Це я про «справу майданівського стрілка». Та її підґрунтя.

Історія людства пишеться переможцями. А судять переможених. Якщо майданівця за його дії на Майдані хочуть судити — Майдан програв. Крапка. Жирна, як фізіономії наших володарів.

Сконцентруйтеся. Сашка Білого ліквідували за його дії ПІСЛЯ Майдану — за те, що він з автоматом у руках намагався взяти під контроль Рівненську область, передовсім видобуток бурштину.

І за «Правим сектором» ганялися карпатськими лісами, бо його бійці намагалися влаштувати збройну розбірку посеред Мукачева, а не за кидання «молотова» в центрі Києва.

І ще багатьох майданівців, які пішли на фронт, судили — виправдано, а частіше ні — за те, що відбувалося під час і в районі бойових дій. А безпосередньо за Майдан українських патріотів поки лише судили російські окупанти в Криму.

Популярні новини зараз

Нова компенсація для українців, рішення прийнято: "П'ять тисяч гривень отримає той, хто..."

Несподіваний курс долара, ультиматум МВФ і продовження карантину – головне за ніч

Упустили зірку: як виглядають перші дружини Харламова, Баскова, Меладзе та інших знаменитостей, фото

Орбакайте засвітила красеня сина і зарослого Галкіна на рідкісному сімейному фото: «Кохані...»

Показати ще

Тепер до цього опустилася українська влада.

Освіжимо фабулу двадцятих чисел трагічного й героїчного лютого 2014 року.

Підпал офісу Партії регіонів, який призвів до жертв. Криваве побоїще в Маріїнському, де протестантів убивали привезені бандити під наглядом міліції та сама міліція. Протестанти відкотилися до барикад Майдану. Тоді один із головних парламентських координаторів Майдану Олександр Турчинов із кабінету спікера Володимира Рибака по спецзв’язку зателефонував Андрію Клюєву, главі адміністрації Януковича — мовляв, що ви, сволоти, творите?! І Клюєв відповів: а як ви хотіли? Це війна.

Зброї на Майдані небагато, але було, стрілки дислокувалися переважно в підземному переході, виходили по одному. Юрій Луценко у відомому виступі щодо львівських міліціонерів, які прибули підтримати Майдан із табельною зброєю, просто легітимізував ситуацію і лякав «беркутів».

Якраз через неминучість збройного протистояння в ніч 18 лютого, напередодні вирішального штурму, якось випарувались із Майдану більшість його піар-лідерів.

Міліцейський броньовик, що проривав барикаду на Інститутській, знерухомили саме пострілами в двигун, і лише потім закидали пляшками з бензином. Саме стрілянина, зокрема з будівлі консерваторії, про що говорив у інтерв’ю Бубенчик, спочатку зупинила наступ, а потім змусила «беркутів» тікати. (Для особливо завзятих слідчих: усю цю інфу я почерпнув із Нету, де повно спогадів очевидців).

Щоб зняти правову проблему, ті, хто вважав себе переможцями — майданівці — ухвалили закон про непереслідування учасників протестів. І ось через чотири роки — здрастуйте, я до вас із Марса «Новою поштою»: якийсь прокурорський відморозок Олексій Донськой уявив себе навіть не Цезарем, а цілим Конституційним Судом! І особисто оголосив чинний закон «юридично нікчемним»!

Цей самий прокурор займається справою Юрія Крисіна. Тобто захисник Майдану та той, хто намагався Майдан знищити, нібито зрівняні через спільного прокурора. Демонстративно зрівняні.

Так, генпрокурор Луценко оперативно змінив прокурорську групу, її новий керівник Анжела Стрижевська перекваліфікувала підозру Івану Бубенчику. Але нерозчинний осад залишився. Розумієте, якщо дівчина вирушила підзаробити на Окружну — вона вже повія з Окружної, нехай навіть через погану погоду і пішла раніше.

«Справа Івана Бубенчика» — це не помилка. І навіть не ексцес виконавця. Це свідома провокація.

Особливо якщо врахувати, що ймовірний злочин скоєно чотири роки тому, сам підозрюваний розповів про це в дивному інтерв’ю два роки тому, а ось підозру йому вручити спромоглися лише зараз. Причому жодних нових викривальних матеріалів, окрім цього самого безглуздого інтерв’ю, у слідства немає.

То чому саме зараз? Що означає цей зухвалий жест?

Причин, як зазвичай, кілька — політика багатогранна, як рімановий простір. Або як українське сало, якщо не мудрувати.

Перша й очевидна: влада постійно згодовує суспільству інформстимулятори, щоб воно пообурювалося, попротестувало навіть, випустило пару і знову забуло про самоорганізацію з метою зміни системи влади. А оскільки відбувається звикання (на «переворот Савченко» суспільство не повелося!), то інформдозу доводиться збільшувати.

Друга і дивовижна: влада наполегливо шукає у нас больовий поріг, межу, за яку заступати не варто, бо народ стане на диби. І не знаходить цієї межі!

Третя і найважливіша: влада Порошенка віддає майданівця і добровольця Івана Бубенчика на заклання силовикам Януковича.

Міліціонерам, прокурорам, суддівським та іншим, які перефарбувалися, судилище над «месником із Майдану» необхідне як публічний доказ, що вони знову в одному човні з владою. А ті, хто проти них — злочинці, яких можна карати з усією жорстокістю. Аж до розстрілів — за непокору. Ну, або «космонавту» зі зброєю просто захочеться вистрілити…

Але ж однієї ритуальної жертви напевно виявиться недостатньо. Будуть нові?

А всі три причини разом вказують, що влада готується до чогось настільки серйозного і непередбачуваного, що їй знадобиться і знання больових точок, і відданість силовиків, готових стріляти в тих, на кого вкажуть.

На користь ідеї «Великого Шухеру» свідчить і аномальна активність керівної верхівки.

Президент і прем’єр-міністр у рідній Вінниці навперебій переконували регіональних керівників, пресу і — зауважте! — вражених зарубіжних послів у казковій ефективності децентралізації, яка гарантує добробут, стабільність, а також підвищення надоїв і несучості.

Спікер раптом прокинувся і почав боротися за кардинальну реформу Верховної Ради для підвищення її ефективності. Публіка вражено слухала.

Секретар РНБОУ представив депутатам законопроект про національну безпеку, який покликаний нібито спрямити шлях до НАТО і посилити країну в протистоянні агресору. Приголомшені депутати проголосували в першому читанні.

Виходить, що влада хоче мати якнайкращий вигляд, але про всяк випадок заручається підтримкою силовиків. А до виборів іще цілий рік. Чи все ж таки менше?

Несуперечливий сценарій майбутнього має такий вигляд.

Роздратований саботажем боротьби з корупцією, захисту інтелектуальної власності, модернізації ВПК та іншими дражливими питаннями з боку української влади, Захід призупиняє нам фінансування. Що викличе проблеми з бюджетними виплатами. Крайнім, зрозуміло, зроблять Володимира Гройсмана, відправивши його у відставку. Депутати голоснуть. А ось нового, який влаштує ПОПа та за якого проголосує зала, реально відшукати складно.

Розпочнеться чергова прем’єріада, під час якої Кабміном рулитиме Степан Кубів, а отже, проблеми і потрясіння гарантовані. Як і протести. Тож силовики будуть затребувані.

І всі ці пристрасті можуть перерости в дострокові вибори, парламентські як мінімум. Тож нинішня вакханалія піару цілком логічна.

А чим більше хаосу, тим вищі шанси Порошенка на переобрання. І взагалі, у нього залишаються шанси доти, доки в магазинах «Рошен» є покупці. А вони є — байдужі ласуни.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ. На території колишньої російської імперії вкрай актуальне питання: чия нині влада? У цивілізованому світі відповідь завжди очевидна. А у нас, в умовах тотального лицемірства, мімікрії та популізму — завжди треба розбиратися.

Після «справи Івана Бубенчика» відповідь звучить: «Стара влада повернулася». Як з’ясувалося, вона нікуди й не дівалася.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka