Повернення активів корупціонерів: Захід не хоче, Україна не може

Хто та як бореться сьогодні з корупцією в країні, яка доля виведених активів чиновниками часів Януковича та хто, а основне – коли їх поверне до казни, в інтерв’ю Politeka розповів член громадської ради Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів, Гліб Канєвський.

– В Україні є НАЗК, НАБУ, які мають боротись із корупцією. Створили ще Агентство з повернення активів. Чим воно відрізняється?

Десь посеред року почали формувати Громадську раду при ньому. Відбулось освоєння перших бюджетних грошей. За першу половину 2017 року встигли витратити 3 млн грн (за даними Казначейства, до кінця 2017 року на роботу відомства мають витратити ще 40 млн грн).

Це орган виконавчої влади. Підпорядковується Кабміну, тому повністю фінансується з бюджету. В проекті держбюджету на 2018 рік на його діяльність закладено 253,2 млн грн.

Насамперед Агентство реагуватиме на запит правоохоронних органів. Наприклад, Прокуратури чи Антикорупційного бюро. Отримуючи запит, воно зможе безпосередньо розшукувати активи високопоставлених посадовців (будинки, машини, акції, готівку) як в Україні, так і за її межами.

– Йдеться лише про пошук майна високопосадовців?

– Здебільшого. Але, звісно, відповідатиме на всі звернення Прокуратури щодо розшуку тих чи інших активів.

Питання полягає в тім, у кого в нас зосереджені активи, тим паче за кордоном? Зазвичай у людей, які обіймають високі посади. Наприклад, сім’я Януковича або діячі, які втекли вже при новій владі – той же Олександр Онищенко, Сергій Клюєв. Агентство розшукуватиме їхні активи, формуватиме відповідний реєстр.

На той час, поки триватиме слідство у справі проти окремих осіб, суд може передати Агентству утримання їхнього майна, щоб нічого з ним не сталось. Наприклад, якщо це автомобіль – щоб його раптом не викрали з-під арешту. Акції чи підприємства – щоб їх не перепродали на зниженими цінами тощо.

Третя важлива функція новоствореного органу – продаж та реалізація майна. Рішенням суду майно у корупціонера можуть конфіскувати. У такому разі Агентство має право проводити аукціони і його продавати. Тим самим – накопичувати для бюджету гроші. Усе це має бути відкрито, публічно.

Окрім того, є ще майно, на якому можна постійно заробляти гроші. Йдеться про нерухомість. Те ж Межигір’я. Його під силу здавати в оренду, регулярно заробляючи на цьому гроші для держави. Це також має відбуватись на конкурсних засадах, аби всі бачили, хто отримує від того зиск.

– Навіщо створили Громадську раду, куди ви увійшли?

– Аби Агенція не загрузла в корупції (як це часто буває в Україні), в законі передбачено створення Громадської ради. Туди вже увійшли юристи, громадські активісти, які мають доступ до документації. Зможуть зсередини контролювати, які рішення воно ухвалює, як їх виконує.

Друге – надаватимемо свою експертизу з проектів рішень. Також входить у робочу групу з відбору кадрів.

– Виявлення активів – доволі нова для українського правоохоронного простору функція. Як це на практиці діятиме?

– Тут є значні ризики. Цей пошук може не спрацювати, якщо органи влади не будуть ділитись із новим Агентством своїми реєстрами. Наприклад, та ж податкова, Мін’юст. Це те, що відбувається з НАЗК. Цей орган із протидії корупції зараз практично недієвий, бо низка інституцій досі не надали йому доступу до своїх реєстрів.

Також є ризик, якщо буде чинитись політичний тиск на керівника Агентства, з вимогою підігрувати на аукціонах. Як це на тендерах відбувається – підігрують бізнесам, які обслуговують певну політичну партію. Так само може бути і з Агентством – здатні тиснути, розігрувати схеми, аби майно продавалось конкретним підприємцям без конкурсів.

Третій ризик – на наступний рік закладуть недостатню кількість коштів для роботи відомства. Пам’ятаємо скандал із НАБУ, коли для цього органу Мінфін не міг знайти достатню кількість коштів.

Урешті-решт, є ризик у діях судів. Адже все майно передаватиметься лише за рішенням судів. Якщо такого рішення не буде, то й органу не буде чим управляти.

– Де гарантії того, що новостворена інституція буде ефективнішою, а не існуватиме лише задля галочки?

– У 2015 році Порошенко створив міжвідомчу групу з повернення активів. Група була перспективною. Але вся її діяльність закінчилась тим, що у 2015 році розробили лише закони для створення Агенства з повернення активів. Більше не збирались. Фактично зараз силові органи не координують свою діяльність у такому важливому процесі, як повернення активів.

Тому тут усе просто: Якщо уряд Гройсмана буде зацікавлений у роботі такого органу, то вже під кінець 2017 року ми з вами побачимо інформацію про перші великі продажі майна цим Агентством і, відповідно, суми, відраховані до бюджету. Якщо ж уряд не буде зацікавлений, то замість сум від реалізованого корупційного майна побачимо скандали, взаємні звинувачення, не буде жодного результату. Лише політичні чвари.

– Про які масштаби виведених активів на сьогодні йдеться та за який період?

– Можу назвати суму, яку оприлюднили в ГПУ. Це близько 2 млрд дол. Це те майно (яхти, машини, літаки, паперові документи тощо), місце розташування якого офіційно встановлено, яке під арештом. Визначено, в яких банках лежать гроші, в яких країнах. Період – з 2014 року по 2017 рік.

– І яка доля цих грошей? Коли їх повернуть до казни?

– Вони «зависли». Наприклад, уряд Ліхтенштейну заморозив у себе на рахунках 20 млн дол. екс-міністра доходів і зборів Олександра Клименка. Тобто, по суті, це гроші, які належать Україні, які заарештовано, але вони лежать на рахунках Ліхтенштейну, саме він має з них зиск.

– Це недопрацювання української сторони чи позиція Заходу?

– Це двосторонній процес. Ліхтенштейн – не хоче, Україна – не може. Очевидно, що уряд першої, як і Швейцарії, де гроші також заморожено, не прагне їх повертати. Заробляють на відсотках.

На банківських закордонних рахунках заблоковано 500  тис. дол., 7 млн 600 тис. євро, 13 млн 600 тис. франків. Україна ж через різні причини затягує процес повернення цих грошей – як через недосконалу судову систему, так і через те, що у нас регулярно змінюється очільник ГПУ.

Із другого боку, можна пригадати історію про тисячу залізничних напіввагонів Клименка, які також були під арештом прокуратури. Військова прокуратура через рішення суду домоглась, аби всі вони були передані Укрзалізниці.

Тобто доля корупційного майна різна. Воно розпорошене і по Україні, і по Європі. Хтось має все це систематизувати та створити єдиний реєстр, аби Україна розуміла, що в неї вкрали і де це вкрадене. Для цього і потрібне Агентство. Тоді через суди можна буде це потроху повертати.

– Тобто всі ці гроші реально вже в найближчій перспективі повернути?

– Навіть більше: якщо все працюватиме як треба, то можна знайти і нові кошти.

– Ми говоримо про пошук грошей за період правління Януковича, а як же бути з виведеними активами, наприклад, часів Лазаренка?

– Шукатимуть лише ті активи, за якими буде запит правоохоронних органів. Якщо звернуться з проханням шукати активи періоду Лазаренка, то, звісно, Агентство це робитиме.

– У 2017 році до цільового фонду бюджету від конфіскації активів, привласнених корупційними методами, надійшло 10,5 млрд грн. Це багато, мало?

– 10,5 млрд грн – це сума, яку планували повернути. Але залучили більше. Тут треба згадати справу в Краматорському суді, коли військова прокуратура конфіскувала цінних паперів на 1,5 млрд дол.

Плюс нещодавно військова прокуратура конфіскувала ще 200 млн дол. (Генпрокурор України Юрій Луценко заявив, що 22 вересня набуло чинності рішення Соснівського райсуду м. Черкаси про спецконфіскацію 200 млн дол банківських активів з оточення колишнього президента Віктора Януковича – ред.).

Обидва ці рішення закрито відповідною постановою. Тому експерти не можуть їх побачити. Знають про їхнє існування лише з брифінгу Генпрокурора. Проте нікому не відомо, на підставі чого їх конфіскували. Через це є побоювання, що Генпрокурор на всьому цьому просто піариться, незаконно конфіскував кошти і рано чи пізно нам доведеться їх повертати. Але це лише голослівні заяви. Бо ще ніхто не бачив рішення суду – ні Краматорського, ні Черкаського.

– Повернення грошей Януковича – найбільш гучна справа за останній час. На що витратили ці кошти?

– Повернули до бюджету. А потім був скандал, що половина цих грошей пішла на реформу децентралізації – витрачатиметься на ремонт доріг та благоустрій у регіонах. Хоч неможливо проконтролювати, наскільки їх ефективно використають. Адже витрачатимуть їх через тендери, а там у нас велика корупція.

Половина конфіскованих грошей Януковича пішла на дотації аграріїв. Як з’ясували журналісти, більшість коштів міг отримати Косюк – власник «Нашої ряби», адже він перший, хто має право на дотації.

– Про що свідчить такий розподіл?

– Розподілом займаються депутати. Вони ж ухвалюють закон про бюджет. А потім ухвалюють рішення про зміни до бюджету. Зокрема, визначають, куди витрачати гроші того ж Януковича. Тому це питання до них.

– Усе це нагадує разову акцію. Де інші резонансні справи з повернення мільярдів корупціонерів?

– Як пояснюють у тій же ГПУ, це все довготривалий процес. Треба вигравати суди, вони вже вирішуватимуть, куди і скільки повертати. Але треба спершу завершити реформування прокуратури, СБУ, хоча б почати створення Антикорупційного суду. Завершити формування Агентства. Відповідно – налагодити координацію між всіма цими органами, аби вони якісно та швидко працювали.

– Скільки Агентство планує щорічно повертати грошей до бюджету?

– Треба виходити з розрахунків уряду. Там у середньому планують повертати в бюджет 8 млрд грн на рік. Загалом, Агентству до снаги вносити до бюджету України 7-10 млрд грн щорічно.

Романія Горбач