Бюджет 2017: «діри», спекуляції та перспективи

– Цьогорічний бюджет якісно відрізняється від попереднього?

– Ключова відмінність бюджету 2017-го року полягає в тому, що він – реалістичніший за минулорічний.  Тоді ми запланували інфляцію вищу, ніж маємо. Також очікували більших бюджетних надходжень, яких так і не отримали. Та й з видатковою частиною маніпулювали – перекинули частину з 2016-го року на 2015-й.

Звісно, цьогорічний бюджет – теж не ідеальний. Соціальні виплати залишаються величезною «діркою». Адже Кабмін саботує створення єдиного реєстру всіх осіб, які отримують соціальні трансферти. Загальна кількість людей, які претендують на соціальні виплати, зазначена в різних базах даних. Тому  неможливо точно розрахувати витрати.

Отож не лише в 2017-му, а й у 2018-му році у нас не буде єдиного реєстру. А тут суми сягають 100 мільярдів гривень, що у свою чергу, – є джерелом для спекуляцій.

– Граничний розмір державного боргу на кінець року закладений в розмірі 2296 мільярдів гривень. Варто хвилюватись?

– Цей борг ще не є критичним. Загалом розмір дефіциту бюджету може бути доволі великим.

Наприклад, державний борг Японії становить майже 300%. Така сама ситуація і у США. У них борг уже перевищив 100%. Але з огляду його впливу на економічну ситуацію теж не є критичним. Адже проблема не так в розмірі боргу, як в його обслуговуванні (обслуговування держвного боргу – це комплекс заходів держави з погашення позик, виплати відсотків за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик, – ред.)

– Видатки українського держбюджету сягатимуть 775 мільярдів гривень. Чи є для цього необхідні ресурси?

– Прогнози виглядають загалом реалістичними. В наступному році закладається 8% інфляції. Якщо Нацбанк й надалі проводитиме свою нинішню політику, то інфляція може бути й менша.

Коли рахують проект  надходжень до бюджету,  то фіксують і ті доходи, які виникають внаслідок інфляції. Якщо  немає інфляції, то і сума доходів менша. Торік у нас була запланована інфляція десь в межах 17%, але вона становила 45%. Таким чином отримали завеликі інфляційні доходи, а видатки були зафіксовані в бюджеті на 2015 рік.

У результаті – мали профіцит. Наступного року за умов виваженої політики Нацбанку можемо цього уникнути.

– Яка ймовірність того, що державі доведеться жити з наростаючим державним боргом?

– Аби влізти в показники МВФ, уряд пішов на хитрість. Так, видатки, пов’язані з виплатою пенсій, соціальних виплат, Фонду гарантування вкладів треба було профінансувати в січні 2016 року. Але Кабмін профінансував їх в грудні 2015-го.

Таким чином занизили собі показник видатків, оскільки мали додатковий  інфляційний ресурс. Незрозуміло як будемо вирішувати цю проблему цього року. Оця прихована «діра» по видаткам викликає занепокоєння.

– Закон про спецконфіскацію досі не ухвалили. Як це вплине на формування держбюджету?

– Якщо депутати цей закон найближчим часом не затвердять, то відповідно – не отримають додаткових коштів до бюджету. Була інформація, що міністр фінансів Олександр Данилюк виступав категорично проти того, аби включати доходи від спецконфіскації в проект бюджету, доки не затвердять відповідний закон.

– Чому?

– Та дуже просто. Якщо закладаєте в бюджет гроші, яких по факту не буде, то це означатиме, що в кінцевому результаті  отримаєте ще одну «дірку», яку нічим фінансувати.

– З приватизацією подібна ситуація?

– Тут справді є паралелі. Приватизація – це фінансування дефіциту бюджету. Проблема в тім, що у нас не буде чим фінансувати цей дефіцит. Ми уже третій рік зачарованим колом ходимо – нам постійно обіцяють цифру 17 мільярдів гривень від приватизації. Роки минають, а ми навіть і близько не наблизились до неї.

А це ж реальні гроші, які могли би наповнити бюджет.

– Хто гальмує цей процес?

– Державні підприємства це джерело  збагачення для певних людей – чиновників, олігархів, політиків.  Доволі непогана можливість вкрасти. Чом би не скористатись? Більшість корупційних скандалів у нас пов’язані не так з використанням бюджетних коштів, як із ситуацією довколоа державних підприємств.

І це проблема – уряд не може дати собі раду з усім цим ділом. Кожен раз вигадують якісь причини, аби лише не проводити приватизацію.

– А що буде з місцевими бюджетами? Адже в рамках децентралізації вони відповідають за левову частку витрат.

– На місцях ситуація позитивніша. Якщо в дохідній частині держбюджету у нас є проблеми, то якраз з місцевими – все більш-менше гаразд. Адже у їхньому розпорядженні – комунальна власність. Якщо правильно застосувати усі ресурси, то можна отримати додаткові кошти для наповнення місцевого бюджету. Питання – чи використовуються ці ресурси сповна.

В Києві, наприклад, ніхто достеменно не знає, скільки є комунальних підприємств – жодного реєстру не існує. Однак мені відомо, що маємо 5000 тисяч об’єктів нерухомості, які повинні бути закріплені за місцевими громадами. А на ділі право власності зафіксоване лише за 400 об’єктами. А що з рештою?

–  Тут є корупційна складова?

– Звісно. Це відкриває необмежені можливості для дерибана комунальної власності. Дуже часто майно продають за смішні кошти. Інколи квадратний метр коштує кілька десятків гривень. Тому коли об’єднані громади почали шукати, чи є в них кошти, то виявилось, що у них в руках – низка додаткових ресурсів, яким просто треба дати лад і ліквідувати ось цю корупційну складову.

– Уряд пропонує передати частину видатків на місцевий рівень. Враховуючи девальвацію гривні, чи вистачить цих грошей?

– Є питання, аби фінансування освітніх закладів відбувалось за рахунок місцевих бюджетів. Це викликає бурю емоцій. Але на Заході половина видатків місцевих бюджетів якраз йдуть на освітню сферу. У нас же це все перекладено на центральний бюджет.

Якщо хочемо, щоб наші діти отримували якісну освіту, то за це має відповідати місцева громада. Якщо вчителі – жебраки, то нічого, окрім психології жебратства, вони дітям не передадуть. У них немає відчуття впевненості у завтрашньому дні.

Тут треба принципово все міняти. Хоча б в 2-3 рази підняти зарплату.

– Хіба на це є кошти?

– Спершу потрібно ухвалити для себе рішення – що ми хочемо справді реформувати освітню сферу. І тоді можливості знайдуться. Це ж основа для розвитку країни.

Звісно, зараз немає ресурсів підвищити зарплату в рази, але можна покроково змінювати – щороку на 15-20% підвищувати. Тоді за кілька років вийшли би на потрібний результат. Половина суми заробітної плати може виплачуватись завдяки цільовим субвенціям з центру і половина – за рахунок місцевих бюджетів.

Заокеанський візит без прориву: з чим Порошенко повертається із Нью-Йорка

– Україна отримала черговий транш від МВФ. Це порятунок чи чергове боргове ярмо?

– Це складне питання. Кредит МВФ, який ми отримали, не пішов до бюджету. Ці гроші отримав Нацбанк. Транш буде повністю зарахований до золотовалютних резервів і гарантуватиме стабільність національної валюти.

МВФ є фронтменом у спілкуванні України із західним світом. Як тільки МВФ видав нам кредит, уряд одразу ж отримав можливість залучати інші кошти. Дням США заявили про готовність стати нашим гарантом для залучення 1 мільярду доларів додаткових коштів на 5 років під ставку 1,47%. Це унікальна ставка для України.

МВФ відкриває можливості до низки ресурсів – кредити і фінанси ЄС, гроші Світового банку тощо.

– Але на останній транш МВФ ми чекали більше року. Чому?

– Це історія справді тягнеться ще з минулого року. Спершу виникло питання про внесення змін до податкового кодексу. В уряді лунали пропозиції доволі радикальні – щодо зменшення податків. Тоді МВФ заявило, що держава влізе в бюджетний дефіцит, який не зможете покрити. Спершу хотіли подивитись, як все-таки затвердимо бюджет. І як пам’ятаєте, затвердили ми його в останні передноворічні дні.

Потім була відставка уряду, формування  нового. Мали вже в цьому році розпочати грандіозну приватизацію. Не розпочали. Ніяк не запускали електронне декларування, а це була одна з вимог МВФ.  Тільки коли повністю запустили е-декларування і нам помахали пальцем – попробуйте скасувати, то аж тоді вдалось домовитись про отримання кредиту.

– Чи варто очікувати на ще один транш в найближчій перспективі?

– Не думаю, що в цьому році його отримаємо, враховуючи непросту ситуацію в парламенті. Тимошенко б’є копитом – виступає проти МВФ. В неї зростає рейтинг, хоче це конвертувати в голоси. Але якби тільки стала прем’єром – одразу ж змушена була би домовлятись із МВФ.

Я на боці західної фінустанови жодному слову її не повірив би. Мовляв, йдіть і шукайте лохів, які даватимуть вам гроші за те, що й так не збираєтесь виконувати.

– Що буде з курсом гривні?

–  Є запас міцності, аби гривня не знецінювалась. Єдина небезпека – якщо її штучно занижуватимуть. Тут уже не вгадаєш.

Нині маємо позитивний торгівельний та платіжний баланси, експорт товарів та послуг у нас перевищує імпорт. Це об’єктивні чинники, які унеможливлюють стрибок курсу національної валюти.

Та й Нацбанк не друкує сьогодні гроші. Не фінансує бюджетний дефіцит. Зменшили на 19 мільярдів обсяг коштів, які тримали в облігація державних позик, – вийняли ці кошти з ринку.

На 25 мільярдів гривень скоротилась заборгованість банків по рефінансуванню. Уже вийшли на розмір рефінансування менший, ніж було станом на 1 січня 2014-го року. Немає підстав для стрибка курсу долара. Звісно, раніше негативні очікування дестабілізували ситуацію – як-от ризики війни на Донбасі, відсутність кредиту МВФ. Але нині цих ризиків уже немає.

Романія Горбач