Кримська турбулентність Siemens: чим обернеться нерозбірливість бізнеса

Не настільки важливо, з якої причини концерн із світовим брендом послизнувся на небажанні брати до уваги політичні реалії. Чи був тут план заробити і не йти з російського ринку, чи вищі менеджери вирішили, що ситуація якось вирішиться і все зійде з рук. Але виявилося, що при зіткненні політики і комерційної вигоди перевага завжди на боці першої. Це за радянських часів говорили про економіку як про базис, а про політику як надбудову.

Історія, принаймні в ХХ столітті, показує, що економічними та фінансовими вигодами часто жертвують заради політичних інтересів. Перед Першою світовою війною основний обсяг німецької зовнішньої торгівлі припадав на Англію, тож не було жодного комерційного інтересу воювати. Аналогічно з Росією. Німецький капітал займав важливе місце в її економіці, зростала торгівля та інвестиції. Навіщо було воювати? Проте спалахнула війна, що забрала мільйони життів.

Повертаючись до проблем із турбінами фірми Siemens для двох електростанцій у Криму, слід відзначити декілька аспектів.

Техніка диктує

Електростанції проектують і будують під турбіни і генератори. Вони унікальні для ТЕС великої потужності. Під них зводять будівлі, заливають фундаменти, розробляють відповідну внутрішню і зовнішню інфраструктуру.

Неможливо замінити одні турбіни і генератори іншими. До того ж зв’язка турбіна-генератор теж унікальна. Також не можна замінити турбіну, але залишити генератор, і навпаки.

Тому неможливо повірити, що фірма Siemens не уявляла, де використовуватимуть її турбіни. Начебто їх замовляли для ТЕС на Таманському півострові. Тоді чому саме під ці турбіни і генератори будують дві електростанції в Криму?

Розмови про те, що турбіни виготовлено на російському підприємстві «Сіменс технології газових турбін», яке на 65% належить німецькому концерну і на 35% – російським «Силовим машинам», не відповідають дійсності.

По-перше. На цьому підприємстві турбіни такої потужності та з такими параметрами не виготовляють.

По-друге. Усі турбіни там виготовляють за ліцензією Siemens. Загальноприйнятою є практика, що навіть за суто російського виготовлення, хоча значна частина найважливіших комплектувальних все одно німецька, без відома розробника і головного власника акцій продукцію абикуди не постачають.

Уже зрозуміло, що жодну ТЕС на Тамані будувати ніхто не збирався, вона мала слугувати таким собі прикриттям для кримського будівництва. Усе настільки шито білими нитками, що про це писала російська преса.

Зокрема, ділова газета «Ведомости» 30 червня 2015 року опублікувала матеріал «Siemens попрацює на Крим». «Турбіни Siemens законтрактовано для станції в Тамані, але опиняться в Криму». Приблизно через півтора року, 21 вересня 2016 року, ця сама газета під заголовком «Тамань без турбін» писала про кінець ТЕС у Тамані: «Технопромекспорт» вирішив продати обладнання, яке купував для будівництва генерації в Тамані».

Тоді це не помітили, проте початок скандалу було покладено. Просто він певний час перебував у латентному стані.

Коли ж Reuters опублікувало повідомлення, що в Криму використають турбіни Siemens, у Москві почалася метушня для термінового прикриття. Державна корпорація «Ростех» заявила, що її дочірня компанія «Технопромекспорт» планувала закупити турбіни для кримських ТЕС у іранської компанії MAPNA, але угода з низки причин не відбулася. В результаті «Технопромекспорт» був змушений придбати чотири комплекти газотурбінних установок із вторинного ринку».

Усе в цій заяві – просто анекдот. Турбіни, як вже зазначено, унікальні, жодного вторинного ринку просто не існує. Якщо у когось є негодящі турбіни, перепрошую за термінологію, то придбати їх без відома Siemens неможливо. Та й узагалі, не так багато в світі вільних турбін, щоб «Ростех» сором’язливо промовчав про господаря такого обладнання.

Мабуть, дурість такої заяви стала очевидною навіть її авторам, тому було інше. У «Ростех» зазначили, що на російських підприємствах пройшла модернізація установок, начебто у них нічого від Siemens не залишилося.

У цей черговий анекдот теж повірити неможливо. Модернізувати турбіну нереально. Хіба що змінити ярлик. Турбіна – дуже вибагливе обладнання, потребує в обслуговуванні участі виробника. За таких умов навряд чи фірма погодиться на подібне, оскільки стверджує, що її ввели в оману, вона навіть подала позовну заяву до суду. Незрозуміло, чому в російський, а не в іноземний арбітраж, як це роблять у подібних випадках. До того ж відповідач «Технопромекспорт» перебуває на стадії ліквідації. Навіть якщо російський суд визнає, що він обдурив довірливу фірму Siemens, все одно стягувати з нього практично нічого. Турбіни точно ніхто назад не поверне. Судячи з усього, в Москві вирішили добудувати ТЕС, а що буде потім, обговорювати не мають наміру. Час мине, є надія, що все забудеться.

Що ж до суду, то нехай формально буде встановлено, що обман був, на цьому все.

Усе це наштовхує на думку, що фірма не настільки безгрішна, як намагається представити. Малоймовірно, що вироби, як-от газові турбіни, немов голка в стозі сіна могли зникнути в Росії без відома, хоча б мовчазного, німецької фірми.

Політика бере своє 

Про те, що керівництво Siemens не хоче втрачати російський ринок, було відомо давно. Ще в 1850 році фірма прийшла до Росії для будівництва телеграфної лінії і, за винятком невеличких проміжків часу, завжди в ній була присутня. Навіть у найскладніші часи холодної війни Siemens завжди постачала обладнання до СРСР.

Іще в 2014 році, невдовзі після анексії Криму, голова Siemens Йозеф Кезер зустрічався з Володимиром Путіним, а після повернення до Німеччини в інтерв’ю згадав «короткочасну турбулентність» у вигляді реакції Заходу на дії Кремля. У квітні 2016 року глава російського підрозділу компанії Дітріх Меллер сказав у інтерв’ю телеканалу Russia Today: «Ми завжди говорили, що ми проти санкцій, за їхнє скасування». На кону багатомільярдна угода з постачання до Росії потягів і локомотивів, Siemens у будь-який спосіб хоче отримати таке замовлення.

Однак скандал із турбінами — це не просте непорозуміння та навіть не банальний обман одного партнера іншим. Тут замішана велика політика і проблеми німецьких фірм з американською фінансовою владою.

У 2010 році німецький автомобільний концерн Daimler погодився заплатити $185 млн штрафу в обмін на відмову Міністерства юстиції США від кримінального переслідування у зв’язку з хабарами і відкатами, які вищі менеджери фірми давали чиновникам у низці країн, зокрема в Росії.

Російське представництво Daimler визнало свою провину в окружному суді Вашингтона під час пов’язаного з цим розслідування, проведеного Державною комісією США з цінних паперів і фондового ринку.

Недалеко пішла і фірма Siemens. У 2008 році вона змушена була заплатити в США та Німеччині понад $1,6 млрд штрафу після визнання регулярних хабарів іноземним чиновникам для отримання контрактів.

Siemens потрапила в складну ситуацію. По-перше, в Німеччині та в Євросоюзі вона виявилася порушником санкційного режиму. Тим самим поставила під сумнів щирість позиції уряду в Берліні, який і є натхненником і мотором санкцій. Не дивно, що Ангела Меркель вкрай незадоволена скандалом. Окрім того, чиновники в Брюсселі не забудуть використати те, що сталися з Siemens, для серйозного покарання, аби й іншим не кортіло.

По-друге. Минулого року продажі в Росії дали Siemens близько 1,2 млрд євро. Здавалося б, чималі гроші, однак це лише 2% загального обсягу продажів. Значно більші інтереси концерну лежать у США, і потрапляння до проскрипційних списків американської влади коштуватиме незрівнянно більше, ніж увечь отриманий і можливий прибуток у Росії. До того ж порівняно з 2013 роком обсяги продажів фірми падають.

По-третє. Американський президент Дональд Трамп кілька разів звинувачував Німеччину в «поганому веденні торгівлі». Нібито німецькі фірми порушують правила і займаються недобросовісною конкуренцією. Тоді його заяви викликали в Німеччині вкрай негативні відгуки і сприяли серйозному охолодженню взаємин.

Тепер Трамп отримав незнищенний козир, який підтверджує погану поведінку німецьких фірм. Крити, як то кажуть, нічим.

Проблема для Берліна в тому, що, незалежно від рішення московського суду, турбіни і генератори ніхто не поверне, вони залишаться в Криму. Незалежно від того, як будуватимуть і монтуватимуть електростанції. Сюди ж варто віднести і заяви з Москви про те, що ТЕС будь-що добудують і запустять.

Є одна технічна складність, що має тепер міжнародні наслідки. Монтаж і налагодження турбін, їхнє подальше технічне обслуговування мають здійснювати спеціалісти Siemens. Якщо це станеться, то порушення санкцій очевидне. Найімовірніше, фірма на таке порушення не зважиться через небезпеку потрапити під подвійний тиск у Німеччині та США, а також через великі фінансові втрати. Як прямі у вигляді штрафів, так і від упущеної вигоди.

Цілком можливо, що керівництво Siemens припустилося такої самої помилки, як і російське. Навесні 2014 року відносно м’які санкції проти Росії за анексію Криму створили враження, що це несерйозно і ненадовго. Хто б міг припустити подальший розворот подій та посилення санкцій?

Турбіни виготовляють повільно, авось або шах, або осел… Але «не так сталось, як гадалось». Уже очевидні як прямі результати скандалу, так і більш віддалені.

Перше. Прихильники посилення санкцій у Європі отримали підтвердження брехливої позиції Росії, а також доказ ефективності запроваджених обмежень. Заяви Москви про імпортозаміщення не варті ламаного гроша. Нічого істотного російська промисловість виготовити не може, країна в галузі енергетики цілком залежить від західних фірм із їхніми технологіями.

Друга. Західні компанії вкотре отримали підтвердження небезпеки ведення справ із російськими контрагентами. По вкрай низькому рівню довіри до російських партнерів і чиновників завдано серйозного удару, це обов’язково проявиться в майбутньому.

Третє. Вашингтон отримав можливість тиснути на європейців щодо санкцій. У Конгресі прихильники такого впливу на Росію матимуть ще жорсткішу позицію, а адміністрація нічого не зможе їм протиставити.

Четверте. Дуже дивно, що довелося чекати повідомлення Reuters, щоб здійнявся скандал. Чому при цьому Київ мовчав і нічого не робив, залишається не меншою загадкою.

В англійській мові слово credit означає не лише гроші, взяті в борг, а також честь, віру і довіру. Здається, Siemens підійшов до рубежу, коли концерн може втратити credit. У прямому і переносному сенсі. Репутацію наживають десятиліттями, а втрачають в один момент.

Юрій Райхель