Два роки без Нємцова: як в Росії позбавляються опозиції

Загадкові обставини смерті медіаспільнота обговорює досі. Офіційне слідство завершене понад рік тому, але досі у справі більще запитань, ніж відповідей. Politeka з’ясовувала, чому в Росії так небезпечно бути лідером опозиційної думки.

Чому Нємцов?

Варто згадати, за яких умов все відбулося. 1 березня 2015 року Нємцов мав вийти на чолі багатотисячного мітингу проти війни в Україні. Чи міг Путін злякатися, що привид такого ненависного йому Майдану нависне і над Росією? Як би там не було, але запланований марш не відбувся. Замість нього прибічники опозиціонера організували мирну пам’ятну ходу.

Цікаво також, що за кілька днів до вбивства Нємцов мав розмову з президентом Петром Порошенком. Політик збирався оприлюднити незаперечні докази присутності російських військ на сході України. Путіну, який всіляко переконував міжнародну спільноту, що росіян на Донбасі немає, це було б дуже невигідно.Крім того, саме Нємцов завжди виступав одним з найбільших критиків правлячого режиму в Росії.

Більше нього наїжджала на Путіна хіба що дисидентка і правозахисниця Валерія Новодворська. Яка теж померла за дуже загадкових обставин за півроку до вбивства Нємцова. Вона до останнього не хотіла їхати в лікарню, боялася, що її там уб’ють і померла від запалення на нозі, притаманного діабетикам. Потім на форумах лікарі писали, що безхатьки з подібними ранами роками тиняються вулицями. А тут людини не стало за добу. До слова, сталося це через тиждень після відеозвернення Новодворської до Порошенка. У ньому вона радила президентові вести діалог з Путіним «мовою крупнокаліберних кулеметів».

В своєму останньому інтерв’ю Нємцов пророкував, що його можуть убити. За кілька годин до смерті на радіо багато говорив про Україну казав, що «не розуміє рівня кровожерливості Путіна», й обіцяв, що на марші 1 березня прямо поставлять вимогу про негайне закінчення війни на Донбасі.

Офіційна версія

На можливу причетність влади до вбивства вказують й умови, за яких відбувся злочин. Незалежні експерти одразу заговорили, що в Росії так ретельно організувати й провести вбивство могла тільки влада. Звісно, якщо не вірити у зручний збіг обставин, який дуже сильно посприяв убивці: у момент пострілів на Великому Москворіцьому мості не було жодної машини, крім снігоприбиральної. Остання дуже вдало закрила собою Нємцова, його супутницю і вбивцю. Крім того, слідство заявило, що момент вбивства камери відеоспостереження, установлені в Кремлі, перебували на ремонті. Все це досі не знайшло пояснення.

Тому й пінг-понг слідчого комітету із так званими виконавцями не виглядає чимось новим. Обвинувачення у злочині і співучасті пред’явлено п’ятьом особам чеченського походження. Власне вбивцею називають Заура Дадаєва. Спочатку він, нібито, зізнався, що стріляв у Нємцова через релігійні мотиви. Бо він виступив із критикою Ради муфтіїв Росії, які висловилися щодо французької газети «Шарлі Ебдо». Незадовго до того вона опублікувала карикатури на мусульманського пророка Мухаммеда. Однак пізніше Дадаєв оголосив, що в СІЗО його два дні катували і змусили назвати саме релігійний мотив.

Так звані співучасники теж, нібито, зізнавалися у неприязні до Нємцова через його слова про «Шарлі Ебдо», і його політичну діяльність, на їх думку, фінансовану США. Пізніше усі від попередніх свідчень відмовилися. В результаті, в розшук за підозрою у замовленні вбивства оголошено Руслана Мухудінова, як виявилося, тісно пов’язаного з головою Чеченської республіки Рамзаном Кадировим.

Опозиціонер Ілля Яшин відкрито наголошував, що замовником може виступати саме Кадиров. Допросити його у суді вимагала і дочка Нємцова Даша. Суд відмовився це робити, а дівчина  незабаром виїхала з Росії. На цьому офіційна версія вбивства Нємцова себе і вичерпує. Хоча слідство всіляко переконує всіх у її єдиноправильності.

Як могло бути насправді

«Я схиляюсь до точки зору, що за цим убивством дійсно стоїть Кадиров, – каже політолог Володимир Фесенко. – Не думаю, що Путін чи хтось із влади замовляли Нємцова. Бо він не становив для них прямої загрози.  А от Кадиров, або деякі люди з його оточення, схильні до помсти з різних причин. Може бути. Крім того, вбивства деяких журналістів російські експерти пов’язують саме з командою Кадирова».

Нємцов був майже культовим опозиціонером. Саме його відомість і зіграла проти нього, вважає політичний експерт Олександр Кочетков. На жаль, критик російської влади став невинною жертвою політичних ігор.

«В оточенні Путіна йде шалена боротьба. Цезар явно міг би позаздрити тим страстям, які розгортаються навколо Путіна. На кону – влада, вплив і мільярдні кошти. Є кілька груп: військові, колишні ФСБшники і ліберальна група. Вони один одного готові підставляти і роблять усе, щоб спрямувати невдоволення Путіна на своїх опонентів. Нємцов загинув через ці інтриги. Силовики боролися проти зростаючого впливу Рамзана Кадирова, і спровокували, щоб чеченці його вбили. Тому власне вбивство Нємцова не було метою. Він просто був відомий, вільний і тому дуже зручний для такої політичної гри».

Навряд чи сам Путін міг замовити убивство Нємцова, говорить Кочетков. Бо він по натурі – дуже обережний. І завжди прагне уникати зайвого клопоту.

«Нємцов робив і казав таке, що ніхто інший собі дозволити не міг, – пояснює експерт. – Поводився абсолютно вільно, нікуди не збирався виїжджати. Не становив жодної загрози для російської влади. Бо вона досить зацементована. Усі політичні спроби Нємцова й тих, хто був поряд ним, були абсолютно марні. От якщо ми згадаємо знищення Литвиненка, то там була інша ситуація. По-перше, він особисто звинувачував Путіна у підриві будинків й інших злочинах. По-друге, він, так би мовити, зрадив КДБ. У спецслужбах цього не вибачають. Тобто у знищенні Литвиненка був певний сенс. В убивстві Нємцова жодного сенсу для вищого керівництва Росії не було».

Хто наступний?

Загалом, бути діячем, нехай навіть «ручної» і не загрозливої опозиції, у путінській Росії вже давно небезпечно. Тому що оточення Путіна її представників взагалі не вважає за людей. Навіть якщо не вдасться сильно насолити критикою самому президентові, є ризик стати мішенню у кривавих інтригах його придворних.

«Для них це такі пішаки, ними можна будь-коли жертвувати і прибирати», – пояснює Кочетков.

Справді, було б дивно очікувати, що в керівника країни, яка сотнями посилає на забій в Україну двадцятирічних солдатів, буде менш кровожерне оточення.

Згадаймо, що нещодавно вже вдруге намагалися позбутись відомого журналіста, правозахисника й опозиційного діяча Володимира Кара-Мурзи. Він був, і не вперше, у дуже важкому стані. Якщо два роки тому в його організмі зафіксували сильне перевищення доз важких металів, то зараз встановити причину гострої інтоксикації лікарі не змогли. На щастя Кара-Мурза вийшов з московської лікарні та поїхав продовжувати лікування за кордон.

Цікаво, що вперше його отруїли через два дні після виходу документального фільму «Сім’я» про відносини Путіна і Кадирова. Кара-Мурза мав відношення до його зйрмрк. Стрічка показує величезний вплив Кадирова, який нині поширюється далеко за межі Чечні. Також йдеться про свавілля, тортури і зникнення людей у республіці. Пояснюється, які сподівання президент Росії покладає на вісімдесятитисячне військо Кадирова. Й автори попереджають – він обов’язково його задіє, в разі чого, для продовження своєї політичної кар’єри.

Вдруге у лікарню Кара-Мурза потрапив на початку лютого. Та зараз це навряд справа рук кадирівців.

«Вперше, це справді могли бути вони. Але зараз навряд чи, – каже Кочетков. – Якби вони хотіли його знищити, уже б використали щось більш технологічне – вогнепальну зброю. Труїти – це важка професійна робота. Тим паче, що після випадку з Нємцовим Кадиров став вкрай обережним. Перестраховується, щоб жодним чином не підпасти під незадоволення Путіна. Бо подібні проблеми з відомими опозиціонерами можуть бути використані проти Путіна у міжнародному процесі».

Експерт вважає, що замовників замаху на Кара-Мурзу тепер слід шукати в його опозиційному оточенні.

«Можливо, у якихось організаційно-фінансових справах опозиції. Там теж ходять гроші, хоч і не дуже великі, як для Росії, – додає експерт. – Навряд чи до його отруєння причетна влада. Бо, фактично, опозиції у Росії не існує. Путін чітко знає, що від неї жодної загрози немає. Він навпаки її зберігає. Щоб мати вигляд, хоч і авторитарного, але цивілізованого керівника».

Тож версій щодо вбивства Нємцова і замаху на Кара-Мурзу може бути безліч. Одне погано – правди ми, мабуть, не дізнаємося ніколи. Так вже заведено у Росії –  замовників політичних убивств зазвичай не знаходять і, відповідно, не карають.

Ганна Весела