Федоричев Олексій Михайлович відомий в Україні як один з найбільших сировинних трейдерів і експортерів мінеральних добрив.
Біографія
Народився 3 серпня 1955 року в місті Красногорськ Московської обл. Резидент Монако, має громадянство Угорщини.
Сім’я
Одружений на Уляні Цейтліній – фотомоделі. Є син.
Кар’єра
Починав Олексій Федоричев як спортсмен, в 70-х роках грав у хокей з м’ячем за команду «Зоркий». І навіть в армії служив у спортивній роті імені Дзержинського. Грав за криворізький футбольний клуб «Кривбас».
У 1987 році Олексій Федоричев їде з СРСР, відтепер його діяльність пов’язана з трейдингом. В основному він торгує з країнами колишнього Радянського Союзу.
У 1994 році в Монако зареєстрував компанію Fedcom, яка спеціалізувалася на експорті сірки і добрив з країн колишнього СРСР, в тому числі з України.
Олексій Михайлович почав здійснювати комерційну діяльність в Україні в найважчі часи, після розпаду СРСР, коли промисловість і сільське господарство, м’яко кажучи, прийшли в крайній занепад.
Зупинилися практично всі заводу з виробництва фосфорних мінеральних добрив, через труднощі з поставками апатитового концентрату (фосфорита) з Кіровського родовища (Карелія) з Росії через відсутність обігових коштів у заводів, а так само відсутності грошових коштів у сільгоспвиробників – споживачів добрив.
Урожайність падала, грошей у сільгоспвиробників ставало все менше, відновити виробництво було неможливо.
Труднощі бізнесу в Україні після розпаду СРСР
Необхідно було термінове: вливання фінансових коштів, кредитування або ще що-небудь, щоб не втратити виробництво фосфорних добрив, підірвати сільгоспвиробництво, уникнути продовольчого дефіциту!
Ось що було придумано Олексієм Михайловичем і компанією.
Олексій Михайлович обговорив виниклі проблеми з заступником начальника Жовтневої залізниці Аксененко Н.Є.. Залізниця перевозила близько 20 мільйонів тонн апатитового концентрату на всі заводи мінеральних добрив СРСР і це був основний обсяг вантажних перевезень. Залізничники були вкрай зацікавлені у відновленні перевезень, інтереси збіглися, було прийнято рішення прокредитувати заводи.
Правда, Микола Омелянович попросив розрахуватися за перевезення апатитового концентрату шпалами або перекладним брусом – дорога теж відчувала труднощі в постачанні.
Як і в усьому світі треба починати з якоїсь «первородної сировини» – нафти, газ, вугілля, в даному випадку – лісу, з природою можна розрахуватися потім!
Ринок мінеральних добрив в Україні в епоху давальницьких схем
Перший комбінат, який прийняв апатит, був «Придніпровський хімічний завод» м. Дніпродзержинська. Він ще міцно «стояв на ногах», так як випускав продукцію для атомної промисловості. Потім концентрат пішов на «Сумихімпром», м Суми, Кримський «Титан», «Вінницький Хімпром», Вінницю та «Рівнеазот».
Але цього було недостатньо. Потрібна була ще сірчана кислота, сірку завезли з «Астраханьгазпром», на Горлівський «Стирол», Костянтинівський хімічний завод, хімкомбінат в Жовтих Водах та інші. Потрібний був аміак – пішов аміак з азотних заводів. Це мала бут хлористий калій – привезли з Білорусі. І так далі.
Повністю так звана «давальницька» схема, тобто, поставляється сировина, реагенти, платяться гроші за переробку і забирається готова продукція.
А ще треба продати готову продукцію – добриво!
Ось і пішли, вперше в історії України, фосфатні добрива на експорт, які до цього моменту поставлялися тільки на внутрішній ринок.
Поставка на Україну теж здійснювалася, але це окрема історія, так як були великі складності. Сільгоспвиробників потрібно кредитувати на великий термін і на великі суми. Всі пам’ятають бартер. У розрахунок забирали все, що було можливо: велику рогату худобу, зерно, яйця, з Вінницького Хімпрому пральний порошок, з Сумихімпрому – двоокис титану і фарбу. За прибутком – тільки-тільки зводили кінці з кінцями.
Ось так увійшов в Україну в кінці 1993- початку 1994 рр. Олексій Михайлович Федоричев. Сильно було легко ?! Судіть самі. Запитайте колишніх директорів, працівників десятків заводів, чи допоміг бізнесмен Федоричев вижити, підтримати виробництво в цю найтяжчу годину?!
А далі були нові труднощі. Перестали постачати апатитовий концентрат з Кіровського комбінату через конкуренцію з новим власником в Росії.
Федкомінвест заздалегідь замовив дослідження можливості використання північноафриканських фосфоритів на підприємствах з виробництва фосфорних добрив, в НДІ м Суми. Дослідження тривали більше року … І, легко сказати, отримали сертифікат! Вперше на Україні пішли фосфорити з Марокко, Тунісу, Єгипту, Сирії. Виробництво зупинялося, але ненадовго, і знову запрацювало.
Одночасно з виробництвом мінеральних добрив на заводах, через Україну, Маріупольський морський торговельний порт на експорт продавалася сірка виробництва «Астраханьгазпрома», до 2 мільйонів тонн на рік. Це плата за провезення по залізниці, плата за стивідорні роботи, за заходження суден в порт – а значить, надходить потрібна Україні валюта.
Також Федкомінвест почав поставляти сірку на заводи для власних потреб, зокрема, виробництва двоокису титану (основа пентафталевих фарб) на Сумихімпром і Кримський «Титан». Частина поставок здійснювалася за «давальницькою схемою», тобто допомагали в реалізації двоокису титану і фарби.
Природно, заводи з виробництва фосфорних і азотних добрив були зацікавлені в допомозі в поставках добрив на експорт, так і закордонні покупці, особливо кінцеві споживачі, просили поставляти і фосфорні, і азотні добрива.
Компанія Федкомінвест взялася і за це, кілька років займається логістикою і поступово купуючи морські судна, щоб всі етапи доставки від виробника до кінцевого споживача були під контролем. І, звичайно ж, включали догляд прибутку за ці етапи в чужі руки.
Як ми завжди говорили: «Не треба намагатися відразу закладати високий прибуток при покупці, для продавця «боляче», а співпраця повинна бути взаємовигідною, інакше воно поступово загасне і перерветься, досить знайти один долар на кожному етапі і на всьому ланцюжку отримаєш хороші гроші» .
Компанія Федкомінвест інвестувала в Україну сотні мільйонів доларів
Це в будь-якому виробництві готової продукції: чим більше етапів переробки зосереджено в країні, тим більше робочих місць і більше прибутку залишається в країні. Тому ми завжди намагалися контролювати всі етапи.
За цей час:
Добрив на експорт було продано більше 11 мільйонів тонн, з них більше половини виробництва українських заводів.
Дуже важливий факт. Жодного підприємства не приватизовано! Як говорить Олексій Михайлович: «Не міг я це робити, занадто довіряли мені директори заводів». А борги, звичайно, йому залишилися, може бути, коли-небудь віддадуть.
У період 1994 – 2008 рр. сірки на експорт було продано більше 32 мільйонів тонн, з них близько двох третин через порти України, тобто лише за заходи суден в порт було отримано державою понад 50 мільйонів доларів США, за провезення по залізниці по території України було заплачено більше 80 мільйонів доларів США, за стивідорні роботи близько 60 мільйонів доларів США. До теперішнього часу зернових продано близько 30 мільйонів тонн, з яких близько двох третин українського походження.
Весь обсяг проданих і доставлених товарів компанією «Федкомінвест» склав більше 75 мільйонів тонн.
І ось ми підійшли до головної частини нашого короткого нарису.
Колись за радянських часів у відомого американського бізнесмена Арманда Хаммера була задумка завозити по імпорту фосфорну кислоту з Марокканських фосфоритів для виробництва фосфорних добрив, обов’язково необхідних для вирощування високоякісного зерна на українському чорноземі.
Для цього Хаммер хотів побудувати портовий термінал. Але задум не здійснився.
Перш за все, тому, що Союз високими темпами розвивав власне виробництво мінеральних добрив з Кольський фосфоритів, які виходили більш дешевими.
Потім вже держава почала будівництво в 1987 році в 20 кілометрах від Одеси в Малому Аджаликському лимані портовий термінал для прийому фосфоритів, але проект зупинили.
У 1994 році на місці ймовірного порту два українських талановитих підприємця Ставніцер Олексій Михайлович і Кутателадзе Олег Джунберовіч, відчуваючи зростаючу потребу в цьому виді послуг, вирішили побудувати термінал з перевалки мінеральних добрив на експорт. Звичайно, їм був потрібен партнер, не тільки для фінансових вливань, але і обов’язково такий, який вже займається експортом мінеральних добрив. Цією людиною був Федоричев Олексій Михайлович.
Майбутні партнери переговорили спочатку по телефону і відразу домовилися. Гроші пішли. Як потім ходила між колегами фраза: «Два Олексія Михайловича і не могли не домовитися».
Так в 1995 році Олексій Михайлович Федоричев увійшов в партнерство п’ятдесят на п’ятдесят в майбутньому терміналі «Трансінвестсервіс».
За ці роки було збудувано шість власних причалів загальною довжиною 1300 метрів і глибиною 15 метрів, поглиблена акваторія лиману на 6,5 мільйона кубометрів на площі в 50 гектарів, і проведена екскавація понад 7 мільйонів кубометрів ґрунту на суші. Обсяг інвестицій склав близько 1 мільярда доларів.
Сьогодні ТІС є групою з 5 терміналів: ТИС-Зерно, ТИС-Міндобрива, ТИС-Руда, ТИС-Вугілля, ТИС-Контейнерний термінал, а також інфраструктурна компанія «ТІС». Вантажообіг групи в рік до 27 мільйонів тонн – абсолютний лідер на Україні серед державних і приватних портів за обсягом вантажоперевалки.
На ТІС працює 4 тисячі чоловік, щорічно додатково залучається за договорами ще стільки ж.
До теперішнього часу було перероблено
- ТІС-Зерно – понад 56 мільйонів тонн зернових.
- ТІС-Міндобрива – більше 35 мільйонів тонн добрив.
- ТІС-Вугілля – більше 45 мільйонів тонн вугілля.
- ТІС-Руда – більше 35 мільйонів тонн руди і окатишів.
- ТІС-Контейнер – понад 8 мільйонів тонн вантажів.
- ТІС-Інфраструктура обробили близько 3 мільйонів вагонів.
Всього з 1.01.1997-1.01.2017 рр. більше 195 000 000 тон.
Тільки за один 2016 рік «Трансінвестсервіс»:
- Купив електроенергії на 51 400 000 гривен.
- Сплатив залізниці 1 600 000 000 гривен.
- Виплати податків всіх рівнів 1 002 792 000 гривен.
- Портові збори склали 42 989 071 долар США.
А всього за ці роки портові збори склали понад 400 000 000 доларів США.
І найголовніше, за 20 років роботи Фонд оплати праці склав 175 400 000 доларів США.
В даний час основний потік інвестицій спрямований на збільшення потужностей перевалки зернових вантажів, так як аграрний комплекс України найбільш бурхливо зростаючий і вже його частка у ВВП країни близько 40%, тому є завдання довести обсяг перевалки до 25 мільйонів тонн зернових. Для цього буде споруджений ще один повноцінний глибоководний причал №15 з додатковою стінкою для обслуговування суден річка-море. Так само для виконання цього завдання вже прокладено понад 4 кілометрів автомобільних доріг, побудована стоянка для автотранспорту на площі 5 га, кількість автомобілів щодоби прийнятих терміналом доведено до 1 тисячі. Обсяг складів доведений до 700 тисяч тонн, з перспективою збільшення до 1 мільйона тонн, діють дві установки для очищення і доопрацювання зернових. На сьогоднішній день досягнута потужність по приймання вагонів зерна 600 одиниць на добу. Проводяться масштабні роботи для збільшення швидкості обробки вагонів, за рахунок будівництва нової станції сортування вагонів.
Все будівництво, включаючи днопоглиблення, йде за рахунок власника. Обсяг інвестицій понад 200 мільйонів доларів США.
