Євразійський союз без економіки: навіщо Путіну прихильність Сходу

У цьому інтеграційному об’єднанні, в яке приблизно рік тому вступила Киргизія, наростають складно вирішувані розбіжності. Найбільше вони проявляються у взаєминах Росії і Білорусі.

Наприкінці минулого року білоруський лідер Олександр Лукашенко відмовився підписувати Митний кодекс ЄАЕC до врегулювання торгово-економічних розбіжностей. Відтоді вони не зменшили своєї гостроти. Не допомогла навіть зустріч президентів Росії і Білорусі.

Як заявив після неї Олександр Лукашенко, було знайдено рішення нафтового і газового спору. Однак у Москві поспішили дезавуювати білоруського бацьку. Жодних послаблень не буде доти, поки Мінськ не розрахується за минулі постачання. Усе повернулося на круги своя.

Потім настала черга Россільгоспнагляду. Наприкінці лютого в цій організації звинуватили представників Білорусі в Євразійській економічній комісії у блокуванні ініціатив Росії щодо питань технічного регулювання та сільського господарства. Це при тому, що продовольча білоруська продукція, зокрема молочна, стикається з постійними перепонами при постачаннях до Росії саме з боку Россільгоспнагляду.

У цій обстановці Путіну було вкрай важливо відвідати столиці центральноазіатських держав для звірення годинників. Зокрема і з проблем ЄАЕC.

Не лише подяка

Першим пунктом у дорожній карті візитів Путіна був Казахстан. Тут темою обговорення були не лише вже названі проблеми, але також участь Астани як у сирійському врегулюванні, так і у врегулюванні суперечок із Білоруссю. Таку пропозицію зробив президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв. У телефонній розмові з Олександром Лукашенком казахстанський єлбаси (лідер нації) «висловив стурбованість» щодо російсько-білоруського конфлікту і пропонував поділитися власним досвідом у вирішенні подібних проблем із сусідами. Схоже, що Мінськ не схильний приймати посередницькі послуги Астани.

Після спільного відвідування президентами гірськолижного курорту під Алма-Атою, на перемовинах, за офіційним повідомленням Кремля, обговорювалися «актуальні питання двостороннього співробітництва і ключові теми міжнародного порядку денного». Малася на увазі зустріч в Астані щодо врегулювання сирійської кризи. Хоча сторони оцінили перемовини позитивно, насправді процес практично не просунувся. Це показали перемовини в Женеві, які мали стати продовженням зустрічі в Астані.

У двосторонніх казахстансько-російських відносинах теж не все рівно. Путін змушений був підтвердити «зниження товарообігу у вартісному вираженні».

За обтічним формулюванням проглядаються неважливі показники в торгівлі всередині ЄАЕC. За дев’ять місяців минулого року загальний товарообіг країн-учасниць ЄАЕC досяг $29,5 млрд, що залишає приблизно 7,5% від їхнього товарообігу із третіми країнами — $361,7 млрд. І перш за все це падіння необхідно віднести на зниження взаємної торгівлі між локомотивами союзу — Росією і Казахстаном.

Ситуація в Казахстані, за всієї видимої стабільності, вельми турбує Москву. Перш за все через наближення транзиту влади. Поки все під контролем, але Казахстан і вся Центральна Азія — уже давно не безумовна сфера російського впливу. Хоча Вашингтон і Брюссель дещо послабили свою увагу до регіону, але є ще Пекін. У Москві є про що турбуватися. Казахстан — перший у списку її тривог.

Киргизія

Бідна на корисні копалини республіка займає виключно важливе геостратегічне положення. До того ж на відміну від своїх сусідів із жорсткими авторитарними режимами, у Бішкеку за центральноазійськими мірками просто розгул демократії.

У листопаді повинні відбутися президентські вибори. Нинішній голова держави Алмазбек Атамбаєв у них не братиме участі, бо вже перебуває на посаді два терміни поспіль. Найцікавіше, і це ще одна особливість Киргизії, що ім’я майбутнього президента не знає ніхто, навіть Атамбаєв. Боротьба має бути жорстка і результат її може виявитися несподіваним. Поки ж чинний президент заявив у присутності Путіна, що після виборів «залишиться в політиці». Тим самим вказавши на свої можливості впливу не лише на вибори, а й на політичний курс країни. Цю заяву не слід переоцінювати, але прислухатися варто.

Через відомі обставини, кандидат, якого підтримуватиме Москва, якісь бонуси може отримати, але це не ключ до перемоги, а додаткові можливості. Безсумнівно, що ці питання обговорювалися на зустрічі президентів, але у відкритий простір не вийшли. Швидше за все, Москва не пов’язуватиме себе якимось прямим вибором, бо це може стати ставкою не на того коня. Проте до цього питання ще повернуться. Атамбаєв отримав запрошення відвідати Росію, що наголошує ставлення до президента, якому залишилося перебувати на посаді близько дев’яти місяців.

Другою важливою проблемою при обговоренні в Бішкеку стала безпеку і розміщення у країні російської військової бази в Канті. Щодо неї в Киргизії є явний скепсис. Путін під час свого центральноазіатського турне постійно наголошував на небезпеці тероризму, що витікає, перш за все, з Афганістану, а також Близького та Середнього Сходу. За кілька днів до свого візиту Путін заявив, що в Сирії перебуває близько 4 тисяч бойовиків із Росії і приблизно 5 тисяч із країн Центральної Азії.

У зв’язку з цим Путін із деяким натиском на спільній прес-конференції з Атамбаєвим заявив, що «якщо колись Киргизстан скаже, що ми настільки зміцнили свої збройні сили, що така база не потрібна, ми цього ж дня підемо».

«Нам немає жодної потреби тут розміщувати військовий контингент», — додав він.

Іншими словами, база і військовий контингент потрібен Киргизії для її ж безпеки.

Для посилення ефекту Путін дав зрозуміти, що країна перебуває на цілковитому російському забезпеченні. Завдяки вступу Киргизії в ЄАЕС за дев’ять місяців минулого року на 18,5% зросли перекази з Росії киргизьких трудових мігрантів. Вони склали $1,3 млрд, а це приблизно третина ВВП країни. Газпром довів рівень газифікації Киргизії до 60%, і більш як 1 млн т нафтопродуктів постачається безмитно.

Водночас участь Киргизії в ЄАЕC призвело до виникнення низки складних проблем. Падає експорт киргизьких товарів, перш за все продовольчих, у Казахстан і Росію начебто через їх невідповідність нормам. Усе це викликає зростання соціальної напруженості, що в умовах наближення виборчої кампанії може призвести до непередбачуваних результатів.

Таджикистан та інші

Зустріч із президентом Таджикистану Емомалі Рахмоном була присвячена все тій же проблемі безпеки та трудової міграції таджиків до Росії. Попри всі зусилля, Москві поки не вдалося домогтися входження Душанбе в ЄАЕC. Не в останню чергу через купу проблем, які потрібно вирішити на цьому шляху.

У Таджикистані розташована найбільша закордонна військова база Росії — 201-а. Деякі частини російських військ контролюють напрямки, що йдуть від кордону у внутрішні райони країни.

З деякого часу охорону кордону з Афганістаном здійснюють лише таджицькі прикордонники. Були побоювання, що вони не впораються з потоком терористів і наркотрафіком. Але вони не виправдалися. Проте Путін наполіг, щоб російські військові були допущені до кордону з Афганістаном і, нарешті, отримав згоду Рахмона.

Друга проблема — трудова міграція — виявилася набагато складнішою. За різними оцінками, у Росії перебуває від 700 до 900 тисяч таджицьких трудових мігрантів і приблизно 200 тисяч, яким через адміністративні порушення заборонено в’їзд.

Як сказав віце-прем’єр уряду Росії Ігор Шувалов, амністія стосуватиметься лише тих, хто через різні обставини порушив міграційне законодавство, але не був залучений у кримінальну діяльність. Путін зі свого боку заявив, що «ця тема обговорювалася, рішення знайдено». Без подробиць.

Демонстрацією тісних відносин стало нагородження президента Таджикистану Рахмона російським орденом Олександра Невського.

Хоча Росія хотіла б вступу Таджикистану в ЄАЕC, у Душанбе до цього ставляться дуже обережно. Там бачать на прикладі Киргизії, що негативні наслідки сильно перекривають позитивні.

Ось чому поки Москва зосереджується на питаннях безпеки. Це проблема не лише Таджикистану або Киргизії, але також Туркменії, яка далі йде в каспійський регіон, Південний Кавказ і, власне, Росію.

Під цим кутом слід розглядати заяву Путіна, що він телефонував президенту Туркменії Бердимухаммедову у присутності Рахмона. Розмова була про можливий візит російського президента до Ашхабада. Це була демонстрація того, що в Душанбе правильно оцінили загрози, які надходять від терористів, і приймають допомогу Росії. Тепер те ж саме повинна зробити і Туркменія через слабку захищеність її кордону з Афганістаном.

Аналогічні перемовини тривають і з Узбекистаном. Передбачалося, що Путін під час свого турне відвідає і Ташкент, але узбецький лідер віддав перевагу сам приїхати до Москви. Занадто сильного зближення з Москвою в узбецькій столиці побоюються і вважають за краще витримувати рівне віддалення від центрів сили. До того ж узбецька армія вважається найсильнішою в регіоні, а спецслужби достатньо міцно контролюють кордон з Афганістаном і Таджикистаном.

Тут є і ще одна обставина дипломатичної властивості. Свій перший візит узбецький лідер зробив не до Москви, а до Астани. Тепер настала черга відвідати Білокам’яну. Швидше за все, візит відбудеться у другій половині квітня.

Загалом центральноазійське турне Путіна з точки зору безпеки можна вважати для Росії досить сприятливим. Розширення військової присутності в Киргизії і Таджикистані давно було у планах Кремля. У такий спосіб там хочуть контролювати ситуацію в цьому регіоні.

Сюди ж можна зарахувати і деяке потепління відносин із Ташкентом і Ашхабадом. Навряд чи вони стануть дуже тісними, але зрушення є.

Проте, за винятком проблем безпеки, нічого позитивного в економічній та фінансовій сферах досягнуто не було. Не випадково в жодній столиці не підписали жодної угоди або навіть меморандуму.

Усе це говорить про те, що ЄАЕC переживає не найкращі часи. У членів союзу різні прагнення, але всі вони хочуть від Росії економічних і фінансових преференцій. На цьому етапі у Кремлі вирішили, що лояльність у сфері безпеки контролю коштує витрат і погодилися надавати, перш за все Киргизії і Таджикистану, необхідну підтримку.

Залишилося визначити, чи надовго вистачить у Москви необхідних ресурсів.

 Юрій Райхель