«Дивна війна» як початок Другої світової

Перебіг польської кампанії Вермахту вимагає окремого розгляду, оскільки в найтісніший спосіб пов’язаний із пактом Молотова-Ріббентропа та, особливо, з секретним протоколом до нього. Саме з його підписанням та реалізацією пов’язані радянсько-фінська війна 1939-40 рр., анексія країн Балтії, а потім і приєднання частини Румунії. Менше відомо, що СРСР планував напад на Туреччину як у перший період Другої світової, так і після її завершення.

Після закінчення польської кампанії, вісім місяців на Західному фронті у Франції вели спорадичні військові дії, але здебільшого нічого не відбувалося. Справжня війна була на морі переважно між німецьким і британським флотом. Це стосувалося винятково діяльності Уінстона Черчилля, який тоді обіймав посаду першого лорда адміралтейства, тобто військово-морського міністра.

Ця стратегічна пауза отримала в англійській мові назва Phoney War — фальшива, несправжня війна. У нас більш поширений французький термін Drole de guerre — «дивна війна». Німці називали те, що відбувалося, Sitzkrieg — «сидяча війна».

Хай там як, але з жовтня 1939 року до початку травня 1940 року істотних військових дій на заході не було. Причини цього криються не лише у суто військовій сфері, а також у політичній і психологічній.

За планами минулої війни

Як казав Черчилль, генерали завжди готуються до минулої війни. Вповні це стосувалося як французьких, так і британських генералів, зокрема й адміралів.

Переможці в Першій світовій війні – Франція та Англія підійшли до 1939 року в ореолі найсильніших держав, що не в усьому відповідало дійсності.

Промисловий і ресурсний потенціал Британської і Французької імперій був значно більшим, ніж у Німеччини. До того ж практично повне панування на морі загрожувало блокуванням джерел надходження найважливіших промислових і сільськогосподарських товарів. Так було під час Першої світової війни, могло б бути і зараз.

Хоча Німеччина різко збільшила військове виробництво, і в цьому сенсі перевершувала Англію і Францію, але це був тимчасовий чинник. До того ж союзники могли спиратися на величезний промисловий та технічний потенціал США, що неминуче відіграло свою роль, навіть без формального вступу Вашингтона у війну.

Контроль над морською торгівлею з боку Британії означав, що вона практично монопольно володіла найважливішими видами стратегічної сировини: оловом, каучуком, вольфрамом, молібденом, джутом. Німеччина ж повністю залежала від їхнього ввезення. Спроби домогтися самозабезпечення не дали очікуваних результатів. Єдине, що вдалося – налагодити виробництво синтетичного бензину. Однак авіація вимагала винятково натурального палива, в цьому Німеччина повністю залежала від румунської нафти, на той час практично єдиного джерела цього енергоресурсу в Європі. Невеликий видобуток нафти в Угорщині погоди не робив.

Уся технічна та промислова перевага союзників ще вимагала своєї реалізації, а на це був потрібен доволі тривалий час. До війни Англія і Франція підійшли непідготовленими практично по всіх напрямках. І це істотно стримувало військові можливості, передовсім французької армії.

Над союзним командуванням тяжів досвід Першої світової війни. Французькі генерали не врахували якісної зміни порядку та перебігу бойових дій у зв’язку з принциповою технічною зміною типів озброєнь. Це стосується й адміралів. Як союзних, американських, так німецьких та японських.

У штабах союзників будували за лекалами минулої війни бойові дії окопного характеру, абсолютно не враховуючи виникнення нового виду військ — танкових. Цікаво, що книги полковника де Голля про тактику дій танків дуже уважно вивчали в німецьких штабах, але практично повністю ігнорували у французьких. Уже під час боїв у травні 1940 року частина під командуванням де Голля завдала багато неприємностей Вермахту. Проте один у полі не воїн. Сусіди так воювати не вміли, і навіть бойовому полковнику, а потім генералу доводилося відступати.

Мало виробити необхідну кількість нових танків, які не поступаються за своїми характеристиками озброєнню противника, потрібно навчити війська дій цього виду збройних сил, розробити тактику і стратегію їхнього використання, навчити війська взаємодії і ще дуже багато чого. Нічого цього у союзників не було.

Це стосується також й авіації. Французькі та англійські літаки були не гірші, а за деякими тактико-технічними параметрами, кращі від німецьких. Льотчики індивідуально також мали непогану підготовку, але кульгала тактика бою та взаємодія з іншими родами військ. Усього цього англійським пілотам довелося навчатися вже під час битви за Англію влітку-восени 1940 року та в прикритті евакуації Дюнкерка в травні-червні того самого року. Французи ж освоювали все або в ескадрильях союзників, або після висадки в Нормандії в червні 1944 року та відродження французької армії.

Додамо до цього вкрай застарілу і неповоротку систему мобілізації до армії союзників. Зокрема, для її проведення у разі оголошення війни французькій армії було потрібно два тижні, а британській – іще більше. У мирний час нічого не було зроблено для підготовки резерву, найперше офіцерського. Люди приходили в армію з досвідом фронтовиків 1918 року.

Ці та інші фактори зумовили провальну стратегію французьких генералів у опорі на фортеці та фортифікаційні споруди лінії Мажино. Цікаво, що її побудували тільки на німецькому кордоні та не продовжили на бельгійському. Прорив німецьких військ через Бельгію влітку 1914 року чомусь зовсім не враховували у французьких військових планах у 1939.

Другим стратегічним прорахунком стала перевага оборонної стратегії і тактики на першому і, як виявилося, найважливішому етапі війни. Французькі генерали вважали за краще оборонятися доти, доки з Англії не прибудуть дивізії і не займуть відведену їм лінію в напрямку бельгійського кордону. Ніби противник повинен спокійно чекати їхньої появи.

Іще один фактор, що має не лише військовий, а також політичний і психологічний характер: бездіяльна армія, яка не розуміє завдань війни, приречена. «Дивна війна» виявилася вкрай токсичною в психологічному сенсі.

У тенетах умиротворення

Попри всю важливість військових і військово-стратегічних аспектів, усе ж таки найбільш значущими були політичні та психологічні фактори, які негативно діяли на союзників.

Хоча в загальних рисах і Париж, і Лондон було поінформовано про секретний протокол до пакту Молотова-Ріббентропа, вторгнення радянських військ до Польщі 17 вересня 1939 року виявилося для них несподіванкою. Припинення польського опору означало крах стратегії війни проти Німеччини на двох фронтах. Саме на цьому було засновано всі плани і дії союзників.

Також це посилювало позиції прихильників неактивних оборонних дій. Наступ французької армії 7 вересня 1939 року в долині Рейну не призвів до перекидання німецьких військ із Польщі. Погано підготовлена французька піхота зазнала важких втрат. Незважаючи на значну перевагу в живій силі та техніці, французьким військам не вдалося навіть дійти до лінії Зігфріда — системи німецьких оборонних споруд. Англо-французька верховна військова рада 12 вересня ухвалила рішення припинити наступальні дії.

Наступний наступ союзників планували на 20 вересня, але у зв’язку з падінням Польщі його не відбулось. Здійснений німцями в жовтні контрнаступ дозволив їм повернути втрачені території, а французька армія повернулася на лінію Мажино. Відтоді до початку травня 1940 року на Західному фронті бойові дії фактично не вели, що й назвали «Дивною війною».

У Першій світовій війні союзники зазнали великих людських втрат. Так, Франція втратила понад 7% населення. При тому, що демографічна ситуація і так була дуже складною. Втрати населення в період наполеонівських війн було поновлено лише наприкінці XIX століття. Британія у Першій світовій війні втратила понад 560 тис. осіб, значно більше, ніж у Другій — 360 тис. Усе це, а також великі матеріальні втрати в період 1914-18 рр., зумовило панівне уявлення про війну в французькому та англійському суспільстві як про вкрай небажане явище.

Політика умиротворення мала значну підтримку. Більшість, як у Франції, так і у Великобританії, схвалювало підписання Мюнхенських угод, які віддали Чехословаччину Німеччині. Так само протестів і жодних інших дій не викликав аншлюс Австрії.

Хоча Черчилль та інші політики попереджали про небезпеку умиротворення, але вони були в меншості. Їхній вплив став збільшуватися лише на початку 1940 року, коли війна вже тривала.

Інерція змови з Німеччиною штовхала владні кола Франції і Великобританії на пошук можливих компромісів із Німеччиною за відомим шаблоном, тільки коштом Польщі.

Перебіг військових дій у Польщі виявив істотні недоліки у Вермахту, і союзники чомусь вважали, що на їхнє усунення в Німеччини піде багато часу, а потім почнуть позначатися наслідки морської блокади.

При цьому в штабах союзників активно розробляли плани ударів по периферії. У період радянсько-фінської війни планували надіслати експедиційний корпус до Фінляндії, окупувати Норвегію, що частково було здійснено пізніше, удари авіацією по нафтових промислах Баку тощо.

Активний дипломатичний зондаж через нейтральні країни можливості нового поділу Європи за прикладом Мюнхенської угоди жодних результатів не давав. Берлін категорично відмовлявся обговорювати такі пропозиції, і це, як не дивно, не насторожило союзників.

Тоді як Вермахт посилено готувався до наступу (який спочатку планували на другу половину жовтня, але, на вимогу генералів, перенесли на весну 1940 року), французькі війська та їхні британські союзники фактично вбивали час. Жодної серйозної тактичної та стратегічної підготовки не вели. Ба більше – обговорювали плани часткової демобілізації старших.

Основною причиною дивної війни виявилася політична і моральна демобілізація французького і англійського суспільства. Усвідомлення смертельної небезпеки відбулося у Франції значно пізніше, через важкі роки національного приниження. Коли в червні 1940 року було підписано капітуляцію французької армії, як відзначали багато сучасників, у більшості французів вирвалося зітхання полегшення. Нарешті війна закінчилася.

І це при тому, що Париж було окуповано, країна платила велику контрибуцію, а її національна територія зменшувалася у кілька разів.

Англійців від хвороби умиротворення вилікували німецькі бомбардування Лондона та інших міст, а також евакуація з Дюнкерка. Саме тоді, в травні-червні 1940 року, країна усвідомила, на край якої прірви її завела короткозора політика умиротворення.

Звісно, краще пізно, ніж ніколи.

Юрій Райхель