріч, де телефон можуть забрати, а запис вести конче потрібно, камери і диктофони ховають у краватки, персні, окуляри і ремені. Не ґавлять можливості встановити жучки в кабінеті», – запевняє Олександр.

Зараз кабінети високопосадовців перед зустрічами і після них перевіряють на розміщення жучків.

«Їх легко виявити за допомогою металошукача. Жучки ховають у пультах, за розетками і вимикачами, у вазонах, кидають у вазу для канцелярського приладдя, чіпляють до штор. За розміром деякі менші, ніж голівка сірника. Автономні жучки працюють від кількох годин до тижня, живляться від батарейок або акумуляторів, до яких під’єднанні мініатюрні мікрофони й передавачі», – говорить Данилович.

За словами детектива, політичним шпигунством в Україні займаються колишні СБУшники і міліціонери. Історію зі записами Онищенка детектив порівнює з касетним скандалом 2000 року. Вважає, що це невипадково припало на екватор президентства Петра Порошенка.

Що спільного між Онищенком і Мельниченком?

Восени 2000 року в Україні розгорівся касетний скандал за участю Миколи Мельниченка. Співробітник Служби охорони президента Леоніда Кучми оприлюднив касетні записи з кабінету гаранта. Вони ніби то свідчили про причетність Кучми до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Щоб записувати розмови, Мельниченко використовував диктофони і пульт дистанційного керування.

«Не можна порівнювати Онищенка з Мельниченком, – вважає політолог, колишній член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Олександр Кочетков. – Мельниченком, крім жадоби до грошей і популярності, керувала і боротьба за справедливість, боротьба зі злочинами, які на його очах відбувалися. В Онищенка жодної боротьби за справедливість і проти злочинів не було. Він робив те, що від нього вимагали, взамін на преференції і можливість робити власний непрозорий бізнес. Коли його патронам здалося, що він хоче більшого, а Онищенкові, що його ущемляють певним чином, він утік до Великої Британії і почав розповідати те, що знає. Це помста колишнім партнерам. Жодних морально-етичних критеріїв у цьому нема».

За словами Кочеткова, шпигунство – це взагалі характерна риса для української політики.

«Це стосується не лише ситуації з Онищенком і Порошенком. Нещодавно Олег Ляшко почав поливати брудом Юлію Тимошенко, яка його, власне, і вивела в політику. Заявляє, що Онищенко – це людина, яка працювала і на Порошенка, і на Тимошенко одночасно. Але це суцільна дурня. У нас стала нормою зрада тих, хто були поруч, бо вони аморальні», – каже Кочетков.

На його думку, гучні політичні скандали навколо Порошенка і Онищенка навряд чи спровокують в Україні появу чогось схожого на систему WikiLeaks.

«У цивілізованому світі, зокрема у США, такі скандальні публікації цікавлять людей і призводять до певних наслідків щодо політичних сил і лідерів, – каже політолог. – Політична система змушена реагувати на такі викриття. У нас, на жаль, цього нема. Суспільство  читає, каже, що й так про все знало, і нічого не робить. Не має змоги вплинути. Тому і потреби в таких ресурсах, як WikiLeaks нема. Хоча значущість подібних викривань значно більша».

Як працюють іноземні розвідки в Україні

Тим не менш не можна вважати Онищенка агентом, якого було заслано до України для провокації, переконаний Кочетков. Україна взагалі цікавить іноземних розвідок опосередковано.

«Власних технологічних чи військових секретів у нас нема, – констатує експерт. – Якщо б вони були, чиновники уже продали б їх за мізерні кошти. Україна швидше є полігоном, де стикаються інтереси Росії, США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю. Тут зосереджені інтереси і представники розвідок багатьох країн. Але вони тут розбираються поміж собою, а Україна – лише як сцена».

За словами експерта, в українську політику іноземні розвідки не втручаються.

«Вони допомагають власним дипломатам, – каже політолог. – Тобто якщо розвідка має якусь інформацію щодо зловживань української влади, вона доповідає про це власному дипломатичному відомству. Останнє вже використовує це для тиску на українську владу».

Агентура почувається як вдома

Іноземна агентура вже багато років працює в Україні. Про це Politeka розповідає політичний експерт, колишній народний депутат Тарас Чорновіл.

«Мали кілька неприємних випадків, коли бачили, що іноземна агентура невеликої держави в нас себе поводить як удома, – говорить політичний експерт. – У 90-х роках у Київ приїхав Ігор Смірнов, лідер невизнаного Придністров’я. Намагався налагодити контакти з українською владою. Не вийшло. І прямо в центрі Києва на площі Льва Толстого молдовська розвідка схопила Смірнова. Повезли його через усю Україну, доставили в Кишинів. Потім, правда, не знали, що з ним робити. Росія натиснула. Молдова здалася, і вони його відпустили».

За словами політичного експерта, раніше в Україні активно працювали угорська і румунська розвідки.

«Іноді вдавалися до політичних диверсій. Наприклад, мобілізація румуно- чи молдовомовного населення, переконування молдаван, що вони румуни. Ця агентурна робота активно велася на Одещині, Закарпатті і в Чернівецькій області. Думаю, і польська розвідка в нас діє. Вони мусять для себе виявляти загрози, які ідуть не від України, але через Україну», – пояснює колишній депутат.

Шпигун чи зрадник?

Зараз замість детективів заможні депутати користуються послугами персональної охорони.

«Часто вона передбачає охорону бізнесу політика, – говорить Чорновіл. – Ми звикли, що охорона – це кілька коротко стрижених жлобів із пістолетами. Насправді ж вона містить розвідку і контррозвідку, спеціалістів з усунення підслухових пристроїв. Ці люди дбають, щоб самого політика не прослухали. А також допомагають, якщо політик хоче зібрати компромат на когось і когось записати. Нашпигують його записними пристроями».

Дії Онищенка експерт вважає не шпигунством, а державною зрадою і диверсійною діяльністю. Але Чорновіл не радить дивуватися тому, що в Україні взагалі розвинуто таке явище.

«У нас армія цілком керувалася і контролювалася людьми, які фактично є агентами Росії. За Януковича це стало абсолютною нормою. Доступ до державних таємниць та будь-якої розвідувальної інформації був повний. Росія всюди розсадила своїх агентів. Голова Служби зовнішньої розвідки Григорій Ілляшов, чоловік Олени Лукаш, який втік з України, здав геть весь матеріал і посадив своїх людей. У нас якесь чищення відбулося, але мусимо розуміти, що їх усе одно багато залишилося», – каже Чорновіл.

Експерт пояснює, що українські громадяни агентурно працюють на Росію з кількох мотивів. Це може бути «пряме вербування». Наприклад, у цьому громадськість підозрює Надію Савченко, діяльність якої гарно вписується у формат прямого вербування дуже амбітної людини з неймовірно завищеною самооцінкою. Чорновіл наводить і інший варіант, що схожий на ситуацію з Онищенком. Коли людина має свої інтереси і займається брудними справам і, в якийсь момент попадає в поле зору українського правосуддя.

«Коли проти такої людини порушуються кримінальні справи, вона втікає з України і починає максимально розкручувати політичний шлейф. Тоді з переслідуваного і ворога режиму він перетворюється на політичну постать, – говорить експерт. – Коли в людини проблеми з українським правосуддям, моментально з’являється Росія, яка може дати певні гарантії. Вона дасть добру трибуну і допоможе юридичним захистом. Зокрема, через своє представництво в Інтерполі дозволить максимально довго блокувати розгляд твого питання. Суд щодо Онищенка перенесений аж на кінець січня. Відтягування на два місяці просто так не відбувається».

Яна Романюк