Після Актюбе Алма-Ата

Трохи більше місяця минуло відтоді, як у місті Актюбе (в минулому Актюбінськ) на північному заході Казахстану відбулися збройні зіткнення у двох відділень поліції і військової частини. Були вбиті та поранені. Характерно, що в цьому місті у травні 2011 року Рахімжан Махато підірвав себе біля будівлі Комітету національної безпеки. Було поранено трьох людей.

У липні того самого року в селищі Шубарши під Актюбе невідомі напали на поліцейську машину і розстріляли двох патрульних. За однією з версій, напад був помстою екстремістів за затримання їхніх прихильників.

Траплялися теракти у столиці Астані та в колишній столиці Алма-Аті, в містах Атирау (Гур’єв) і Тараз (Джамбул). У грудні 2011 року в місті Жанаозені (в минулому Новий Узень) виступи протестуючих нафтовиків були розстріляні спецназівцями, що прибули на місце події.

В Алма-Аті відбувся напад на будівлю районного управління внутрішніх справ біля Нікольського ринку. Стріляли і біля будівлі департаменту Комітету національної безпеки міста. Унаслідок перестрілок за офіційними даними загинуло п’ятеро осіб, у пресі повідомлялося про сімох.

Популярні новини зараз

Поповнення в родині Ротару, її син вперше показав малятко: "Ласкаво просимо..."

Схудла солістка KAZKA Зарицька вразила видом, вдягнувши латекс: "Яка краса"

Поповнення в родині Ротару, її син вперше показав малятко: "Ласкаво просимо..."

Трагедія у Катерини Кухар, пішов з життя знаменитий український артист: "Назавжди залишиться в серці"

Поліція перервала виступ Кухар, суддя "Танців з зірками" не стримала емоцій: "Вперше в моїй практиці..."

Показати ще
Влада Казахстану звинуватила ісламістів у серії терактів

Очевидно, що екстремісти діють перевіреними методами. Атака на силовиків, вибухи біля будівель МВС або інших силових органів, захоплення зброї і боєприпасів. Цікаво, що жодних висновків влада не робить – і кожен новий теракт захоплює силовиків зненацька. Бойовики борються фанатично і завдають спецпідрозділам значної шкоди. У будь-якому разі втрати у силовиків можна порівняти за кількістю з убитими терористами.

Метою нападу завжди є державні службовці та силовики. У червні в Актюбе терористи захопили маршрутне таксі, але пасажирів не взяли в заручники, а просто висадили при дорозі. Тим самим демонструючи виклик владі та заявляючи – що саме вона є метою, а не мирні жителі.

Влада не знаходить нічого ліпшого, як оголошувати нападників представниками «нетрадиційних релігійних навчань». Після нападу в Актюбе президент Назарбаєв назвав той випадок терористичним актом. Тепер алма-атинські події він кваліфікував аналогічно.

Уже зрозуміло, що казахстанська влада проґавила створення у країні сплячих ісламістських осередків. Тепер їх виявляти вкрай важко і взагалі не дуже зрозуміло – як це робити. Повторюється те, що відбувається у Франції, а до цього – в Бельгії.

Терористичне підпілля створюється як широко розгалужена горизонтальна структура. Розкриття однієї з ланок не призводить до виходу на інші, оскільки вони діють абсолютно ізольовано – і навіть їхні керівники не знають про існування, можливо поруч, подібних.

Управління підпіллям здійснюється з центрів, розташованих за кордоном, куди доступ спецслужб вельми ускладнено. Навіть ізраїльські силовики, які заполонили терористичні організації у прикордонних арабських країнах своєю агентурою, не завжди можуть запобігти тому чи іншому терактові. Що вже говорити про набагато менш підготовлені у цьому питанні спецслужби пострадянських країн.

Зокрема, до речі, і російські.

Розгін демонстрації в Єревані: затримано 30, постраждали 50 людей

Замовчування терористичної небезпеки, пропагандистська легенда про стабільність у Казахстані зіграли із владою злий жарт. Уся вертикаль як громадянська, так і силова виявилися психологічні неготовими до такого динамічного розвитку подій. Звідси деяка розгубленість одразу після нападу і жертви перестрілок. Зокрема і серед силовиків.

Як це не прикро, але ситуація в Казахстані, а затимі у всій Центральній Азії розвивається за розкрученою спіраллю. Терористичні напади не лише триватимуть, а й стануть частішими і краще організованими.

Бунт в Єревані

Звісно, збіг у часі спроби державного перевороту в Туреччині, збройні виступи в Алма-Аті і Єревані – фактор випадковий. Тим паче, що мета у нападників і путчистів була різною. Проте певну закономірність можна виявити.

Напади в Алма-Аті і Єревані досить подібні. І якщо в Казахстані бойовики фактично про свою мету не повідомили, то в Вірменії все сталося за класичним сценарієм. Захоплення будівлі і заручників – вимоги звільнити товаришів, а з ними й інших ув’язнених – політичні вимоги.

Фото www.businessinsider.com
Фото www.businessinsider.com

Тут починаються відмінності. У Центральній Азії із протестуючими різних ланок церемонитися не прийнято. Навіть мирні протести зустрічаються кулями. На можливість жертв і їхню кількість мало зважають. Будуть вони чи ні – владу турбує мало.

У досить невеликій Вірменії так вчинити неможливо. Убитий поліцейський уже лежить плямою на владі. Саме тому із загарбниками розпочали перемовини. Аби за можливістю уникнути штурму і неминучих при цьому жертв. Силове рішення проблеми залишається як варіант, але вдадуться до нього в крайньому разі. Поки намагаються взяти нападників “змором”. Нехай побудуть в облозі та переконаються, що ніхто їх не підтримує.

Зрозуміти цю тактику можна, але в ній закладено ризик. Якщо в перші години захоплення і висуванні вимог звільнити з ув’язнення лідера організації «Установчий парламент» (предпарламент) Жірайра (Жиро) Сефіляна практично ніхто не підтримав бойовиків, то поступово ситуація почала змінюватися.

Не можна закручувати гайки безкінечно: відомі люди про події в Туреччині

Приблизно сто осіб вирішили підтримати людей, які захопили відділок поліції в Єревані, озброєних мітингом і ходою. Демонстранти спробували прорвати поліцейський кордон і вступили в сутичку із силовиками. Після безуспішних спроб зробити це, вони повернулися на площу Свободи.

Зауважимо, що для Єревану навіть сто осіб демонстрантів – уже реальна цифра. Це не означає, що вони чогось доб’ються. Але те, що нападники мають деяку підтримку в суспільстві – вже зрозуміло. Зокрема спростовуються висловлювання деяких вірменських експертів, що силові дії проти влади практично не підтримує суспільство.

Соціальна напруженість у Вірменії досить висока. І збройні напади на представників влади, зокрема і на парламент були в недалекому минулому. Тому особливо радіти начебто відсутності підтримки в радикалів не треба.

Влада, звісно, вміє реагувати на протести. Їй вдалося погасити так званий Еектромайдан, викликаний різким збільшенням тарифів на електроенергію. Тоді в центрі Єревана зібралися десятки тисяч людей. Однак, як показують подальші події, проблеми в суспільстві, економіці та фінансах нікуди не зникли.

От лише як їх вирішувати – не знає ні влада, ні роздроблена і малоавторитетна опозиція.

Небезпечна турбулентність

Схоже, що спроба державного перевороту в Туреччині та захоплення в Алма-Аті й Єревані стали для Кремля “чорними лебедями” майбутніх неприємностей.

Додамо до цього очікуваного, але від цього не менш чорного, лебедя у вигляді публікації доповіді Всесвітнього антидопінгового агентства WADA. Фактично російський уряд та силові структури звинуватили у створенні системи фальсифікації аналізів спортсменів і приховуванні використання ними допінгів. Виникло питання про участь Росії в Олімпійських іграх у Ріо-де-Жанейро. Окрім суто спортивного інтересу, безсумнівно, це досить відчутний удар по престижу країни і особисто по президентові Путіну.

Захопити інтернет, а тоді мости: п’ять помилок турецьких заколотників

Для Москви події в Казахстані і тим паче Вірменії слугують надто тривожним сигналом. Не випадково прес-секретар Путіна Пєсков висловив стурбованість турбулентністю біля російських кордонів.

Якщо ситуація в Казахстані і надалі дестабілізуватиметься, то вся Центральна Азія перетвориться у продовження близькосхідного закруту нестабільності. Запобігти його поширенню на Росію навряд чи можливо. Майже чотири тисячі кілометрів кордону з Казахстаном перекрити нереально.

Не говоритимемо про неминучі фінансові й торгові втрати. Реально протидіяти такому розвитку подій Москва не може. Зокрема, через дуже обмежені ресурси, які в неї є.

Ще складніша ситуація з Вірменією. Зважаючи на всю важливість Центральної Азії для Росії Південний Кавказ узагалі – м’яке підчерев’я. Грузія твердо обрала прозахідний курс і це вже не залежить від того, хто перебуває при владі у Тбілісі. Азербайджан ніколи не був помічений у проросійських симпатіях.

karta_fire1

У Баку є стратегічний союзник – Анкара – і Москва ніколи не зможе замінити її в цій ролі. Купувати зброю в Росії Азербайджан буде, торгувати без проблем, але не більше того. Конфлікт навколо Нагірного Карабаху і підтримка Вірменії лежить непереборною колодою на шляху посилення співпраці Москви і Баку.

Залишається Вірменія, що перебуває у фактичній блокаді, і від Москви їй начебто нікуди не подітися. Однак дестабілізація у країні може порушити питання про прихід до влади інших груп вірменської еліти, які не будуть настільки щільно орієнтовані на Москву.

Зараз така можливість виглядає вельми гіпотетичною. Проте в Вірменії досить ображені продажем зброї Азербайджанві. Не без підстав в Єревані вважають, що вона купується для майбутньої війни за Нагірний Карабах. І це лише початок.

У всіх попередніх акціях протесту у столиці Вірменії була присутня антиросійська складова. Невдоволення викликають дії великих російських компаній, яким у Вірменії належить практично все. Ще в листопаді 2013 року під час масових виступів лідер націоналістичної партії «Цехакрон» Шант Арутюнян висував однією з умов національної революції боротьбу з ляльководами з Росії.

Не можна закручувати гайки безкінечно: відомі люди про події в Туреччині

Антиросійська складова в вірменських протестах поки не сильно виявляється через складності воєнного стану і відсутності реальних союзників, окрім Росії, у протистоянні з Азербайджаном і, можливо, із Туреччиною. Однак проблема нікуди не зникне і весь час загострюватиметься.

Радикали на марші

Зростання радикалізму помітне у всьому світі. Не лише в так званих проблемних країнах, але і цілком стійких із давніми демократичними традиціями. Вияви радикалізму різні і багато в чому залежать від особливостей держав. Загальним для всіх є нездатність еліти адекватно реагувати на виклики часу.

Фото REUTERS/Shamil Zhumatov
Фото REUTERS/Shamil Zhumatov

Там, де це відбувається, стаються повстання і революції. Події в Україні 2013-2014 роках тому підтвердження. Там, де правляча еліта повністю придушила опозицію, а зачищене політичне поле заповнюють радикали і екстремісти, нерідко за підтримки з-за кордону.

Саме так відбувається в Центральній Азії. Там, за винятком Киргизії, правлячі режими висапали політичний простір – і не дивно, що тим самим зорали ґрунт для радикалів. За відсутності світської адекватної ідеології її замінила релігійна.

У Вірменії аналогічна безвихідь. Начебто опозиція є, але реальної опори в суспільстві вона не має. Дезорієнтовані громадяни озлоблюються, але не знають, що робити. Мирні протести нічого не дають, влада робить що хоче. Настає час радикалів.

Якщо подивитися на пострадянський простір, то за винятком країн Балтії, наростає хвиля радикалізму. Різної інтенсивності, але тренд наявний. І наша країна не виняток. Навіть при всій зрозумілій грі політиків соціальна напруженість зростає. Додамо до цього велику кількість зброї через конфлікт на Донбасі.

У нашому суспільстві є певний потенціал для реформ і тим самим запобігання радикальних виступів. Проте вікно таких можливостей поступово зменшується. Чи розуміє це політична еліта? Не знаю.

Юрій Райхель