Коли посол виступав із вітальною промовою, 22-річний Мерт Алтинташ вистрілив у повітря, а потім вісім разів у спину посла. Як повідомив у своєму блозі турецький журналіст Раджеп Сойлу, нападник кричав турецькою: «Не забувайте про Алеппо! Не забувайте про Сирію!». Як писала газета Mirror, чоловік, який стріляв, ще кричав: «Ми вмирали в Алеппо, а ти помреш тут!». У перестрілці з поліцією, що прибула, Алтинташа було вбито.

Вбивство посла: заголовки, обкладинки та подробиці турецьких ЗМІ (фото)

Убивство посла — випадок екстраординарний не лише в дипломатичній практиці, а й взагалі в міжнародних відносинах. Практично завжди такі терористичні акти мають політичну основу і спрямовані на спробу серйозного погіршення відносин між відповідними країнами. До того ж не завжди за цим стоїть влада країни перебування. Як у разі вбивства російського посла в Ірані письменника Олександра Грибоєдова, офіційний Тегеран не хотів цього. Ба більше, влада тодішньої Персії панічно боялася подібного і намагалася максимально дистанціюватися від того, що сталося.

У 1927 році на варшавському вокзалі молодий емігрант Борис Коверда вбив радянського посла Петра Войкова. Жодного відношення польська влада до цього не мала. Проте відносини між країнами загострилися до межі, хоча до розриву так і не дійшло. Швидше за зовнішніми причинами. У цей час були розірвані дипломатичні відносини між СРСР і Англією. У Москві злякалися примари відродження міжнародної ізоляції, з якої тільки-но почали виходити.

Убивство російського посла в Анкарі має схожі обставини. Тут діяли зовсім інші причини.

Версії

На сьогодні обговорюється кілька версій.

Популярні новини зараз

"Куди їй до Лорак і Кароль": зірка "Холостяка" Яна Соломко не стрималася і рознесла своїх кривдників

Комаров і Дорофєєва терміново звернулися до українців за допомогою, трагічні деталі: "давайте відмовимося..."

Подорослішала дочка Кіркорова потрясла зовнішністю: "Булькаті обидва"

"Шоу може почекати": зрив нового випуску "Майстер Шеф" з Каменських після трагедії, з'явилася заява

Показати ще

Перша. Як пише британська газета The Guardian, «Прихильники президента Туреччини почали висувати теорію про те, що вбивця підтримував політичного противника Ердогана турецького проповідника Фетхулаха Ґюлена, що живе в еміграції у США». Про це ж сказав мер Анкари. Підтвердженням такої версії служить той факт, що, як пише газета HaberTurk, Мевлют Алтинташ був звільнений із поліції, за іншими даними зі спецзагону, після невдалого державного перевороту в липні.

У нинішньої Туреччини на Фетхуллаха Ґюлена намагаються вішати всіх собак. Звинувачення в терористичній діяльності і підтримці йдуть з усіх боків. Перш за все від влади. Жодних особливих доказів не наводиться. Що і викликає великі сумніви в дійсності такої версії. Ґюлен ніколи не був помічений у проповідуванні насильства і тим паче терору. Навпаки, він завжди висловлювався за добре ставлення до всіх релігій. Про це він часто говорив на своїх численних зустрічах зі світовими лідерами. Проте через конфлікт між ним і Ердоганом у вбивстві російського посла звинувачують саме його.

На підтвердження таких міркувань наводиться начебто факт, що в Ґюлена залишилися великі зв’язки в турецькій поліції і спецслужбах, попри проведене в них велике чищення. Можливо, що це і так, але звідси зовсім не випливає причетність Ґюлена до вбивства. Не кожен, у кого є револьвер, неодмінно з нього стріляє.

Друга. Як в Анкарі, так і в Москві відразу після замаху почали говорити про якусь міжнародну змову. Турецький прем’єр-міністр Біна Йилдирим вказав на якісь «темні сили», що стояли за вбивцею. Путін назвав убивство Карлова «провокацією», націленою на підрив російсько-турецьких відносин. Зрозуміло, хто був натхненником і виконавцем, так званої, провокації. Мається на увазі прихована рука Заходу. Конспірологія взагалі улюблений коник російських, а тепер і турецьких політиків. Особливо серед парламентаріїв, які можуть озвучувати те, що Кремль із дипломатичних міркувань говорити не хоче.

Російський сенатор Франц Клінцевич заявив, що за вбивством Карлова «цілком ймовірно стоять представники зовнішньої секретної служби НАТО». Яку таку секретну службу він мав на увазі, абсолютно незрозуміло, бо Альянс подібних структур у своєму складі не має і це принципове положення. Подібні міністерства і служби є в державах членах блоку, але ніяк не у військовому і політичному департаментах НАТО. Утім, Клінцевіч давно відомий подібними безвідповідальними висловлюваннями, орієнтованими на внутрішнє споживання.

Його колега Олексій Пушков сказав про «політичну та медійну істерії», яку розпалюють вороги Росії. У Twitter він написав, що «ключове питання полягає в тому, хто стоїть за цим убивством, а, отже, за неоголошеною війною проти Росії».

Пропагандистський заряд для Кисельова Соловйова і Ко дано, і наприкінці тижня на федеральних каналах піде істерика записних прокремлівських політологів і експертів про західну змову і небажання того, щоб Росія піднялася з колін. Заодно покричать про провокації з метою підриву тісних відносин Росії і Туреччини. Про історію зі збитим літаком не згадають.

Обов’язково поміркують, що дату замаху обрано не випадково, бо в Москві відбудеться зустріч міністрів закордонних справ і оборони Ірану, Росії і Туреччини. У столиці Казахстану Астані за кілька днів має відбутися зустріч між російським, турецьким й іранським лідерами. Зрозуміло, кому хотілося зірвати такі заходи.

2012-12-03 18:43:23 epa03495192 Russian President Vladimir Putin (L) and Turkish Prime Minister Recep Tayyip Erdogan (R) chat after a joint news conference in Istanbul, Turkey, 03 December 2012. Putin arrived for a working visit to Turkey to discuss the Syrian conflict, among other topics.  EPA/TOLGA BOZOGLU

Третя. У турецьких газетах писали, що той, хто стріляв, був прихильником організації «Джабхат ан-Нусра», яку в Росії вважають терористичною. Певною мірою це так, але також слід врахувати, що вона значно помірніша, ніж ІДІЛ і неодноразово вела проти останньої бойові дії.

Повідомляється, що Алтинташ співав гімн ан-Нусра, а також використовував відомий жест мусульманських радикалів — піднятий вгору палець, — який символізує, що Бог єдиний.

Останні події, зокрема, операція в Алеппо, яку спланували і котрою фактично керували російські інструктори і радники, були спрямовані не проти ІДІЛ або ІД, а як раз проти тієї частини сирійської опозиції, до якої належить і «Джабхат ан-Нусра». На своїх сайтах бойовики, зокрема і цієї організації, неодноразово погрожували Росії за її участь в операції з узяття Алеппо, за майданні бомбардування, як вони стверджували, мирного населення. На тлі прискореної ісламізації Туреччини, нічого дивного немає в тому, що в цій організації або подібній знайдеться чимало прихильників у країні.

Четверта. Попередня версія виглядає цілком переконливою, якщо керуватися як зовнішніми ознаками, про які вже йшлося, так і найважливішою формулою римського права — is fecit cui prodest — зробив той, кому вигідно. Начебто ан-Нусра такий теракт і вигідний, але це зовсім не означає, що вона його влаштувала. Цілком могли спрацювати і під неї. Зокрема, зовсім не бойовики. Таку провокацію могли влаштувати і сирійські спецслужби, бо можлива змова Тегерана, Москви і Анкари зовсім не влаштовує президента Асада. Він неодноразово діяв усупереч інтересам Москви і навіть Тегерана, в останньому разі надто рідко, переслідуючи власні цілі. У Дамаску підозрюють, і небезпідставно, своїх союзників і покровителів у бажанні поділити територію країни на контрольовані території. У цьому разі, принаймні, de facto єдиної Сирії не буде. І цього президент країни не хоче.

Наслідки

Безпосередньо вбивство російського посла в Анкарі не викличе зростання напруженості у відносинах двох країн. Якраз навпаки. Путін і Ердоган намагаються із залученням іранського керівництва знайти спосіб хоч якогось сирійського врегулювання та визначитися, як його можна досягти.

Екс-генерал США назвав причину вбивства російського посла

На цьому етапі в Туреччині та Росії є один спільний інтерес. Перша хоче закріпитися на окупованих північних частинах Сирії з метою обмеження можливостей курдів створити пов’язану територію в прикордонній із Туреччиною смузі. Переважно для цього заручитися згодою Москви і її впливом на Асада, щоб він цьому не перешкоджав.

Кремль же, зі свого боку, хотів би домогтися від Ердогана припинення підтримки будь-яких формувань сирійської опозиції, зокрема і протурецьких. Зокрема, туркоманських.

Іран хотів би закріпитися в північних регіонах Іраку і східних областях Сирії.

У принципі, така змова, заснована на розподілі сфер впливу або прямій окупації, можлива. Проблема в тому, що домовленостей лише трьох абсолютно недостатньо. Не кажучи вже про те, що навіть змовитися їм буде дуже складно.

По-перше. Попри вбивство посла і демонстрацію бажання продовжити співпрацю в Тегерана, Москви і Анкари пересічні інтереси. Туреччина та Іран — регіональні суперники за вплив на Близькому і Середньому Сході. Їхні розбіжності набагато значніші та глибші, ніж тактичні інтереси в Сирії або в іншій країні. Згладити їх навіть на короткий час і навіть заради спільної мети не виходить. На словах усі за мир, дружбу, жуйку, а на ділі готові в будь-який момент вдарити по партнеру.

Прикладом неможливості домовитися Анкарі та Тегерану служить ситуація навколо Мосула. Навіть під час запеклих боїв за місто високі договірні сторони готові вступити в бій один з одним за контроль над ним. Усе це ще попереду, але вірні ознаки протистояння, що наближається, є в анфас і профіль.

Та й у тій же Сирії є проблеми в її східних областях. Іран хотів би їх контролювати, Туреччина теж.

Якщо Тегеран і Анкара не домовляться, що дуже ймовірно, то і Москва залишиться в Сирії, не кажучи вже про Ірак, при пікових інтересах. Або їй доведеться йти, або збільшувати свою участь. І те, й інше Кремлю робити дуже не хочеться.

По-друге. Змова трьох викличе саме серйозну протидію в монархій Перської затоки. Перш за все в Саудівської Аравії та Катару. У відповідь вони посилять підтримку опозиційних сирійських організацій. У першу чергу, постачаннями озброєння, підготовкою військових фахівців і, звичайно, фінансами. Розчленування Сирії не зустріне підтримки і в Дамаску, що зі свого боку позначиться на і так не дуже високій боєздатності сирійській урядовій армії. Якісь тактичні домовленості можуть бути, але стратегічні навряд чи.

По-третє. Усе ця тріскотня навколо Ґюлена і підступів темних сил не більше ніж пропаганда. Насправді, убивство посла і незрозуміла поки поведінка тих чи інших турецьких структур не збільшить довіри між Москвою і Анкарою. Рух лідерів назустріч один одному має ситуативний і неглибокий характер. Як то кажуть, до першого повороту. Наскільки турецька влада дозволить російським представникам брати участь у розслідуванні незрозуміло. Якою мірою воно буде для Кремля відкритим — усе це матиме вирішальний характер у взаємних відносинах невдовзі.

На тлі гарячкових зусиль досягти змови щодо Сирії Москва поки проігнорує факт убивства посла, але врахує. Дуже може бути, що про нього згадають в іншій політичній площині і тоді про дружбу знову забудуть.

Юрій Райхель

Фото: Reuters