Після ухвалення бюджету на 2017 рік депутатів у кулуарах Ради помітно поменшало. На тлі підтримки закону про амністію учасників АТО, відсторонення Савченко від представництва України в ПАРЄ та провалу майже 30 законотворчих актів через нестачу голосів, нардепи налаштовувалися на новий календарний рік.
Думки стосовно пріоритетів розвитку країни представників різних політичних сил суттєво відрізняються. Politeka зібрала найцікавіші, а іноді найбільш популістські пропозиції представників різних політичних сил, які вони хочуть реалізувати в 2017 році.
– Найважливіше в сфері оборони – це забезпечити розвиток Збройних сил України, а не витрачати 70% на проїдання: зарплати, харчове забезпечення та одяг, ремонт техніки тощо. Тобто зосередитися потрібно на підвищенні боєздатності, технічній модернізації та створенні мотивації для військової служби.
Гостро стоятиме питання про виробництво військової техніки, її закупівлю та модернізацію. На жаль, на це виділили дуже мало коштів, держоборонзамовлення знову опиниться на межі зриву. Цього року ми його профукали, виконавши близько 30% від плану. Коли Міноборони говорить про виконання держоборонзамовлення на 90%, то йдеться виключно про ті гроші, які на це в підсумку виділили! А ми недоотримаємо 36 млрд грн. для цього лише від конфіскації грошей «сім’ї Януковича».
На наступний рік ми вже не планували жодних коштів від спеціальної конфіскації, а отже, є можливість наростити виділення коштів і повністю забезпечити план із гособоронзамовлення. В ідеалі ми повинні займатися повним циклом виробництва озброєння. Створити той самий патронний завод із нуля ми не зможемо, потрібно думати про форми спільних підприємств. Сподіватися на Захід або США в цьому питанні не можна. Максимум, що ми можемо попросити – це технології або допомогу в запуску виробництва.
Також необхідно створити мотивацію для військовослужбовців у зоні проведення бойових дій. Зараз ця мотивація дорівнює доплаті в 1200 тис. грн. на місяць. Тому ми вже запропонували підвищити ці доплати військовослужбовцям у першій і другій лініях до 5-6 тис. грн. Сидіти в окопі за додаткову тисячу гривень – це не мотивація; люди в зоні АТО повинні отримувати в 3-5 разів більше за «тиловиків».
– Ми маємо таке відставання з більшості напрямків, що короткого списку найважливіших речей не може бути. Нам треба стільки приймати, втілювати, наздоганяти прогрес…
Найважливіше після прийняття змін до Конституції – це реальне очищення судової гілки влади. Наші суди мають довести, що ними вже не можуть керувати за допомогою телефонних дзвінків. Це надзвичайно важливо.
Друге принципове завдання на 2017 рік – це посилення ролі нових антикорупційних інституцій. Якщо зараз НАБУ вже спрямувало до суду 46 справ, наступного року ми мусимо побачити перші вироки. Для цього нам необхідно приймати цілу низку законів, поправок і таке інше.
– Перший напрямок – це підвищення обороноздатності країни. Якщо триває війна, а вулицями Донбасу ходять російські солдати – будь-яку реформу можна знищити за короткий час. Тому треба фінансувати не лише утримання армії, а й запустити масштабну програму військового будівництва, яка пожвавить економіку, створить робочі місця і забезпечить нас надійним захистом.
Другий напрямок – це створення умов для розвитку IT-сектору. Безумовно, держава повинна підтримувати їх податковими пільгами, спеціальними режимом запуску підприємств.
Третій важливий сектор – це реалізація пільг для АПК. Щоб забезпечити країну валютою, а світ – якісними продуктами, ми маємо використати 30% світового чорнозему, який є на території нашої країни.
– Найритичніша ситуація у нас склалася з боротьбою з корупцією. Кожного разу, коли я буваю в Європі, США чи міжнародних організаціях, нам по десять разів на день повторюють: якщо ви не покінчити з корупцією – жодного розвитку у вас не буде. Корупція гірша за окупацію.
Друге – це забезпечення територіальної цілісності країни, без якої не буде потужного розвитку економіки. Якщо ж не розвивати економіку – жодної обороноздатності ми не забезпечимо.
Звільняти силою поки не вийде, тому варто докласти зусиль до подовження та посилення санкцій. Ми ж вимагаємо санкцій проти Росії від Європи та Америки, а самі торгуємо з окупантом. Я багато говорю про це з президентом, він це розуміє, але поки що зрушень в цьому напрямку я не бачу.
Для мене особисто головне, напевно, це головна мета до кінця життя, – звільнення Криму та східних регіонів України від анексії. Це пов’язано з двома факторами: наскільки довго протримається режим Путіна та наслідками дії санкцій. Ситуація на півострові погіршується: людей крадуть, вбивають, спустошують запаси артезіанської води, постійно зникає електроенергія, падає рівень життя. Якщо одразу після окупації росіяни запровадили високі зарплати та пенсії, місцеві отримували по 50-60 тис. рублів зарплати, а зараз знайти роботу за 12 тис. рублів, тобто 4,5 тис. гривень, вважається великою вдачею. Продукти харчування дорожчі та гірші, ніж в самій Росії, а ліки неякісні. Утримання Криму навіть у нинішньому депресивному стані коштуватиме Росії від $2-3 млрд на рік. А у них же ще Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я.
Необхідним є проголошення Криму кримськотатарською автономією. Це не вижене загарбників звідти, але це питання історичної справедливості. Якщо це зробили б раніше, історія в 2014 році могла б піти зовсім іншим шляхом.
– Найголовніше – це зміна антинародної соціальної політики, яку наразі провадить уряд. Те, що відбувається зараз – неправильно. У нас, по суті, заморожені соціальні стандарти, держава не проводить соціальної політики взагалі. Треба повернути соціальний блок обличчям до людей, а не тим місцем, яким він стоїть зараз. Та просто по-іншому складати бюджет: на засадах соціальної захищеності. Наразі ж у мене таке враження, що наші урядовці не розуміють, що у держави взагалі є соціальна функція. У них в головах лише «бабки», а не розуміння необхідності забезпечення соціальних стандартів.
Зовнішню політику також потрібно міняти як таку. Ми вперлися в Мінські угоди два роки тому, які за цей час показали свою неефективність, і очільники держави тепер не розуміють, як розв’язати конфлікт на Сході України, як покласти край російській агресії і як вести переговори із західними партнерами. Це означає, що в державі взагалі відсутня зовнішня політика.
Рівень корупції в Міністерстві оборони просто жахливий. Не можна вважати реформою відсутність розбудови нормальної професійної армії. Петро Олексійович може повторювати скільки завгодно мантри про те, що українська армія – найкраща в Європі, а ми ж знаємо, що ця армія не до кінця підготовлена, що її регулярно недостатньо забезпечують, що у нас хлопців заганяють в окопи, давши трохи вищу зарплату, ніж вони отримували на «гражданці». Це все неправильно, це треба змінювати.
– Ключове – це все, що пов’язано з енергетикою. Ми спростили видобуток нафти на наступний рік, тепер треба братися за видобуток газу. Коли ми стверджуємо, що не постачаємо газ із Росії, всі розуміють, що реверсний газ все одно російський! Ми сплачуємо кошти європейцям, а вони сплачують їх росіянам, а тим самим підживлюють економіку агресора.
Ключова задача, цілком реалістична протягом 3-5 років, – повністю звільнитися від залежності від імпорту газу. До енергетичного сектору також відносять розвиток альтернативних джерел енергії, енергоефективність, яка, хоча і дорога, дасть поштовх економіці. Це будівельні роботи, вироблення енергозберігальних вікон і сотні інших, здавалося б, маленьких речей.
На друге місце я поставила б розвиток інфраструктури: дороги, логістичні хаби, відновлення залізничної модернізації. З огляду на географічне положення України, ми маємо робити ставку на перевезення. Це також буде поштовхом для розвитку.
Якщо говорити про дії, які дадуть результат через кілька років, то це реалізація програми «Горизонт 2020». Вона дозволяє повертати нашим науковцям кошти на розробку. Тепер винаходи треба поєднати з виробництвом, аби запустити модернізацію багатьох галузей економіки. Стимулювання наукоємних виробництв здійснюється завдяки низьким податкам та особливим умовам роботи Цим якомога швидше і має зайнятися держава.
Ілля Лукаш
