Говорити про Україну: як відбити удари російської пропаганди

У війні на Донбасі в нашої країни в дипломатичній сфері є два важливі завдання. По-перше, набути якомога більше, якщо не союзників, то партнерів. По-друге, домагатися максимальної дипломатичної та, у загальнішому сенсі, політичної, економічної, фінансової ізоляції Росії.

Відповідно, у Москві докладають величезних зусиль, використовуючи фінансові, організаційні та пропагандистські ресурси, щоб якщо не прорвати, то хоча б послабити свою зовнішньополітичну ізоляцію.

Боротьба за громадську думку

Радянське, а тепер і російське керівництво, зі зрозумілих причин намагається залучити на свій бік населення, перш за все, європейських країн, а також США і Канади. Там давно зрозуміли, що в демократичних державах керівництво вельми чутливо до громадської думки. Як показують останні події, питання зовнішньої політики в передвиборчих кампаніях у західних країнах почали займати велике місце. Завдяки цьому, Україна, прямо або опосередковано, інтегрується і в їх внутрішню політику.

У формуванні громадської думки найважливішу роль відіграють засоби масової інформації – паперові, електронні, соціальні мережі. Не останню роль має діяльність авторитетних організацій, think tanks – мозкових центрів, а також спеціалізованих організацій ООН.

Усвідомлюючи значення ЗМІ, урядові організації докладають серйозні зусилля, щоб з їхньою допомогою поширювати свої політичні уявлення, а також із метою пропаганди не лише для внутрішньої, але, що дуже важливо, і для зовнішньої аудиторії. Тут серйозну роль грають географія і охоплення аудиторії. З огляду на ці два показники, можна зробити ілюстративну класифікацію ЗМІ.

Росія. Крім власної території, переважно федеральні телевізійні канали ведуть мовлення практично в усіх суміжних державах. Винятком є ​​країни Балтії, а також Фінляндія та Швеція. Офіційні російські пропагандистські структури, на кшталт Russia today і Sputnik, також транслюються і поширюються в інтернеті в Північній Америці, Австралії, Новій Зеландії, Японії та низці країн Близького Сходу. Поширення російської паперової преси за кордоном обмежено, але воно частково компенсується російськомовною пресою у країнах із відносно численною російською діаспорою. Це стосується, зокрема, Німеччини, Ізраїлю, Чехії, певною мірою США.

Російське керівництво витрачає серйозні гроші й організаційні ресурси на пропаганду не лише всередині країни, але і за її межами. Для цього спеціально створюються нові структури, поряд з уже присутніми багато років, для мовлення в ефірі та в соціальних мережах багатьма мовами. Перш за все, на головних європейських, а також арабською, перською тощо. Об’єктом впливу є численна російська діаспора і російськомовні емігранти із країн СНД. Це стосується не лише Європи або Північної Америки, але також країн Близького і Середнього Сходу, а також Південно-Східної Азії, зокрема, Таїланду.

Західні державні ЗМІ російською та українською мовами, а також мовами країн СНД. Їхній ареал – пострадянський простір, частково Європа й Азія. У більшості західних країн державні органи можуть займатися поширенням політичної та громадської інформації лише для закордонних держав.

Громадські та приватні ЗМІ. Тут маються на увазі Європа, Азія, Австралія.

Російська влада за допомогою інформаційних та пропагандистських ресурсів роблять пропаганду частиною внутрішньополітичного дискурсу у провідних західних країнах, намагаються переломити негативне ставлення до московської політики і привести до влади ті опозиційні сили, які могли сприяти вирішенню цього завдання. Така спроба була зроблена не лише у Франції під час президентської кампанії, а також у Сербії та Чорногорії. Зараз у Німеччині Москва за допомогою підконтрольних і тих ЗМІ, які співпрацюють, намагається зробити російськомовну діаспору елементом кампанії з виборів до бундестагу.

У Великобританії, США, Німеччини, Франції, Канаді та інших країнах Європи і Азії функціонують державні ЗМІ для мовлення на інші країни. Це іномовлення ВВС, Голос Америки, Радіо Свобода, Deutsche welle – Німецька хвиля, Radio France internationale – Міжнародне радіо Франції, Голос Ізраїлю тощо. Основне призначення цих ЗМІ, оскільки велика частина з них транслює передачі в інтернеті російською та українською мовами, – довести до користувачів і слухачів точки зору відповідного уряду. Відповідно до канонів західної журналістики, дається відносно об’єктивна інформація, а в коментарях є і протилежна точка зору.

Ці ЗМІ відрізняє лояльне ставлення до України, а критичні зауваження здебільшого належать до затягування процесу реформ за демократичними зразками. Це саме можна сказати і щодо критики, переважно доброзичливої, прорахунків і невдач української дипломатії та економіки.

Прикладом громадських ЗМІ можуть слугувати внутрішнє мовлення ВВС або німецькі телеканали ARD і ZDF, які займають об’єктивістські позиції.

Позиція приватних ЗМІ відрізняється значною різноманітністю. Для наших цілей найважливіша позиція, зокрема, впливових газет у головних країнах Європи та Північної Америки. Прикладом служать американські газети The New York Times, The Washington Post, The Wall Street Journal, британські The Financial Times, The Guardian, французькі Le Monde, Paris Match, німецька Frankfurter  Allgemeine Zeitung.

Зрозуміло, що з комерційних міркувань ці ЗМІ, перш за все, говорять про поточні та найважливіші політичні події відповідної країни. І нам слід визнати і враховувати, що українська тема останнім часом пішла з позиції найважливішої та цікавої.

Другий важливий фактор – саме найважливіші приватні ЗМІ є об’єктом впровадження проросійської та російської пропаганди під виглядом об’єктивності. Показово, що події на Донбасі та Криму не дуже часто стають предметом інформації та коментарів, а якщо і потрапляють у пресу, то, швидше за все, через корупцію або політичні скандали в Києві.

Третій фактор. Навіть так звані серйозні західні газети практикують продаж своєї площі під оплачені матеріали. Їхня вартість висока, але російських пропагандистів і їхніх начальників такі витрати не зупиняють. Звідси проникнення на сторінки світових газет відверто антиукраїнських матеріалів під виглядом іншої точки зору. Тут не слід обурюватися, а розробляти заходи протидії.

Агресивний характер російської пропаганди зустрічає певний опір у найважливіших ЗМІ країн Східної Європи. Серед них слід відзначити країни Балтії, Польщу, певною мірою Румунію. Водночас російський вплив серйозно відчувається у Словаччині, Чехії, Угорщині, Болгарії, Сербії, Греції. Цьому є раціональні пояснення політичного, економічного, історичного і психологічного характеру. Серед них зазначимо історичні уявлення про Росію, як про захисницю південних слов’ян у Болгарії і Сербії. Водночас у Чорногорії, Словенії та Хорватії уявлення про Росію йде в негативному напрямку.

Визначна подія відбулася у ставленні російської пропаганди в Фінляндії та Швеції. На ці країни було припинено мовлення Russia today через неефективність. Соціологічні опитування показали, що передачі цього пропагандистського російського телеканалу дивиться зовсім незначна кількість глядачів у цих країнах. Але позитивне значення цього факту для нас знижується тому, бо це сталося без зусиль із боку української держави. Хоча значення скандинавських країн у протистоянні Росії важко переоцінити.

Інформаційний фронт

Закордонні ЗМІ дуже важливі для формування цілісного і позитивного іміджу України. Але якщо наша держава реально займається створенням партнерських або союзницьких відносин із ближніми і далекими сусідами, то доведення інформації до громадської думки через ЗМІ є пріоритетною справою. Не менш важливим, ніж успіхи на фронті у звільненні від окупації нашої території.

Необхідно створити повноцінне українське радіо- і телемовлення для закордонних країн, не проґавити інтернет і соціальні мережі.

Однак наша влада явно не приділяє достатньої уваги інформуванню російською мовою. Зараз інформаційний простір Центральної Азії, частково Південного Кавказу, а також Білорусі та Молдови заповнено відвертою російською пропагандою. У цих країнах є штучно створений негативний імідж України. Слід зазначити, що уряди центральноазіатських держав не підтримують російський експансіонізм, але в інформаційному сенсі московській пропаганді не протистоять. Центральна Азія – найважливіший для Росії регіон, її м’яке підчерев’я, і ​​для України дуже важливо бути присутнім там в інформаційному просторі.

До речі, українське мовлення російською мовою необхідне для інформаційного впливу на російськомовну громаду в європейських країнах, перш за все у Великобританії та Німеччині, а також на Близькому Сході. Зокрема, в Ізраїлі та Лівані.

До того ж не слід забувати про українців у Росії та інших країнах ближнього закордоння. Якщо в Естонії при досить нечисленній українській громаді організовані радіопередачі на державному радіо українською мовою, то найважливіше завдання Києва охопити такими передачами всю українську діаспору.

Терміново необхідно повноцінне іномовлення на головних європейських мовах і для наших найближчих сусідів. Це нескладно зробити за наявності носіїв мов сусідніх країн в Україні. Не можна віддавати країни Східної Європи в інформаційне поле російської пропаганди.

Ми ведемо гібридну війну, в якій фактор інформаційного впливу є вкрай важливим. Недооцінка його призводить до того, що імідж України як держави, формується часто ворожими силами, відвертою проросійською і засланою російською агентурою.

У результаті ми не завжди можемо отримати необхідну політичну підтримку від наших партнерів.

Посилання на брак коштів – це не виправдання. Недостатня відсіч або її відсутність російській пропаганді в західному інформаційному просторі призводить до значніших втрат, зокрема і матеріального характеру.

Юрій Райхель