На жаль, вибори 2019 року, як президентські, так і парламентські, гарантовано не будуть зразком скромності й аскетизму. Ми мали тільки один прецедент, коли великі гроші не могли відіграти вирішальної ролі, а самі політики і їхні спонсори ще трохи соромилися або остерігалися смітити мільйонами. Але це було в 2014 році
Обидві ж кампанії 2019-го вже сьогодні, приблизно за рік до їх старту, ідуть на рекорд. А там де багато грошей, там мало ідейності й щирості. Крім того, витрата астрономічних сум призводить до справжньої одержимості кандидатів, яким буде не солодко змиритися з марно втраченим ресурсом, а ще й звітувати спонсорам за невідповідний результат. А це вже спонукатиме до численних порушень та криміналізації виборчого процесу.
Від того, скільки, а головне, чиїх грошей потратить кандидат або лідер партійного списку, суттєво залежатиме й те, як буде реалізовувати свою владу у випадку перемоги, та чим стане розраховуватися з «інвесторами» виборчого проекту. Тому «стежити за руками», які поки що беруть гроші не з наших кишень, а навпаки – пробують вкласти їх у наші очі й вуха, а іноді й банально – в долоні, варто вже зараз. Адже відразу після виборів напрямок грошових потоків миттєво змінюється на протилежний.
У цьому контексті простіше буде стежити за чинною владою, зокрема, Президентом Порошенком. З одного боку, ми й так уже чотири роки відслідковуємо його дії й можемо оцінити всі плюси та мінуси. А з іншого – він має достатній задекларований ресурс, щоб самостійно оплатити видатки виборчої кампанії, принаймні президентської. Тому тут інтриги найменше. Більш заплутана ситуація з іншими рейтинговими кандидатами. Той же Гриценко офіційного власного ресурсу не має. Можливо, його кампанія буде й не надто дорогою, але джерела коштів звично залишаться непрозорими: нам укотре запропонують версію, про щедрих простих громадян, які скинулися на вибори своєму улюбленому лідеру. А це вже погано, бо коли політики починають свідомо говорити неправду, то очевидно, що приховують дуже нереспектабельні джерела. Не дарма ж ходять чутки про надто близькі стосунки родини Гриценка з одіозним младо-олігархом Курченком. А тут ще й почався процес об’єднання з Добродомовим, якого вже давно пов’язують із підтримкою Фірташа й російськими технологами.
Ще складніше вирахувати джерела майбутніх фінансових вливань у Олега Ляшка – він кілька разів демонстрував здатність змінювати своїх партнерів-олігархів, але потужний спонсор таки мусить бути один, з часом його можна буде чітко ідентифікувати за базовим інформаційним ресурсом. Зайве навіть говорити про партії й лідерів, яких обґрунтовано вважаємо проросійськими. Які погляди, такі й гроші. З великого числа так званих незалежних кандидатів, які навряд чи можуть на щось розраховувати в березні, є пару тих, які також отримають потужний фінансовий ресурс, але з прицілом на розкрутку вже до парламентських виборів. Тут поки більше хаосу й броунівського руху – згадаймо хоча б зразу двох виразників інтересів «аграрних баронів» – знайти спільну мову буває важко не лише політикам, але й їхнім спонсорам.
Але основне значення для оцінки майбутніх ризиків має пошук джерел фінансування й майбутніх зобов’язань основних претендентів на президентські клейноди. Про Порошенка вже було згадано, але поки мінлива соціологія головним фаворитом називає Тимошенко. Досвід минулих виборів мав би нам нагадувати, як кардинально можуть змінитися симпатії виборців не лише за рік, але й за пару місяців. Тому електоральна карта ще має шанс кілька разів поміняти свою масть та винести на поверхню «нові обличчя» зі старими олігархічними грошима. Однак, виходимо з реалій дня нинішнього. Тому зараз дещо детальніше про пошук фінансових ресурсів Юлією Володимирівною Тимошенко та про векселі, які їй за це доводиться роздавати ймовірним спонсорам.
Наперед застережуся, що всі ці оцінки можуть розглядатися як припущення. Адже в Женеві й Єрусалимі можна зустрічатися не лише з олігархом-утікачем, але просто приємно проводити час. А в Греції чи Туреччині живуть не лише мільярдери-судновласники. Та й у Китаї можна шукати не тільки фінансовий ресурс, але й знавців давньої філософії.
Власних ресурсів на потужну виборчу кампанію у Юлії Тимошенко не вистачає. Тим більше, що вона, схоже, обрала найзатратнішу форму ведення кампанії. Кількість біґ-бордів та інших рекламних площин, спливаючих вікон в інтернет-виданнях, викуплених рекламних площ у ЗМІ призвели до того, що ще за рік до старту виборів Тимошенко вже була змушена потратити ресурс, співрозмірний з повним фінансуванням усієї кампанії інших небідних претендентів.
На сьогоднішній день лише кількість біґ-бордів Тимошенко по Україні сягнула двох тисяч. Це за різними оцінками приблизно 600 тис. доларів США.
Добавляємо велику кількість менших рекламних площ, рекламу на телебаченні й у інтернеті, маніпуляції із соціологічними дослідженнями та підсумками місцевих виборів відверту проплачену «джинсу», а також заходи з прямого матеріального стимулювання цільових електоральних груп і виходимо на показник від одного до двох мільйонів доларів на місяць. І це в абсолютно мертвий політичний сезон майже за рік до виборів і ще й у літню пору. Зрозуміло, що від осені ці суми почнуть зростати до десяти разів.
Фантастичні видатки, які з урахуванням обох виборчих кампаній сягнуть уже сотень мільйонів доларів і будуть порівняльними з бюджетом окремих галузей країни, звідкись треба покривати.
Зараз ми бачимо стрибкоподібне введення тих чи інших рекламних заходів. Дуже схоже, що видатки йдуть безпосередньо «з коліс», услід за надходженням фінансів. Після президентських виборів основу становитимуть звичні для «Батьківщини» технології продажу місць у списках та офіційного висунення в округах (зміна виборчої системи стає все більш ілюзорною).
Але для вигідної капіталізації на той період спершу треба перемогти чи хоча б показати другий і дуже високий результат на президентських виборах. А бажаючих робити такий довгостроковий кредит серед потенційних кандидатів не так уже й багато, хоча окремі приклади проглядаються й сьогодні. Тому основним джерелом можуть стати лише вітчизняні й зарубіжні олігархи, які мають свої інтереси в Україні.
Відстежити всі переговори Юлії Володимирівни в цій сфері взагалі неможливо, оскільки вона значну частину часу проводить поза межами країни без заїзду на Батьківщину. Принаймні, так було до скандального візиту в Ізраїль та показника з голосувань у Раді на позначці в один відсоток. Після цього пані Тимошенко почала частіше появлятися в Україні й Верховній Раді, а під час виїздів за кордон поводитися значно обачніше.
Тож більшість із потенційних переговорів зі спонсорами відстежити не вдалося нікому. До цієї категорії можуть відноситися неперевірені повідомлення про переговори Юлії Володимирівни з представниками китайського бізнесу та потенційні можливості для контактів у арабських фінансових колах. В команді Тимошенко є люди, які дуже добре знають арабський світ і можуть сприяти таким контактам.
Якщо свіжих відомостей у цих двох географічних зонах нема, то можемо звернутися до попередніх прецедентів. У авторитетному арабському виданні Asharq Al Awsat на початку року вийшла серія публікацій про режим колишнього лівійського диктатора Муамара Каддафі, а одна із об’ємних статей присвячена традиції Каддафі підкуповувати іноземних політиків. Один із високопосадовців часів диктатора згадує про передачу Юлії Тимошенко через віце-прем’єра її уряду (імовірно Г.Немирю) в аеропорту Бориспіль валізки з чотирма мільйонами доларів готівкою як одного траншу задля підтримки на виборах і за зобов’язання відкрити можливості продажу земель сільгосппризначення лівійським аграріям. До речі, саме в той час прем’єр Тимошенко дуже активно проштовхувала ідею вільного й необмеженого за площею продажу землі іноземцям та особам без громадянства. Саме ці норми й відображені в підписаному нею законопроекті про земельні аукціони.
Лівійці з цього приводу висловлювалися дуже прозоро. Дозволю собі процитувати завершальну частину статті: «Ми прагнули працювати на майбутнє, щоб служити лівійському народу. Ми мали амбіції, щоб завоювати друзів по всьому світу … Мета полягала в тому, що, якщо виграє президентство, Лівія буде вкладати кошти у використання там земель, особливо на пшеницю, як частину лівійського проекту забезпечення продовольчої безпеки … Коли ви фінансуєте когось або інвестуєте в когось, він має стати вашим союзником. Або, як кажуть єгиптяни: ми купуємо людину». Усе більш, ніж прозоро.
Ті самі інтереси щодо України завжди були й у китайців. Ще на посаді першого заступника голови комітету у закордонних справах я мав можливість ледь не щотижня приймати китайські делегації. Тоді вони дуже наполягали на праві викупу великих земельних масивів в Україні своїми аграрними бізнесменами й обіцяли під це мільярдні інвестиції. Не думаю, щоб сьогодні китайські мільярдери поміняли свої вимоги в переговорах з українськими політиками. Правда, на відміну від бізнесменів з арабських країн, китайці менш охоче надають фінансові аванси.
Але від зустрічей і зобов’язань гіпотетичних варто перейти до візитів і переговорів, які вдалося виявити й результати яких ми можемо вже зараз спостерігати. Цих епізодів у загальному контексті не так уже й багато: з кількох місяців, які сумарно за останні понад пів-року Юлія Тимошенко провела закордоном, чітко встановлені три її візити. І хоча це, ймовірно, капля в морі її фінансових зобов’язань, розглянути їх вартує детальніше.
Так от, 9 листопада минулого року мої знайомі побачили Юлію Тимошенко на борту рейсу польського LOT №LO 752 Київ-Варшава, що вилетів о 14.50 з Борисполя. Я тоді обурювався в соцмережі, що прогуляла всі попередні пленарні дні й у день важливих голосувань – четвер летить закордон. А на це відгукнулися інші дописувачі, які бачили Тимошенко при пересадці на рейс до Женеви й в аеропорту цього міста. Її зустріч із опальним олігархом Ігорем Коломойським теж не змогла залишитися таємницею. Олігарх, який ще не забув своїх старих образ на Юлію Володимирівну, попри плідні переговори, не пропустив нагоди дати витік інформації. Схоже, що того разу вдалося узгодити якісь політичні питання, але судячи з результатів, навряд, чи фінансові.
Зате вже в березні, схоже, відбувся перелом у стосунках. Можливо, на олігарха вплинули високі показники соціології Тимошенко, може вона надала якісь гарантії, але відбулася друга зустріч уже на зовсім іншому рівні.
У ніч з 20 на 21 березня (традиційно серед пленарного тижня) Тимошенко вилетіла до Ізраїлю приватним літаком близького друга й партнера Коломойського Арона Майберга. Поселилася в готелі Хаят, а її перебуванням, у тому числі й офіційною легендою, займалася компанія Medvinski VIP servise, яка належить вихідцям з України братам Ігорю та Олександру Медвінскі. Чому це вже був вищий рівень переговорів? Найперше, організовувати персональне перевезення й сервіс для християнського паломництва українських політиків Коломойському явно не спідручно.
Тому такий спеціальний і дорогий спосіб індивідуальної доставки бортом його друга багато про що свідчить. І ще – Ігор Валерійович ніколи не приймає візитерів з України в своєму маєтку над Женевським озером, а звичний формат переговорів у дорогому ресторані, як це вже бувало з Саакашвілі, Онищенком і тією ж Тимошенко, не гарантують секретності. Якщо Ігор Валерійович запрошує в Єрусалим, значить він уже дозрів до результативних переговорів високого рівня.
А ще можемо оцінити результати – відразу після повернення Юлії Ворлодимирівни з Ізраїля, її команда почала масово викуповувати рекламні площі й заповнювати різноманітним змістом агітаційного характеру. Не встигли перехопити лише частину площин, які передбачливо викупили в Києві опоненти й розмістили там позбавлену сенсу рекламу телевізійної програми Дмитра Добродомова, з тим, щоб у подальшому, ймовірно, поміняти її на рекламу Анатолія Гриценка. Узагалі в цей час різко зросла активність усіх штабів Тимошенко й почали розкручуватися ряд ініціатив з прицілом на формування цільових груп виборців, а це теж недешева технологія. І ще – Ігор Коломойський чітко сформулював своє бачення прийнятного й неприйнятного кандидата. Порошенко для нього абсолютно неприпустимий, а Тимошенко найповажніша з реальних. Теж після зустрічі в Єрусалимі почалася підготовка й подальший вихід на каналах холдингу «1+1 медіа» телевізійної реклами Тимошенко.
Чого хоче від майбутнього президента Ігор Коломойський, він сам і не приховує – розмороження активів, закриття кримінальних проваджень, повернення відродженого Привату, Укрнафти й ще багато чого.
Чи хочемо всього цього ми – це вже інше питання. Але інвестиції у вибори мають одну неринкову особливість: розраховуються за них зовсім не ті, кому вони надавалися.
Ще один відстежений вояж закордон Юлії Володимирівни був до Греції, починаючи з 11 травня. На щастя, цього разу візит проходив у непленарний період та переважно у вихідні дні. Пані Тимошенко оселилася на віллі грецького мільярдера-судновласника Віктораса Рестіса, хоча раніше ніколи не була помічена у дружбі й навіть знайомстві з ним. Провела там три дні, а ще була в цей час помічена в Афінах під час жвавих переговорів із ще якимись двома місцевими бізнесменами. Про що могли йти переговори з грецьким мільярдером і яке відношення він може мати до України? Це бачимо з ряду сторінок його ділової біографії.
Найперше, він не належить до представників чистого бізнесу й володіє значними необлікованими коштами. Уже був заарештований за оборудку в First Business Bank, аналогічну до тої, через яку Ігор Коломойський виводив гроші з банку Приват, засвітився в викривальних документів про виведення коштів у офшори. Був інвестором аферистської структури, яку розкручували, в тому числі й в Україні, Янніс Літіннас та Йоргос (Джордж) Даскалеас. На цій фінансовій піраміді погоріли чимало наших потужних бізнесменів. Щоправда, з цієї афери встиг вчасно вийти і зараз виступає свідком обвинувачення. А ще Рестіс уже співпрацює з українським Смарт-холдингом у галузі суднобудування й дуже цікавиться українською портовою інфраструктурою й не проти був би її приватизувати або отримати в управління.
Чи вдалося їм з Юлією Володимирівною досягнути домовленості й оформити якісь гарантії, достеменно невідомо, але після цього візиту в Україні розпочалася потужна й дорога кампанія «Новий курс України» на нових рекламних носіях…
До речі. Щойно повернувшись з Греції й гнівно звинувативши на Погоджувальній раді й вівторковому засіданні парламенту своїх опонентів, Юлія Володимирівна поспіхом вилетіла до Туреччини, де її сліди загубилися. Зараз переглядаю довідку про бізнес-інтереси ймовірних турецьких «інвесторів». Переважно все те саме: сільгоспугіддя, інфраструктурні об’єкти та ще підприємства харчової й переробної промисловості. Останнє трохи стривожило, бо пригадую, як на початку 2000-их такому турецькому бізнесмену віддали в управління великий дріжджовий завод, здається на Одещині, а він його успішно знищив менше, ніж за рік, бо мав конкуруюче підприємство у себе вдома. Але цю оборудку прокручували зовсім інші чиновники ще часів раннього Кучми. Політики помінялися, а методи, на жаль, не надто…
Тарас Чорновіл, спеціально для «Політеки»
