Котрий рік як в Україні, так і за її межами ведуться дискусії про те, як повернути в країну мир. Не потрібно бути аналітиком, щоб розуміти, що проста військова операція по суті нічого не вирішить. Вона здатна повернути територію, але не уми людей.
Втім, з огляду на жахи Іловайського котла і багатьох інших кровопролитних епізодів неоголошеної, але все ж війни на Донбасі, знайдуться і люди, які аж ніяк не зрадіють формальній перемозі і вже точно не стануть брататися з тими, хто ще недавно дивився на них в оптичний приціл гвинтівки. Очевидно, що світ в наші дні це щось складніше, ніж просто перемога. Нехай навіть повна, яскрава, красиво показана по телевізору і прийнята суспільством.
У наше століття гібридних воєн, політичних баталій, тероризму і геополітичних інтересів це питання постає найбільш гостро.
Прикладом тому може послужити непростий і також прописаний кров’ю кількох поколінь досвід Балканських країн. Нагадаємо, вони вирували в цьому регіоні ще в початку минулого століття (1912-1913 роки) і носили визвольний характер. Сербія, Чорногорія, Греція і Болгарія домагалися свободи від Османської імперії.
Ціною майже чверті мільйона людських життів країни збільшили свої території і здобули незалежність. Як пам’ятаємо, згодом їхній світ чекали не менше гіркі випробування. Йдеться про Югославію, яка розпалася тільки на початку дев’яностих.
Сокира війни був закопана, але, як то кажуть, осад залишився. І ще на довгі роки був ложкою дьогтю в бочці балканського світу.
Про непростий досвід країн колишньої Югославії та їхню довгу дорогу до миру колишні балканські політики та експерти говорили на 18 травня на міжнародній конференції “Досвід балканських країн в мирному врегулюванні конфліктів”. Захід відбувся в Загребі з ініціативи Вадима Новинського.
Як повідомив у своєму блозі Олег Волошин, політолог-міжнародник, колишній директор інформаційного департаменту МЗС України, основний посил, озвучений на конференції, полягав в тому, що практично в кожній з моделей вирішення конфліктів в колишній Югославії є успіхи і є провали.
Наприклад, Хорватії вдалося вийти з крутого піке тільки за сприяння миротворців ООН і міжнародної перехідної адміністрації.
Так чи інакше, домогтися миру набагато простіше, ніж розвести на руїнах квітучий сад стабільності і потужної економіки. Це не просто зробити навіть країнам, що стали членами Європейського союзу, які вступили в НАТО. Зібрав колишніх супротивників за одним столом, Вадим Новінський допоміг і їм поговорити про недозволені протиріччя, які є і по сей день. При цьому цікавим фактом стало те, що всі сторони навіть при різних підходах і з різними точками зору, приймають концепцію спільного майбутнього. Можливо, саме в цьому і криється Балканський рецепт світу. Розуміючи це, вони всіляко прагнуть погасити ті поодинокі осередки нерозуміння, які час від часу тліють на грунті багаторічних чвар. Це дозволило відсторонитися від взаємної ненависті, м’яко перейти до довіри і співпраці.
І українським політикам сьогодні не варто ігнорувати цей урок. В іншому випадку Донбас ризикує повторити сумну долю Придністров’я. А вся країна в цілому на десятиліття може забути про стабільність, членство в Європейському союзі і т.п.
Безумовно, прагнути до миру потрібно, але на жаль, досвід Балканських країн ясно показав, що єдиної моделі припинення війни і тим більше відновлення «згорілих мостів», як реальних, так і ментальних, просто немає. Українцям доведеться шукати новий формат, розробляти нову, яка підходить саме для наших реалій і обставин, стратегію світу, яка стане не простою формальністю, а принесе мир в перспективі.
Важливий підсумок для України в тому, що немає універсальної моделі припинення війни і тим більше немає рецепту переходу до стабільності і мирного життя. Але в основі будь-яких проектів і рішень повинні спочатку бути закладені взаємні поступки, відмова від помсти, поле для маневру, залучення недавніх ворогів в спільну економічну діяльність, що дозволяє “перекувати мечі на орала”.
