З природних союзників – у друзі: на чолі Хорватїї стане переконаний симпатик України

Нетривка і складна коаліція, сформована за підсумками парламентських виборів у Хорватії восени 2015-го, проіснувала приблизно півроку. Підсумком відставки уряду прем’єра-технократа Тихомира Орєшковіча стали позачергові вибори до Сабору (парламент), призначені на 11 вересня цього року.

На виборах перше місце взяла консервативна партія Хорватський демократичний союз (ХДС), виборовши 61 місце з 151. Приблизно місяць тривали переговори, за підсумками яких до парламентської коаліції також увійшли ліберали з партії МОСТ (13 мандатів), представники етнічних меншин (8) і декількох дрібних партій – усього 91 депутат. За підсумками «коаліціади» глава держави Колінда Грабар-Кітарович (теж представник ХДС) наділила керівника партії, що перемогла, 46-річного Андрія Пленковича мандатом на формування Кабінету міністрів.

Щоб краще оцінити значення нового уряду для майбутнього українсько-хорватських відносин, хотілося б сказати кілька слів про попередніх керманичів цієї країни.

Отже, про «папереднікав»

Від кінця 2011 до лютого 2016 Хорватією керувала лівоцентристська коаліція «Кукуріку» на чолі з прем’єром Зораном Мілановічем. Основою коаліції була створена колишніми хорватськими комуністами Соціал-демократична партія. На жаль, ліві не змогли похвалитися значними досягненнями на економічній ниві: всі роки правління Зорана Мілановіча країна була в рецесії.

Станом на 2015 рік у 16,3% економічно активних хорватів не було роботи; Хорватія демонструвала третій найгірший показник в ЄС, після Греції та Іспанії.

Окрім того, співвідношення державного боргу до ВВП країни становить майже 87%, і поточного зростання (після поразки лівих економіка почала сяк-так відновлюватися) може не вистачити для успішних виплат кредиторам.

Також Хорватія залишається єдиною країною Євросоюзу, де купівельна спроможність сьогодні нижча, ніж 2008 року – однією з найслабших економік спільноти (після Болгарії).

Водночас, незважаючи на схожий з Україною історичний досвід в боротьбі з сепаратизмом й іноземною військовою інтервенцією, незважаючи на особливі відносини РФ із давнім суперником Хорватії — Сербією, Загреб так і не став союзником нашої країни.

В «українській кризі» уряд Зорана Мілановича дотримувався загальної політики Євросоюзу. І не більше. Влітку 2014 року тодішній хорватський посол у Москві Ігор Показ заявив, що його країна, яка є частиною ЄС, поділяє принципи Європейського союзу і не визнає приєднання Криму до Росії. «Доти, доки Євросоюз дотримується такої позиції щодо Криму, Хорватія, як частина Союзу, її поділятиме», – стверджував дипломат в інтерв’ю «Інтерфаксу».

Одночасно з цим тодішній глава МЗС Весна Пусич в 2015 році заявила, що Росія є одним із найперспективніших партнерів для Загреба. «Нам цікаво економічне партнерство з Росією, а також розширення торгових відносин і науково-технічної взаємодії між нашими країнами», – зазначила Пусич.

Незважаючи на негативні тенденції в російській економіці внаслідок дії санкцій, хорвати висловлювали готовність і надалі працювати в Росії. «Ми продовжуємо бізнес-угоди в секторі, який не під санкціями. Ми не повинні відмовлятися від ринку», – сказав у дні запеклих Дебальцевських боїв в лютому 2015-го року екс-президент Степан Месич під час російсько-хорватського економічного форуму в Москві. «Ми не можемо чекати закінчення санкцій», – повторив на форумі тодішній міністр економіки Іван Вдроляк.

Така позиція офіційного Загреба спричинила різко негативну реакцію союзників із НАТО. Коментуючи поїздку хорватської делегації до Білокам’яної, американський посол у Хорватії Кеннет Мертен заявив, що вони «посилають неправильний сигнал у критичний момент».

Повернення консерваторів. Постать Пленковича

Хорватський демократичний союз – партія правоцентристського спрямування, заснована першим президентом незалежної Хорватії Франьо Туджманом. До останнього часу очолювали партію прихильники відверто націоналістичної лінії. Так, екс-керівник ХДС, віце-прем’єр у коаліційному уряді, який проіснував півроку, прем’єра Орешковіча Томіслав Карамарко робив доволі жорсткі заяви на адресу сербів, звинувачуючи офіційний Белград у політиці, «заснованій на міфах і напівправді». Член правління партії Златко Хазанбегович, що став тоді міністром культури, симпатизував руху усташів, які співпрацювали з нацистами під час Другої світової війни. А міністр у справах ветеранів Міло Чрноя спробував запровадити «реєстр зрадників» – людей, «які зрадили національні інтереси Хорватії», зокрема під час війни на Балканах.

Природно, такі заяви відлякували поміркованих виборців. А також формували не найкращий образ партії, та й усієї країни, в Європі.

Улітку керувати ХДС став Андрій Пленкович – діяч зовсім іншого типу. Багаторічний дипломат і європарламентар, переконаний єврооптиміст, Пленкович втілює класичні риси європейського політика нового типу. Залишаючись вірним традиційним цінностям хорватських правих, він водночас уміє говорити з чиновниками в Брюсселі, Парижі та Берліні, в прямому і переносному сенсі, однією мовою.

Пленкович став лідером партії, закликаючи до пом’якшення її позицій і позбавлення від «екстремізму й популізму».

Експерти дотримуються думки, що під його керівництвом ХДС буде помітно менш ідеологізованим і почне дрейфувати до центру, захоплюючи голоси поміркованих виборців.

Але для України важливо інше: Андрія Пленковича знають як одного з найбільш послідовних і щирих друзів нашої країни в Європі. У 2014 році він очолював моніторингову місію Європарламенту під час парламентських виборів. А до останнього моменту був співголовою Парламентського комітету асоціації Україна-ЄС. Є активним прихильником євроінтеграції України, послідовно виступав за якнайшвидше надання нашій країні безвізового режиму.
Більш того, він, а також президент Хорватії Колінда Грабар-Кітарович, є активними прихильниками поглибленого співробітництва країн Балто-Чорноморського регіону з перспективою формування «Міжмор’я» – союзу держав, що на Сході Європи між Чорним, Балтійським і Адріатичним морями.

Експерти та дипломати одноголосно заявляють: Пленкович на чолі уряду в Загребі – безумовний позитив для України.

«Хорват Пленкович добре знає і розуміє Україну: глибоко, а не поверхово. Активний і важливий креатором європейської політики, він не завжди все може сказати публічно, а тим паче зробити, але знаю з розповідей, що він відданий друг України, для якої, з огляду на останні події, його подальша кар’єра і зростання можуть відкрити нові перспективи і набути більшого значення», – стверджує колишній посол України в Хорватії Маркіян Лубківський.

На думку дипломата, серед країн-членів ЄС саме Хорватія на півдні, разом із Польщею на заході і Литвою на півночі Східної Європи, можуть і повинні стати справжніми стратегічними європейськими партнерами України.

Не менш оптимістичний і посол України в Загребі Олександр Левченко. «Щодо України, то він наш щирий друг», – зазначив Левченко, повідомивши, що одним із перших напрямків зарубіжних візитів Пленковича в новому статусі стане Київ.

Під час нещодавньої бесіди Пленкович повідомив послу, що хоче допомогти Україні в реалізації євроінтеграційних прагнень, а також має намір поділитися хорватським досвідом у боротьбі із зовнішньою агресією і реінтеграції раніше відторгнутих територій.

Приречені бути союзниками

І справді, в України і Хорватії – дуже багато спільного. Перше хорватське королівство було буквально ровесником Київської Русі, оформилось в єдину повноцінну державу в середині IX століття і досягло свого розквіту наприкінці X – в середині XI ст. А наступного, XII століття, Хорватією захопив угорський король, зберігши значну внутрішню автономію. Чим не аналог україно-литовського Великого князівства! У 1526 році країна потрапила під владу австрійських Габсбургів, на зміну яким на початку минулого століття прийшли серби, насильно об’єднавши «братні слов’янські народи» в сербській міні-імперії – Югославії.

Здобувши незалежність одного року з Україною — 1991, перед Хорватією одразу постала проблема сепаратизму місцевих сербів, підтримуваного усією міццю югославської армії – на той момент однією з найсильніших в Європі. На відміну від сусідньої Боснії, Загреб не надав сепаратистам «особливий статус». Створивши за короткий термін боєздатну армію, хорвати, ведені однопартійцем нинішнього прем’єра президентом Франьо Туджманом і видатним воєначальником, генералом Анте Готовіна, під час двох блискучих операцій – «Блискавка» і «Буря» – розгромили іноземних інтервентів і їхніх місцевих посібників. Потім – провели жорстку і ефективну реінтеграцію тимчасово захоплених територій в усіх сферах: адміністративній, економічній, культурно-освітній. Унаслідок цього проблемі сепаратизму поклали край у принципі.

Відновивши єдність країни, влада реформувала економіку і управлінський апарат, наблизивши Хорватію до стандартів ЄС і НАТО. А потім і вступили до обох організацій.

Максим Вікулов