Телетайп: чи боїться президент антикорупційного майдану?

У Леоніда Кравчука, тоді ще голови ВР — «Революція на граніті». У Леоніда Кучми — «Україна без Кучми».

Віктор Ющенко мав «Помаранчеву революцію» на свою підтримку, але обійшовся без повстання проти, мабуть, зважаючи на його видатну нікчемність.

Віктор Янукович удостоївся одразу двох майданів, чого, сподіваюся, не повторить ніхто.

Допрезидентствувався  до антикорупційного мітингу і Петро Порошенко. Але це ще не Майдан. Хоча… Але навіть якщо і Майдан, то якийсь неправильний.

Ненатуральний якийсь, як силіконові губи попсових примадонн.

Найперше спантеличують куці вимоги протестантів.

Очевидно, що навіть якщо Президент Порошенко, а з боку влади банкує саме він, зважиться на задоволення вимог мітингу, то загальну суспільно-політичну ситуацію це не змінить.

Зняття недоторканності лише з депутатів — це конституційна дикість і потурання президентському авторитаризму. Народні обранці повинні мати імунітет, але винятково в межах виконання депутатських обов’язків.

Із другого боку, немає імунітету в депутатів обласних та міських рад. І що, туди менше рвуться всякі авантюристи і відверті шахраї? Не забуваймо і про те, що недоторканність — питання конституційне, тому тривале і тоскне.

Відкриті партійні списки стурбують наш олігархат не більше, ніж та-таки пенсійна реформа. Тобто анітрохи.

Бо олігархи купують цілі партії— хоч із відкритими списками, хоч із закритими. Або цілі фракції, які вже пройшли в Раду, як отару овець, вилоносні радикали тому приклад. Залишається і можливість прямої скупки виборців. Тож один прогресивний виборчий закон не вирішить проблему відсікання великого бізнесу від корисливого впливу на політику.

Антикорупційний суд узагалі вбивається процедурою підбору суддів у нього. І тут у влади вже є досвід саботажу. Знову ж таки, питання фінансування такого суду, виділення приміщень та іншого — все це у веденні Кабміну і може тривати довше, ніж льодовиковий період.

А ось заклики до загального перезавантаження суспільно-політичного устрою України біля Верховної Ради, на жаль, не звучать.

Зрозуміло, в цьому є раціональне пояснення. Три вимоги протестантів — це саме те, що єврооптимісти вже встигли втовкмачити представникам Заходу, якщо не як панацею, то як чудодійний еліксир точно. І наші західні партнери в це повірили. Тож публічні вимоги протестантів, що відрізняються від зазначених раніше, було б зовні сприйнято як неконструктивність і екстремізм.

При цьому невгамовний Міхеїл Саакашвілі все одно встиг озвучити з трибуни погрозу відставки Президента Порошенка, а популярний жарт Міхо «Ми прийшли, щоб винести козла!» в цьому контексті звучить максимально прозоро.

Тож може початися з цілком беззубих вимог, а перерости в протестне цунамі — Україна, вона така. І це обнадіює.

До речі, з’явилися перші затримані (і вже звільнені) за досить суперечливих обставин. До історії це може ввійти як битва через відібрані у поліції щити.

Мітинг Президента Порошенка шалено дратує — як усе, що відбувається в країні без його прямого благословення. Дратує й тому, що у нього немає переконливого приводу застосувати силу, чого дуже хочеться — на жаль, попередні майдани владу нічого не вчать, і це теж їхня невід’ємна властивість.

Але Президент Порошенко вже й боїться. А коли він чогось боїться, намагається домовлятися — стовідсотковий маркер.

Причому домовлятися з усіма помітними учасниками процесу окремо, щоб потім зіткнути їхні позиції і викликати чвари всередині своїх супротивників — його давня бізнесова тактика.

І ось ми вже чуємо, що Петро Олексійович готовий зустрітися, але тільки з симпатичними йому депутатами, а не з усією групою, делегованою мітингом. І правильно, що організатори не втягнулися в переговори з ПОПом на його умовах, бо в такому разі їх не зрозуміли б протестувальники. А без хорошого початку протест ризикує згаснути, як багаття під дощем.

Із досвіду: масовий громадсько-політичний процес може бути успішним при дотриманні низки умов. І це стосується не лише самовідданості протестантів, а й професіоналізму тих, хто все це затіває.

В ідеологічному сенсі процесу необхідні:

– Ідеологи — вони формулюють необхідні суспільству ідеї та завдання.

– Пропагандисти — ті, хто на підставі ідей вигадують слогани, заклики, гасла тощо, що підбурюють людей.

– Агітатори — доносять заклики та гасла до революційних мас.

В організаційному сенсі:

– Стратеги — виробляють шлях досягнення заявленої мети.

– Тактики — відповідно, знаходять шляхи реалізації стратегії.

– Організатори – забезпечують вирішення поточних завдань.

У антикорупційному мітингу, що зараз триває, помітні лише нижні ланки як ідеологічної, так і організаційної піраміди. Це сумно.

Іще більший смуток викликає те, що одночасно і паралельно з протестним мітингом деякі персонажі, які начебто мають стосунок до «Свободи» і ПС, здійснюють захоплення дата-центру «Парковий», що безпосередньо близько від Верховної Ради.

«Парковий» — це найбільш сучасний, захищений і смачний у сенсі віджиму подібний об’єкт в Україні. І за нього давно точиться боротьба між різними угрупованнями у владі, хоча він зобов’язаний бути в держвласності й обслуговувати українські державні органи та підприємства критичної інфраструктури.

Тобто одні відстоюють демократичний шлях розвитку України. А інші під шумок намагаються взяти участь у «взятті під контроль» стратегічного об’єкта, що однозначно скидається на рейдерство.

Так майдани не робляться. Хоча «Правий Сектор» зі «Свободою» і не погодяться.

Замість висновків. Наш державний віз з’їхав із дороги в непролазний бруд. Треба підштовхувати його, провертати колеса історії, при кожному повороті бруд буде відвалюватися. У кінцевому підсумку колеса очистяться, і ми виберемося на тверду дорогу. Європейську, якщо завгодно.

Тому протести під Верховною Радою — це правильно і своєчасно. Але навряд чи достатньо.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka