Дихання нового Середньовіччя: як змінювався світ у 2016 році

Водночас панівний на Заході ліволіберальний дискурс нав’язував громадянам розвинених країн позамежну і часто не цілком адекватну політкоректність. Називати речі своїми іменами, замовчувати незручні питання і теми тепер не завжди можливо. Типовими стали підкреслено ввічливе ставлення до будь-яких незахідних ідеологій і культур незалежно від рівня цивілізованості і агресивності її носіїв. Серед європейців і американців культивується почуття провини перед людьми з менш успішних частин світу.

Політика мультикультуралізму призвела до появи замкнутих гетто, мешканці яких не бажають інтегруватися в навколишній світ, вивчати мову країни, що прийняла їх, і переймати її культуру. Але такі гетто стають розсадниками невігластва, злочинності, антисанітарії та екстремізму. Політика побудови держави загального благоденства (welfare state) обернулася появою величезного прошарку професійних ледарів, які поколіннями живуть на допомогу держави.

Але політкоректність і непродумана соціальна політика повернули з небуття правих маргіналів, осідлали хвилю народного невдоволення наявним ладом. Невдоволення лівим порядком денним не призвело до зростання популярності прагматиків і технократів. На авансцену вийшли популісти, які пропонують прості відповіді на складні питання. У 2016 році ми побачили, як на зміну однієї крайності прийшла інша. Маятник історії різко хитнувся праворуч. По обидва боки Атлантики запахло новим Середньовіччям.

США

Вибори президента Сполучених Штатів стали головною планетарною подією року, що минає. За кількістю бруду і напруженням пристрастей кампанія була надто нетиповою для цієї країни. Республіканська і Демократична партії висунули дуже невдалих кандидатів: демагога і скандаліста Дональда Трампа, без досвіду держуправління і усталених поглядів, компетентну, але корумповану Гілларі Клінтон. Вибори відбувалися у форматі «американська Тимошенко» проти «американського Ляшка». У підсумку виборці підтримали «ще одну з роду Клінтон» більшістю в 65,844 млн голосів проти 62,980 млн у Трампа. Проте через особливості американського виборчого законодавства президентом став мільярдер-республіканець.

Якщо заклики Трампа скорочувати податки, боротися з нелегальною міграцією і жорстко протистояти ісламістській загрозі відповідають викликам часу, то зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні ініціативи часто вводять у ступор. Як відомо, president-elect робить компліменти російському диктатору Володимиру Путіну і готується призначити в адміністрацію, що формується, відвертих симпатиків останнього. Він піддає сумніву роль НАТО і союзницькі зобов’язання перед східноєвропейськими країнами Альянсу. Трамп має намір скоротити американську присутність в Європі. До того ж він уже зараз анонсує жорстку політику щодо стримування Китаю, що загрожує глобальним і нікому не потрібним протистоянням між двома провідними державами світу. Протекціонізм команди Дональда Трампа, наміри вивести США із Транстихоокенанського партнерства і обкласти імпортні товари додатковими 30% ввізного мита підуть на користь американській легкій та переробній промисловості. Але все це підштовхне інші країни запровадити аналогічні загороджувальні заходи щодо американських товарів і компаній. У результаті економічну глобалізацію буде згорнуто і кожна країна або група країн закриється всередині власного кокона. Міжнародна торгівля стрімко знизить свій обіг. Так що втратять усі. Включаючи, зрозуміло, і США.

За іронією долі поховати глобалізацію може та країна, яка її і створила і яка донині є основним вигодонабувачем від вільного переміщення товарів, капіталів та ідей.

Трамп заперечує антропогенні причини глобального потепління і збирається призначити держсекретарем голову найбільшої нафтової компанії планети. Це означає, що пріоритетом для новообраного президента будуть інтереси чималого капіталу, що працює за стандартами XIX – початку XX століть. При цьому в жертву сировинному сектору та важкої промисловості можуть принести високотехнологічні сектори, IT та інновації, які забезпечують США безумовне світове лідерство. Дональд Трамп і спільнота, схоже, так і не усвідомили, що ера домінування компаній, на кшталт ExxonMobil, добігає кінця, і вже зараз Apple, Google і Amazon за капіталізацією обійшли сировинного гіганта. І що майбутнє визначать поновлювані джерела енергії. Сировинний бізнес хороший, як спосіб швидкого заробітку. Але він не може забезпечити першість, прогрес, комфортне середовище і високий життєвий рівень. Яскравий приклад тому – Росія і Венесуела.

До речі, про Росію. Подейкують, ніби Генрі Кіссінджер, 93-річний гуру геополітики в адміністраціях президентів Ніксона і Форда, розробляє нову концепцію американської зовнішньої політики. Відповідно до неї Україна, та й весь пострадянський простір, буде визнано російською сферою впливу. Важко сказати, наскільки ця концепція ляже в основу нової зовнішньої політики Вашингтона. З одного боку, подібні ідеї надто непопулярні серед конгресменів і сенаторів від обох партій. З іншого боку, уже дуже добре така доктрина лягає в канву уявлень Дональда Трампа і його майбутнього держсекретаря Рекса Тіллерсона про необхідність домовлятися з Москвою, щоб використовувати її як противагу Пекіну.

Обравши радників і зовнішньополітичні методи епохи Ніксона і забувши про те, що дипломатія Ніксона-Кіссінджера не була особливо ефективною, Дональду Трампу слід пам’ятати і про політичну долю 37-го президента США. Нагадаємо, що Річард Ніксон потрапив у політичний скандал «Уотергейт» і пішов у відставку, не чекаючи імпічменту. Тим паче, що всі передумови для повторення політичної долі Ніксона є і у Трампа. ЦРУ і ФБР уже підтвердили факти втручання російських хакерів у виборчу кампанію в Америці, а впливові сенатори наполягають на створенні спеціальної комісії для розслідування подібних звинувачень. Тим більше, що відомий і найточніший прогнозист США, професор Аллан Ліхтман, який передбачив перемогу Трампа на президентських виборах, передрік і його імпічмент.

Європа

Проблеми, з якими зіткнулися США, у значно серйознішому вигляді переживає Європейський Союз. На відміну від американської, європейська бюрократія громіздка і неефективна. Розбіжності між Брюсселем і членами Співдружності наразі здаються непереборними.

У червні громадяни одного із ключових членів ЄС – Великобританії – проголосували за вихід їхньої країни з об’єднання. У Брюсселі не придумали нічого кращого, ніж покарати Лондон, щоб іншим неповадно було. «Це не залишиться без наслідків», – пригрозив прямо із трибуни Європарламенту президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. Щоправда, поки жодних наслідків ми не бачимо.

Протягом року країни так званої старої Європи продовжували страждати від того, що називається міграційною кризою. І що на практиці є наслідками неефективної, безвідповідальної міграційної політики. Біженців запрошували ледь ні з усього світу і щедро надають їм державну допомогу та інші соціальні блага. Правоохоронці більшості європейських держав, боячись бути викритими в расизмі, практично не протидіють злочинності з боку мігрантів і не депортують навіть оскаженілих злочинців-рецидивістів, які нелегально перебувають у країнах Шенгену. Наслідком такої політики став стрімкий сплеск злочинності та ісламського тероризму. Але в 2016 році міграційна політика країн ЄС не змінювалася, що грає на руку правим радикалам і відвертим ксенофобам.

У Франції на виборах змагатимуться декілька друзів Путіна: лідер ультраправих Марін Ле Пен, яка обіцяє вивести країну з ЄС і визнати Крим російським, і особистий друг російського лідера Франсуа Фійон, який обстоює негайне скасування антиросійських санкцій. Поки всі називають фаворитом Фійона. Але останнім часом опитування громадської думки не завжди збуваються. До того ж Фійону пророкували не більш як 10% на внутрішньопартійних праймеріз.

На запланованих на березень 2017 року виборах у Нідерландах усі шанси перемогти має ультраправа євроскептична і пропутінська Партія Свободи.

Поки невідомо, коли відбудуться вибори в Італії. Але в будь-якому разі крайні праві і крайні ліві наберуть там величезну кількість голосів.

Попри те, що найсильніше міграційна криза вдарила по Німеччині, Ангела Меркель усе ще залишається найпопулярнішим політиком країни і має всі шанси виграти парламентські вибори, заплановані на осінь 2017 року. Утім, до осені потрібно ще дожити. Ситуація змінюється надто динамічно. Якийсь особливо сильний сплеск потоку мігрантів або серйозні теракти цілком можуть змінити електоральні розклади. Терористам, до речі, цілком можуть підсобити російські спецслужби. Адже після перемоги «свого хлопця» у США звалити з трону бундесканцелерін для Володимира Путіна стало головною метою зовнішньої політики.

Весь рік відверто неспокійно було в Польщі, де панівна партія проводить політику послідовного обмеження прав і свобод. Прагнуть побудувати напівавторитарну модель угорського зразка, лідери «Права і Справедливості», мабуть, не врахували, що поляки – не угорці. Подальше закручування гайок цілком може призвести до повстання. Після якого лідер польських правих Ярослав Качинський, ймовірно, поїде до Будапешта і звідти розповідатиме, який він легітимний. Загалом, нудно наступного року в наших сусідів точно не буде.

Загалом перспективи об’єднаної Європи на наступний рік виглядають досить похмурими. Адже досить перемоги відвертих євроскептиків у декількох ключових країнах ЄС, щоб Співдружність звалилася.

Близький Схід

Хаос, що охопив регіон великого Близького Сходу з початком «Арабської весни», на поточний рік локалізовано в кількох найпроблемніших країнах: Сирії, Іраку, Ємені та Лівії. З іншого боку, зазначені країни практично перестали існувати як єдине ціле.

У Сирії російські килимові бомбардування та іранські регулярні війська переламали перебіг громадянської війни на користь президента Башара Асада. Зовсім нещодавно впав Алеппо – останній великий бастіон сирійської опозиції. Щоправда, замість квітучого міста Асаду дісталася купа руїн. «Путінські соколи» буквально не залишили від мегаполіса каменю на камені. Наступного року бойові дії очевидно перемістяться у провінцію Ідліб і інші контрольовані повстанцями регіони країни.

Рік, що минає, ознаменувався поворотним моментом у боротьбі з терористичною «Ісламською державою». У Сирії підтримувані Вашингтоном загони курдської самооборони впевнено тіснили джихадистів, створюючи загрозу столиці Халіфату – місту Ракка. Восени турецькі війська, що повільно просуваються вглиб Сирії, взяли Даббік – головний ідеологічний центр бойовиків. В Іраку вже іракські курди зачистили низку територій від ісламістів, перерізавши основні дороги, що зв’язують іракські та сирійські території ІДІЛ. У листопаді міжнародна коаліція з іракських військових, шиїтської міліції, курдської самооборони і протурецьких «повстанців» приступила до штурму Мосула – економічної столиці Халіфату. Щоправда, після двох тижнів запеклих боїв штурм захлинувся.

Відзначилися в боротьбі з ісламістами і російсько-асадовські сили: на початку року вони встановили контроль над сирійською Пальмірою. Правда, уже у грудні джихадісти контратакували і повернули собі місто, попутно захопивши цілі арсенали зброї. Загалом чекаємо початку прямого зіткнення росіян і ІДІЛ.

Непростим був рік, що минає, для Туреччини. Після невдалої спроби перевороту, президент цієї країни Реджеп Тайіп Ердоган провів масштабні чищення в армії, правоохоронних органах, госсруктурах, освіті – загалом скрізь. Опозицію паралізовано, ЗМІ поставлені на службу режиму, тисячі людей заарештовано, десятки тисяч втратили роботу. Сам же президент присвоїв собі повноваження, які не снилися середньовічним султанам. Оскільки подібні заходи були зустрінуті в цивілізованому світі вороже, турецький лідер став очікувано шукати підтримки у Кремлі. Зараз керівники Росії і Туреччини демонструють нерозлучну дружбу. Проте союзниками Москва і Анкара так і не стали. Занадто різні в них інтереси і показна дружба може в будь-яку секунду змінитися відвертою ворожнечею.

Одразу дві регіональні супердержави – Туреччина та Іран – активно розпочали формування власної сфери впливу в регіоні. Анкара хоче утвердитися в Сирії і на півночі Іраку. Тегеран же фактично запровадив свій контроль над керованим одновірцями-шиїтами Іраком, що може розраховувати на відносну лояльність Башара Асада в Сирії і на абсолютну відданість Хезболли в Лівані. Крім того, іранський режим допомагає хуситам в Ємені і може, якщо є охота, у будь-який момент підпалити Бахрейн – крихітну монархію в Перській затоці, основне населення якої – шиїти.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон

Далекий Схід, напевно, єдиний регіон, який не зачепила глобальна фрустрація. Економіки провідних держав, розташованих в азіатській частині Тихого океану, протягом року продовжували динамічно зростати. Авторитарні моделі у світі нестабільності, що наступає, виявилися стійкішими за своїх демократичних побратимів. Проте в регіоні теж вирувало життя.

Основною проблемою стали чимдалі більші амбіції Китаю, який продовжував нарощувати військово-морську присутність в акваторіях Східно-Китайського і Південно-Китайського морів. За водотоннажністю і військовою потужністю флот Піднебесної вже перевершив флоти всіх країн регіону, разом узятих. Ба більше, китайці почали створювати штучні острови поблизу архіпелагу Спартлі, поставивши під загрозу свободу судноплавства в Південно-Китайському морі.

На Філіппінах до влади прийшов надто неадекватний президент Родріго Дутерте, який тисячами відстрілював наркоторговців, а з ними і всіх, хто йому не подобається. Що важливіше, Дутерте анонсував зовнішньополітичний розворот Маніли від США до Китаю. Якщо це станеться, баланс сил у найважливішому регіоні планети буде докорінно порушено. Вашингтон втратить свій «непотоплюваний авіаносець» у вигляді баз на філіппінських островах, а флот КНР нарешті вийде зі замкнення на океанські простори. З іншого боку, В’єтнам і Тайвань із задоволенням запросять американські ВМС базуватися в себе.

На Далекому Сході неспокійно, в європейському розумінні цього слова, у 2016 році було хіба що в Південній Кореї, де місцевий «касетний скандал» призвів до імпічменту президента Пак Кин Хе. Донька прославленого реформатора поводилася надто необачно, довіряючи близькій подрузі державні секрети і збір партійних пожертвувань. Утім, зміна влади в Сеулі – річ буденна.

Росія

Ну, а наш північний сусід увесь цей час залишався вірним самому собі: продовження інтервенції на Донбасі, килимові бомбардування Сирії, кібератаки на американські урядові сайти і підтримка різного роду радикалів в Європі були сусідами з байдужим ставленням на рішення власних проблем. Оскільки критерієм успіху для Москви завжди була кількість проблем, створюваних іншим, у Кремлі можуть бути задоволені. Зараз російські лідери з нетерпінням чекають інавгурації Дональда Трампа і підсумків президентських виборів у Франції. Наскільки виправданий їхній розрахунок, стане відомо лише наступного року.

Світ стрімко змінюється на наших очах. Як відомо, лінійним є лише технічний прогрес (і то не завжди). Громадський же розвиток завжди нелінійний і не поступовий. Швидше, можна говорити про циклічність історії. Не виключено, що ми є свідками повторного настання Темних віків з усіма їхніми принадами: невіглаством, мракобіссям, слабкими громадськими інститутами та дарвіністською боротьбою народів за існування. Хотілося б помилятися, але щоб виживати в прийдешньому світі, потрібно бути готовим до всього і розраховувати лише на себе. На свої сили, розум і готовність захищати свою свободу.

Максим Вікулов

Фото: AP Photo/Mindaugas Kulbis