В них взяли участь президенти турецької та грецької частин Кіпру Мустафа Акинджи і Нікос Анастасіадіс, а також голова Європейської комісії Жан-Клод Юнкер, генеральний секретар ООН, який щойно вступив на посаду, Антоніу Гутерреш. У переговорах також брали участь міністри закордонних справ Великобританії Борис Джонсон, Греції Нікос Коциас і Туреччини Мевлют Чавушоглу. Великобританія, Греція й Туреччина є гарантами балансу сил на острові.

Розділений острів Афродіти

За однією з давньогрецьких легенд, богиня краси Афродіта народилася з піни (Афродіта – грец., народжена з піни) саме на острові Кіпр. Звідси його поетична назва — острів Афродіти.

Навіщо Росія затягує афганський вузол

Важливе значення Кіпру для торгівлі й мореплавання в східній частині Середземного моря відоме здавна. Багато завойовників хотіли контролювати настільки важливий острів.

Після відкриття Суецького каналу значення Кіпру істотно зросло. Після поразки в російсько-турецькій війні 1877-78 рр. для захисту від експансії Росії турецький султан уклав із Англією конвенцію про «оборонний союз». Туреччина погодилася на англійську окупацію Кіпру. Під час Першої світової війни конвенцію з Лондоном анулювали, а острів Кіпр анексовували. У 1925 році Великобританія оголосила його Crown colony — колонією корони.

Відносини між двома найважливішими етнічними групами на Кіпрі — греками і турками — завжди були напруженими. Серед перших поширеними були ідеї енозісу (грец., возз’єднання, союз) із Грецією. Другі у відповідь сповідували принцип таксиму (taksim – турец., відділення, поділ).

Популярні новини зараз

Зірку "Квартал 95" засікли за гарячими іграми з чоловіком: "Добре, коли..."

Зірка "Сватів" в короткому топі вразила пікантним фото з дівчиною: "Гаряча штучка"

ПриватБанк познущався над одеситами, кадри облетіли мережу: "тільки для обраних"

Поповнення в родині Каменських і Потапа: зіркова парочка видала інтимну таємницю

Показати ще

Хоча після здобуття незалежності в 1960 році в конституції Кіпру   записані принципи владного розподілу між греками і турками, але їх фактично не виконували. Через це вже в 1963 році спалахнули жорстокі міжетнічні сутички. На острів ввели війська ООН, які залишаються там досі. Вже тоді багато греків із півночі острова переселилися на південь, у грецьку частину, а турки, відповідно, на північ – в турецьку.

Конфлікт загострився 15 липня 1974 року після невдалої спроби державного перевороту в грецькій частині острова, спровокованого режимом, так званих, ” чорних полковників, правлячих в Греції, з метою энозиса. У ньому брала участь націоналістична організація греків-кіпріотів ЭОКА-Б (грец. Союз борців за визволення нації) і частина керівництва Національної гвардії. Путчисти отримали іронічну назву «чорні майори».

У відповідь через тиждень Туреччина ввела війська на північну частину острова, окупувавши приблизно 35% його території, що було більше, ніж реально займала турецька громада.

кипр_турки
Висадка турецьких військ на Кіпрі 20 липня 1974 р. Фото Ergin Konuksever

Пізніше на турецькій частині проголосили так звану Турецьку Республіку Північного Кіпру (ТРПК), визнану лише Анкарою. Відтоді цю частину острова фактично утримує Туреччина. Вона ж зберігає там військовий контингент приблизно з 30 тис. осіб.

Зараз Кіпр розділений на чотири частини. Грецьку, турецьку, зелену лінію — лінію Аттіли — розділяє перші дві під контролем військ ООН та англійські бази Акротірі й Декелія, які під суверенітетом Великобританії, але не входять до її складу. Загальна площа баз становить близько 254 кв. км, або близько 3% території острова. Приблизно 60% землі на базах у приватній власності греків-кіпріотів, а 40% належить міністерству оборони Великобританії. У разі досягнення домовленості про об’єднання острова Англія згодна передати Кіпру половину площі баз.

Лінія Аттіли проходить через столицю Нікосію, де її ширина в старій частині становить близько 7,5 м, в інших районах вона розширюється до 7,5 км.

Шанс на возз’єднання

Переговори про об’єднання острова почалися буквально за тиждень після турецького вторгнення в 1974 році. В них ніколи не було істотного просування, оскільки позиції сторін були діаметрально протилежними, а зовнішні гравці зовсім не зацікавленими в реальному досягненні згоди.

Найманці проти сомалійських піратів: як вдалося перемогти «морську Чечню»

Та й відносини громад були вельми далекими від можливості хоч якоїсь угоди. Ситуація почала змінюватися приблизно з 2007 року. В Нікосії   демонтували невелику частину стіни, що розділяла дві частини кіпрської столиці на грецьку і турецьку частини. Тим самим відкрили вільне пересування, передовсім для іноземців, між двома частинами острова. У 2008 році остаточно демонтували стіну на столичній вулиці Ледра.

Імовірно, безпосередньою причиною домовленостей про демонтаж стіни стали економічні міркування. Тоді як грецька частина острова порівняно непогано розвивалася, а в травні 2004 року Кіпр (грецька частина) вступив до Євросоюзу, турецька частина в значно гіршому становищі. Міжнародна ізоляція призвела до цілковитого занепаду туристичної галузі. Зазначимо, що найкращі пляжі та відповідна туристична інфраструктура до літа 1974 року були саме на півночі. Фамагуста, яка була світовим курортом, тепер перетворилася на місто-привид.

фамагуста
Заброшений курорт Фамагуста.

Рівень життя двох частин Кіпру істотно відрізняється. У грецькій частині він значно вищий. Хоча економіка ТРПК протягом останніх років розвивається начебто непогано, ВВП щорічно зростає на 4-6%. Проте до рівня грецької частини ще дуже далеко.

Друга проблема вже в Анкарі. Утримувати ТРПК Туреччині стає дедалі важче. Складна внутрішньополітична ситуація і проблеми з сусідами позначилися на економіці та фінансах. Доводиться обирати, і вибір дуже невеликий. Звідси деяка зміна позиції турецького керівництва, яке раніше навіть чути не хотіло хоч щось про об’єднання острова.

Третя причина — бажання мешканців двох частин Кіпру. Як не дивно, особливо в його турецькій частині. Ізоляція і вихід лише в Туреччину унеможливлює нормальний розвиток, навіть просто нормальне життя. І це теж знайшло відображення в позиції лідерів турецької громади.

Переговори, які минули в Женеві, начебто не завершилися якимось результатом, зафіксованим на папері. Проте цілковитим провалом їх назвати теж не можна.

Зокрема, представники турецької громади погодилися повернути приблизно 7% своєї території (близько 625 кв. км), яку вони контролюють. Невирішеним залишається питання про 1% території, але сторони домовилися й надалі укладати докладні карти.

Обговорювали питання про реституцію. Інакше кажучи, повернення власності грекам і туркам, яку вони залишили після відходу до інших частин  острова. Проблема в тому, що в багатьох випадках у цієї власності нові власники.

«Ми оцінюємо вартість операції з обміну землями в €10 млрд, – сказав представник уряду Кіпру Нікос Христодулідіс. – Вона має тривати п’ять-сім років. Одна з ідей — якщо ти не переїжджаєш, то не отримуєш землі. Якщо плануєш переїхати — тобі допоможуть. Повинна працювати комбінація закону і стимулів».

Іще одне складне питання — статус некорінних жителів ТРПК. За 40 років із Туреччини переселилися понад 100 тис. осіб. Під час переговорів озвучували різні варіанти вирішення цієї проблеми. Сторони дійшли згоди, що її цілком можна вирішити за 5-7 років.

Ключовим, як зазначають спостерігачі, є бажання лідерів греків і турків Кіпру знайти можливість об’єднання. Оптимісти вважають, що вже влітку кожна частина може провести референдум про державний устрій об’єднаного острова.

Шанс на об’єднання є, але він може виявитися останнім. Річ у тім, що нинішні лідери турецької та грецької громад – одні з останніх політиків, які пам’ятають острів єдиним. Виросло вже кілька поколінь, які цього не пам’ятають, і для них розділена територія – цілком закономірне явище.

Газ — провідник об’єднання

Важливу роль у просуванні кіпрських переговорів відіграють вуглеводні, передовсім газ. Поблизу Кіпру та Ізраїлю в Левантійській западині Середземного моря, відкрито велике газове родовище «Левіафан». Більшість його площі в економічній зоні Ізраїлю, але до нього прилягає інше велике родовище «Афродіта» вже у кіпрській економічній зоні.

Білоруський кульбіт від «русского мира» і «ввічливих людей»

Хоча приблизно 40-45% видобутого газу використовуватимуть в Ізраїлі, приблизно 15-20 млрд куб. м віддадуть на експорт. Ізраїль розробляє план прокладання трубопроводу через Кіпр. Саме тому Тель-Авів дуже зацікавлений у нормалізації ситуації на острові та приєднанні кіпрського газу до експортної труби.

Питання про те, як пройде трубопровід, дуже цікавить і Туреччину. Анкара хоче створити на своїй території великий газовий хаб, в якому зійдуться азербайджанський, ізраїльський, єгипетський і кіпрський газ. Йдеться про 50-60 млрд куб. м. Природно, що Туреччина не хоче, щоб трубопровід із Кіпру пішов не до її берегу, а на грецький Крит і далі на Південь Європи, через Грецію та Італію. Інакше кажучи, газова економіка штовхає практично всі зацікавлені сторони до досягнення нормалізації ситуації на Кіпрі. Якщо можна так висловитися, до зшивання його в єдину державу.

Свою частку майбутніх газових доходів хоче отримати і ТРПК, а це можливо лише в єдиній країні.

Москва проти

Кіпрське об’єднання має проблеми в зв’язку з деякими коливаннями позиції Туреччини. В принципі, Анкара виступає за домовленості, але висуває низку умов. Основною з них є подовження дислокації на острові турецького військового контингенту.

Як повідомляє телеканал NTV, президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган висловився проти виведення турецьких військ із північної частини Кіпру. «Північний Кіпр демонструє щиру позицію, але Греція… й надалі має іншу мету порівняно з Туреччиною як країною-гарантом, – заявив він. – Навіть говорити не варто про те, щоб турецькі військові покинули Кіпр». Як передає агентство Anadolu, Ердоган наголосив, що без участі Туреччини питання гарантій безпеки Кіпру узгодити неможливо.

Це дуже велика проблема, оскільки свого часу греки-кіпріоти на референдумі відкинули один із варіантів об’єднання через те, що питання про виведення турецьких військ з острова залишалось невирішеним.

Майдан по-корейськи: як звичка протестувати призвела до імпічменту

Другим противником досягнення домовленості про об’єднання є Москва.

По-перше. На півдні острова Росія має значні економічні, фінансові, а тепер і військові інтереси. Російські чиновники й олігархи багато заробленого непосильною працею виводили через Кіпр, який використовували як офшорну зону. Ці правила в єдиній кіпрській державі можуть змінитися.

Від 2015 року російські військові кораблі можуть заходити в порти острова. Це ще один пункт, нехай і обмеженого, але постачання, якого російський флот у Середземному морі дуже потребує. Москва побоюється, що об’єднаний острів може змінити зовнішньополітичні орієнтири.

По-друге. Кіпрське врегулювання сприятиме усуненню грецько-турецьких негараздів і, як наслідок, зняттю напруги між двома членами НАТО. Це ніяк не відповідає московській політиці. Справа дійшла до того, що посол Росії на Кіпрі Станіслав Осадчий відвідав у грудні минулого року семінар п’яти невеликих політичних партій, центральною темою якого було протистояння об’єднанню. Після цього його викликали до міністерства закордонних справ Кіпру для роз’яснень.

По-третє. Єдиний Кіпр може стати основою для поліпшення відносин між ЄС і Туреччиною. Адже переговори про вступ останньої до ЄС гальмували саме через кіпрську проблему. Як наслідок, може посилитися співробітництво Кіпру з НАТО, навіть уможливитися його вступ до Альянсу в далекій перспективі. Цього в Кремлі категорично не хочуть.

Аналіз мирного процесу на Кіпрі дозволяє провести деяку паралель з Україною. Справа на острові зрушила лише після того, як зовнішні гравці вирішили, що мирне врегулювання відповідає їхнім завданням. Поки Москва не хоче відмовлятися від своєї політики – це означає, що донбаське врегулювання, не говорячи вже про кримське, поки не на основному порядку денному міжнародних відносин.

Юрій Райхель

Фото: Владимир Кезлинг