Одні припускали, що новий французький президент вирішив відновити курс президентів де Голля і Ширака та, всупереч західній єдності, вибудувати особливі відносини з Москвою в розрахунку на фінансові та економічні бонуси. Безсумнівно, Кремль легко міг зважитися на це. На таку справу грошей не шкода. У резервному фонді кілька трильйонів ще є, а політичні вигоди значно важливіші. Через це Макрона відразу звинуватили в тому, що він готовий прогнутися під Кремль. Соціалісти назвали його «новим Фійоном», що мало б означати вкрай негативну оцінку.
Говорити про Україну: як відбити удари російської пропагандиІнші припускали, що нещодавно обраний президент хоче через зовнішньополітичні ініціативи вирішити передвиборні проблеми своєї партії «Вперед!» (En Marche!). Повна назва – Association pour le renouvellement de la vie politique – Асоціація за оновлення політичного життя. Безсумнівно, цей фактор враховували, коли 18 травня Путіна запросили в Париж. Але він лише один із декількох.
Московські розрахунки
Для Путіна візит до Парижа важливий із кількох причин.
По перше. Російський президент не був у Західній Європі з жовтня 2016 року, коли брав участь у саміті «нормандської четвірки» в Берліні. Поїздку в Будапешт в лютому поточного року не можна прирівняти до зустрічі з лідерами провідних європейських країн. Макрон під час передвиборної кампанії неодноразово різко висловлювався щодо російської політики в Україні та Сирії.
Продемонструвати встановлення контактів із таким різким критиком для Кремля було важливо в символічному сенсі. Риторика виборів закінчилася, потрібно переходити до прагматичних відносин. Покласти в основу не принципи, як це робив попередник Макрона Олланд, а комерційні й фінансові інтереси. До того ж Париж у минулому накопичив неабиякий потенціал у вигляді особливих відносин із Москвою. Для Путіна дуже бажано перейти у взаєминах на іншу колію і тим самим послабити європейську зв’язку в її одній із найважливіших ланок.
По-друге. Спробувати з’ясувати, наскільки сильна і непохитна вісь Берлін-Париж і чи не є французька столиця найслабшою ланкою цієї важливої європейської конструкції.
Макрон найперше зустрівся з Ангелою Меркель. Як він будуватиме свою політику? Якщо не погодиться на роль молодшого партнера, що дуже ймовірно, то чи не з’явиться тут хоч маленька тріщина? Або навпаки, плечі осі будуть однакової довжини, а Москві доведеться мати справу з міцною зв’язкою.
По-третє. Франція з часів де Голля завжди мала особливу позицію у відносинах із Вашингтоном. СРСР часто і не без певних успіхів користувався цим. Наскільки французький президент піде шляхом конфронтації з США, зокрема в сирійській проблемі.
По-четверте. Спробувати відокремити загальні проблеми у відносинах Заходу і Росії від двосторонніх російсько-французьких. Економічних і торгових. Наскільки далеко Париж готовий зайти і де проходять la mince ligne rouge – тонкі червоні лінії.
Зрозуміло було, що всіх проблем не вирішиш, а чекати якогось прориву немає підстав. Проте, візиту Путіна до Парижа російська пропаганда надавала особливого значення як появі нових трендів у західній політиці. Не вийшло з Америкою після обрання Трампа – повинно вийти з Францією, якщо її новий президент готовий до серйозного повороту в своїй зовнішній політиці.
Рішучість Макрона
За місяць між президентськими і парламентськими виборами жодні реформи, які обіцяв іще кандидат Макрон, здійснити неможливо.
Франція Макрона: від виборів до виборівВантаж французьких внутрішньополітичних проблем настільки великий, що для їхнього розгрібання може не вистачити всього президентського терміну. Єдине, чим можна було залучити виборця – це зовнішня політика.
Саме з її допомогою мали вирішити завдання залучення правого електорату, який чекає активної зовнішньої політики й утвердження Франції як провідної світової держави. Запрошення Путіна – один із шляхів вирішення цього завдання. До того ж серед правих виборців є налаштовані якщо не проросійськи, як електорат Ле Пен, то так, що не виступають проти хороших відносин із Москвою. Зустріч із Путіним мала показати їм, що Макрон зможе вести діалог із російським президентом жорстко.
Саме ставку на так звану рішучість і твердість зробили, коли запрошували Путіна. Як сказав у ефірі радіостанції France Info офіційний представник французького уряду Крістоф Кастанер, «Вести діалог – це не обов’язково рівнятися один на одного. І я впевнений, що президент Макрон твердо захищатиме інтереси Франції в цьому контексті».
Чого й можна було очікувати, що так і сталося, то це зближення позицій щодо Сирії. Для Франції Сирія не зовсім чужа країна. Там досі багато хто знає про часи французького мандата, також знають французьку мову.
Зрозуміло, що Париж хотів би відігравати важливу роль у можливому сирійському врегулюванні. Його позиція щодо збереження цілісності сирійської держави, хоча поки не відомо, як цього досягти, збігається з російською.
З огляду на те, що останнім часом Сирія має для Москви дуже важливе значення, хоч якісь домовленості між Росією і Францією з цієї проблеми були б позитивно зустрінуті в обох країнах.
В іншому просування немає
Три години – доволі тривалий час для переговорів перших осіб. Оскільки візит був робочим, то проходив він не в резиденції президента, а в Тріанонському палаці Версаля, в Батальній залі, в оточенні картин великих майстрів, які зобразили перемоги французької зброї в XV-XVII ст.
Судячи з атмосфери відносно короткої прес-конференції, домовитися не вдалося ні про що, крім формулювання про необхідність збереження цілісності сирійської держави і згоди створити робочу групу з цього та інших питань.
Виступи лідерів взагалі справили дещо дивне враження. Чомусь кожен у присутності іншого називав його займенником у третій особі – «він».
Питання України обговорювали, сторони домовилися відновити Нормандський формат. Тільки не дуже зрозуміло, коли це можна буде зробити. І ще один характерний і, здається, дуже важливий момент. Макрон із приводу переговорів чотирьох сказав, що передасть пропозицію Ангелі Меркель. Інакше кажучи, дали чітко зрозуміти, що жодних розбіжностей з українського питання між Парижем і Берліном немає, тут Москві ловити нічого.
Узагалі про характер переговорів можна судити з відповіді французького президента на запитання кореспондента Russia Today про спосіб вибудовування відносин із журналістами і начебто дискримінацію представників цього ЗМІ штабом Макрона під час передвиборної кампанії. Відповідь не додала оптимізму російським пропагандистам.
Еммануель Макрон: що відомо про нового президента Франції«У мене можуть бути зразкові відносини з іноземними журналістами, якщо вони журналісти! Russia Today і Sputnik поширювали неправдиву інформацію, наклеп, я вважаю, що вони тому й не мали доступу до мого штабу. Тому ситуація була такою серйозною. Russia Today і Sputnik поводилися не як преса, а як орган брехливої пропаганди!»
При цьому французький лідер повернувся впівоберта до Путіна. Останній промовчав. Або не хотів вступати в публічну суперечку, або цю тему обговорювали в ході переговорів і з російської сторони були якісь запевнення. Судячи з млявої московської реакції, останнє досить імовірно.
Повертаючись до теми України, слід зазначити, що Путіну слід поспішати. Події за океаном свідчать про те, що поворот в американській політиці на українському напрямку стався, і він не на користь Москви. Вашингтон відмовився від позиції, що врегулювання української кризи є суто європейською справою. У бесіді з кореспондентом газети The Washington Post міністр закордонних справ Німеччини Зігмар Габріель зазначив: «Ми дуже цінуємо те, що нова адміністрація буде активніше залучена до розв’язання українського питання. Спочатку складалося враження, що вона не дуже зацікавлена в цьому питанні. Однак ситуація багато в чому змінилася».
Пошуки спеціального посланника щодо України закінчилися тим, що ним, за даними американської преси, стане сам державний секретар Тіллерсон. Принаймні на певний час. Із цього випливає, що, по-перше, формально навіть не входячи в Нормандський формат, американська дипломатія дуже впливатиме на його перебіг, а по-друге, змінюється рівень учасників переговорів. Це Вікторія Нуланд могла розмовляти з Сурковим. Для Тіллерсона цей сірий кардинал зростом не вийшов.
Із другого боку, в Берліні та Парижі зможуть використовувати американський вплив для просування «мінського формату». У згаданому інтерв’ю Зігмар Габріель прямо про це сказав. «Ми знаємо, що Росія робитиме кроки лише в тому разі, якщо американці теж будуть на борту і змушуватимуть їх робити більше для припинення вогню, а також для відведення важких озброєнь із цього регіону. Росіяни знають, що поведінка Росії в Україні є попередньою умовою для співпраці (Сполучених Штатів) із Росією в інших галузях».
Внутрішня ситуація в США змушує Трампа і Тіллерсона займати дедалі жорсткішу позицію щодо Росії в українському питанні. Зацікавленість Вашингтона у співпраці з Москвою в розгромі ІД поступово зменшується мірою бойових успіхів коаліції в Іраку та просування курдських загонів до Ракки.
Усе це створює для Путіна певний дефіцит часу і значно звужує можливість маневру. Переговори в Парижі показали, що Захід єдиний, він наполягатиме на відводі російських військ із Донбасу. Крім того, там не погоджуються обміняти відхід із Донбасу на визнання анексії Криму.
Просто так піти з Донбасу Путін не може, принаймні до своїх виборів. Зараз Москва гарячково шукає якийсь хоча б символічний обмін за Донбас, а знайти поки не може. Паризькі переговори показали, що французький президент у цьому їй не помічник.
Що ж залишається після не дуже вдалих переговорів? Піти перевіреним шляхом присвоєння чужої історії. Навряд чи російський президент настільки необізнаний у фактах минулого, щоб не розуміти відмінності між київською князівною і російською королевою. Це не випадкова обмовка, а цілеспрямована заявка на зв’язок нинішнього так званого “руского міра” з древньою історією. На що не підеш заради історичних прикладів. Адже за життя Анни навіть села боярина Купки під назвою Москва, цілком можливо, ще не існувало. Яка тут російська королева.
Що тільки й залишалося російському президенту після паризького прольоту.
Юрій Райхель