Виступаючи в ролі чинного президента Європейського союзу, Орбан робив спроби налагодити відносини з Росією та Китаєм не лише продемонстрував розбіжності у підходах Європи до провідних світових держав, а й створив розбіжності, якими можуть скористатися супротивники Заходу.
Зростання популістської, антиінтернаціоналістської політики у Франції, Німеччині та США ще більше загострило вразливість трансатлантичного партнерства.
Зустрічі Орбана з президентом Росії Путіним і китайським лідером Сі Цзіньпіном дали зрозуміти, що Угорщина готова налагодити тісніші зв'язки з державами, на які багато західних лідерів дивляться з підозрою, якщо не з відкритою ворожістю.
Його дії під час обговорення долі України можна розглядати як прямий виклик колективної позиції, яку НАТО та ЄС прагнуть підтримувати щодо російської агресії та наполегливих глобальних амбіцій Китаю.
Це було наголошено 16 липня, коли з'ясувалося, що він написав іншим лідерам ЄС, заявивши, що Дональд Трамп хоче негайних переговорів між Росією та Україною, якщо він переможе у листопаді. Орбан звинуватив ЄС у наслідуванні «провоєнної політики США» та сказав, що це необхідно припинити.
Його мотиви багатогранні. В економічному плані Угорщина виграла від інвестицій та енергетичних угод як з Росією, так і з Китаєм. У політичному плані його бренд неліберальної демократії знаходить ідеологічний резонанс із авторитарними тенденціями Москви та Пекіна.
Стратегічно положення Угорщини в НАТО та ЄС дозволяє угорському лідеру використовувати свої відносини з Росією та Китаєм для зміцнення свого внутрішнього та міжнародного становища.
Напруга між стратегічними цілями НАТО та діями таких держав, як Угорщина, є суттєвою проблемою.
У той час як НАТО фокусується на колективній обороні та стримуванні, особливо проти російського експансіонізму та китайського впливу, підхід ЄС більш фрагментований, і його члени переслідують власні дипломатичні та економічні інтереси, іноді на шкоду єдиній позиції.
Джерело: cepa.org.
