Гніт ядерної війни: Кім Чен Ин пише новий сценарій для Трампа

Практично одразу після приходу до влади в США Дональда Трампа, Кім Чен Ин, третій керівник Північної Кореї, чи точніше Корейської Народної Демократичної Республіки, як звучить офіцийна назва цієї невеликої східно-азійської країни, став одним з ключових ньюс-мейкерів у всіх, без виключення, світових ЗМІ.

Ядерні випробовування і навчальні запуски балістичних ракет, рукостискання на кордоні з Південною Кореєю з її лідером Мун Чже Іном, агресивні погрози на адресу самого Білого Дому, неоглошений візит таємним спецпотягом в Пекін, готовність до угоди зі США і початок демонтажу полігону для ядерних випробувань, побоювання військового перевороту в країні в разі проведення за її межами історичного саміту з американським Президентом, відмова від саміту з Трампом, повернення до ідеї саміту з Трампом, переговори з Лавровим і так далі і без упину.

То що ж має на меті лідер КНДР, кинувши виклик найпотужнішій державі світу, і одночасно ведучи переговори практично з усіма ключовими геополітичними потугами свого регіону – Китаєм, Південною Кореєю, Росією, та оголосивши про намір також провести зустріч з Прем’єром Японії Абе? Спробуємо розібратися.

Спадщина, яка гальмує поступ

 Молодому Кім Чен Ину, після смерті його батька Кіма Чен Іра у 2011 році, дісталася країна, яка не мала абсолютно ніякої ваги ні у світі, ані в регіоні. Причому ні економічної, ні політичної, ані тим більше військової. На той час Кіму було всього 29 років. Північні корейці періодично переживали голод, наприклад у 2013 році померло біля 10 тис. осіб, за даними британської газети «Daily Mail». Сама ж країна потерпала від відсутності інвестицій, нових технологій та від жорсткого тоталітарного державного устрою, якій гальмував, і досі до речі гальмує, її розвиток.

Номінальний ВВП станом на 2014 рік складав біля 14 млрд. дол. США, що становило біля 500 дол. США на душу населення. При цьому загальна чисельність армії – біля 1,2 млн. осіб.

Маючи первокласну європейську освіту, та будучи не позбавленим серйозних амбіцій, Кім третій спочатку, як це зазвичай практикується в тоталітарних державах, зміцнив свою владу. Потенційні конкуренти, в тому числі близькі родичі, були або відставлені на другорядні позиції або ж фізично знищені, як наприклад рідний брат Кім Чен Нам, отруєний в аеропорту Куала-Лумпур 13 лютого 2017 року, рідні дядьки і тітка, які обіймали високі посади в уряді та армії КНДР, а також всі члени сім’ї, в тому числі малолітні діти, одного з них. Подейкують, що окремі страти було виконано варварськими способами, в тому числі із використанням зенітної установки, а рішення зазвичай ухвалювалися особисто самим товаришем Кімом.

За тим постала дилема – яким чином прогодувати 25-ти мільйонну націю, і, з огляду на падіння деяких одіозних режимів під час «арабської весни», і не лише неї, забезпечити збереження своєї абсолютної влади в країні і зробити КНДР серйозним гравцем в регіоні.

Шлях був обраний універсальний для всіх часів і народів – через шантаж і пряму загрозу збройної агресії. Адже належних політичних і економічних інструментів не проглядалося.

Вирішено – зроблено. Раптом, як у тій казці, як ніби за помахом чарівної палички, північні корейці спромоглися провести низку напрочуд вдалих, як для країни з відсталою економікою і відсутнім доступом до новітніх ноу-хау, випробовувань балістичних ракет, здатних дістатися не лише Японії, а й території США. Більше того, декілька успішних ядерних випробувань перевернули з ніг на голову баланс сил, який існував в регіоні протягом десятиліть після закінчення корейської війни.

І хоча питання – хто «допоміг» корейцям здійснити такий безпрецедентний технологічний прорив – залишається відкритим, справу було зроблено.

Таким чином, північнокорейський лідер по суті заклав підвалини для того, щоб позбутися неприємної спадщини, яка висіла гирями на його амбіційних планах, і почав різновекторну гру, спрямовану на перетворення шантажа і погроз в конкретний осяжний політичний і економічний результат для себе, й по великому рахунку для своєї країни.

Крок вперед, два назад, три вперед

 Тактика, яку обрав товариш Ин, стара як світ, – погрожуй одним, залицяйся перед іншими, грай на протиріччях суперників і бери від кожного, що можеш.

Заявивши свої претензії на статус ядерної держави і досить швидко зрозумівши, що ядерно-ракетна зброя стає і для нього особисто, і для всієї країни гарантією ненападу з боку ще недавніх гегемонів, в тому числі США, Кім почав великі торги. Ключових напрямків три – США, Китай та Росія. При цьому для підсилення позицій в розмові з американцями використовується своєрідний вектор підтримки – Південна Корея, яка як ніхто інший зацікавлена в збереженні миру зі своїм північним сусідом, адже від кордону до Сеулу всього якихось 50 кілометрів.

А ще на обрії Японія. Як відомо, після того, як північнокорейські ракети пролетіли над нею, там навіть поновили в школах навчання з цивільної оборони. В Токіо, як і в Південній Кореї, чітко усвідомлюють близькість загрози, адже про жахливу трагедію Хіросіми та Нагасакі ніхто не забув. Тому надають перевагу не твітерній дипломатії, а реальним практичним речам, спрямованим на підтримання миру.

Стратегія ж, яку обрав північнокорейський лідер, відома ще з давніх часів – розділяй та володарюй. Адже відірвати від принципового опонента його двох ключових союзників в регіоні, – це мрія, яка заслуговує на те, щоб на її реалізацію було кинуто всі необхідні ресурси і навіть використано механізм поступок, які насправді не настільки й принципові для КНДР.

Бути чи не бути Саміту?

 Ще десь з місяць тому на 12 червня було анонсовано саміт північно-корейського та американського лідерів у Сінгапурі. Одразу після оголошення його авансом було названо історичним. Хоча відверті провокативні заяви обох сторін по відношенню одна до одної ледве не похоронили ідею. Адже не дарма Дональд Трамп у звичному вже для нього стилі повідомив 24 травня у твітері про скасування саміту.

Проте, розуміючи, що це шлях в нікуди, зроблено це було доволі оригінальним способом, – надсилкою витонченого листа особисто товаришу Кіму, по суті з прямим запрошенням до діалогу.

Як і прогнозували більшість експертів, перемовини в різних форматах, в тому числі на рівні Державного секретаря Помпео, який 30-31 травня приймав у Вашингтоні колишнього керівника розвідки КНДР і одного з найбільш близьких до Кім Чен Ина чиновника Кім Йон Чхоля, стартували практично одразу.

В результаті саміту бути! Відповідь на відоме гамлетівське питання цього разу виглядає повною перемогою всіх: і північнокорейців, які отримають шанс на зняття зі своєї країни жорстких санкцій, і американців, чий Президент може нарешті досягти першого серйозного прориву в питаннях війни і миру, і навіть для нас, українців, адже у разі успіху не можна виключати більш серйозної уваги з боку адміністрації Трампа і до українського питання.

Звичайно, сподіватися на угоду, яка влаштує всіх і на 100%, марно. Адже піти на повне згортання своєї ядерної програми Кім Чен Ин не погодиться ні за яких обставин. Занадто наочними для нього є вихід США з Іранської угоди, повне банкрутство Будапештського меморандуму, а головне – недалекоглядні натяки на «лівійський сценарій» з боку представників адміністрації Трампа.

Проте надія на розрядку в Східній Азії з’явилася, адже війна там не потрібна нікому – ні корейцям, як північним, так і південним, ні американцям, ні китайцям з японцями, і ані навіть росіянам, які з усіх сил намагаються поновити свій вплив в регіоні, і навіть заговорили про два саміти – з Кімом та Трампом.

Тож залишаєься лиш сподіватися на те, що чиїсь чегові недипломатичні непродумані заяви або твіти не зірвуть той крихкий баланс, до якого йшли роками. Адже краще договороздатний Кім, аніж той, що плете пасьянси війни.

Вадим Трюхан, дипломат, голова правління ГО «Європейський Рух України»